WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Особистісно зорієнтований підхід - важливий чинник виховання дітей - Реферат

Особистісно зорієнтований підхід - важливий чинник виховання дітей - Реферат

Особистісно зорієнтований підхід - важливий чинник виховання дітей

В умовах, що складаються об'єктивно, підліток із проблемної сім'ї залишається ізольованим об'єктом впливу різних чинників соціального оточення: неорганізованих, випадкових, асоціальних. Він практично не є суб'єктом спеціального виховного впливу і з боку навчально-виховного закладу

Виникає необхідність посилення практичної спрямованості процесу виховання, зорієнтованого на особистісні потреби підлітка з проблемної сім'ї. Виховний процес має здійснюватись як гуманітарна практика, ядро якої - педагогічна допомога, підтримка, психологічний супровід у складних процесах самобудівництва особистості. Виховний процес сучасної школи розглядається як внутрішньо детермінований рух особистості до своєї індивідуальної цілісності, самобутності.

У контексті нашого дослідження це означає особистісно зорієнтований підхід до виховання підлітка з проблемної сім'ї, оснований на гуманістичній теорії, ідеї єдності виховання і розвитку особистості, яскравим прибічником якої був В. Сухомлинський, філософсько-педагогічні погляди якого помітно відрізнялись від загальноприйнятих і не співпадали з тогочасною офіційною доктриною формування особистості.

Значний внесок щодо обґрунтування особистісно гуманного підходу до виховання дітей і підлітків вніс Ш. Амонашвілі, чий багаторічний досвід науково-педагогічної діяльності призвів до переконання, що для вирішення виховних завдань є два підходи - імперативний і гуманістичний. Імперативного характеру виховання набуває, коли вибудовується без врахування особистісних особливостей і потреб дітей. Педагог у цьому випадку впевнений, що дитина обов'язково буде чинити опір виховним діям, а отже необхідно її примусити суворими вимогами, імперативами.

Гуманістичний підхід полягає в тому, що вихователь оптимістично мислить про дітей, ставиться до них як до самостійних суб'єктів, здатних діяти за власним вибором, бажаннями, переконаннями. Інакше кажучи, педагог виходить із того, що у кожної дитини в її вчинках є особистісний зміст і особистісна значущість, на які необхідно спиратись у виховному процесі. А якщо такий особистісний смисл відсутній, слід допомогти дитині його знайти. На думку Ш. Амонашвілі, виховувати дитину гуманно, це, по-перше, створювати найкращі умови для її цілеспрямованого особистісного, соціального і педагогічно значущого розвитку, виховання, збагачення знаннями і досвідом, по-друге, керувати цим процесом у злагоді з потребами міцніючих внутрішніх сил, враховуючи позиції самої дитини, її інтересів.

Аналіз здобутків сучасної наукової психолого-педагогічної науки свідчить про все більший за нових часів, відхід у вихованні від об'єкт-суб'єктного підходу до суб'єкт-суб'єктного, коли відповідно до першого, дитина розглядається як об'єкт цілеспрямованих, педагогічних впливів середовища, умов і засобів виховання, мета якого визначається державою, виходячи з економічних, ідеологічних, соціальних та інших потреб. Виходячи з цього, визначається модель особистості з бажаними якостями, формуються основні напрямки і зміст виховання, чітко регламентуються його кінцеві результати, а виховання дитини за цих умов набуває жорстко нормативного, закритого характеру. Учасники виховного процесу засвоюють і відтворюють вже готовий життєвий досвід, а можливості їх власної життєтворчості обмежені.

Із позиції суб'єкт-суб'єктного підходу, сформульованого у працях І. Беха, О. Бондаревської, О. Кононко, Є. Степанова, Т. Фролової, Н. Шуркової та інших, дитина є активним учасником виховного процесу, здатним істотно впливати на нього, перебудовувати його відповідно до потреб своєї особистості, інтересів саморозвитку. Дитина - не засіб досягнення цілей держави і суспільства, вона самоцінна. Тому якості особистості не "закладаються" педагогом відповідно до нормативів, а "затребуються", оскільки якості особистості первісно закладені природою в дитині як потенціал її особистісного саморозвитку. Виходячи з цього, виховання здійснюється як процес суб'єкт-суб'єктної взаємодії, заснований на діалозі, обміні змістами, співробітництві її учасників. Зміст спільної діяльності не регламентується, має відкритий характер і стає особистісно зорієнтованим. Дитина приймає активну участь в конструюванні змісту виховання, потрібного їй для самобудівництва власної долі, включається у життєтворчість.

Отже, на основі узагальнення думок і положень, сформульованих авторами суб'єкт-суб'єктного підходу, доходимо висновку про мету особистісно зорієнтованого виховання, що вбачається не в формуванні, а необхідності знайти, підтримати, розвинути людину в людині і закласти в підліткові механізми самореалізації, саморозвитку, адаптації, самозахисту, самовиховання, культурно-моральної саморегуляції поведінки, необхідні для становлення самобутнього особистісного образу і діалогічної та безпечної взаємодії з оточуючими людьми, природою, культурою, цивілізацією.

Особистісно зорієнтоване виховання тісно пов'язане з сучасними психологічними теоріями особистості, особливо гуманістичною, праці представників якої - Роджерса К., Маслоу А., Фромма Е. багато в чому складають теоретичні підвалини нової парадигми виховання. Філософія подає термін "парадигма" як сукупність теоретичних і методологічних передумов, які визначають конкретне наукове дослідження, що втілюється в науковій практиці на даному етапі. Парадигма являє собою модель, яку використовують для вирішення не тільки дослідницьких, а й практичних завдань у певній галузі діяльності. Необхідність у парадигмі виникає внаслідок переходу до нових типів мислення і новими засобами перетворюючої дійсності.

Спробуємо стисло й узагальнено дати сутнісну характеристику цих ідей. Теорії розвитку особистості, які розробляються в руслі гуманістичної традиції, можна віднести до розряду психодинамічних і водночас інтеракціоністських (у різних авторів по-різному), неекспериментальних, структурно-динамічних, що охоплюють весь період життя людини та описують її як особистість, термінами, що характеризують внутрішні якості та особливості або суто поведінкові. Прибічників гуманістичних теорій розвитку особистості перш за все цікавить, як людина сприймає, розуміє і пояснює реальні події у власному житті. Вони віддають перевагу опису феноменології особистості, а не шукають її пояснення; тому теорії даного типу іноді називають феноменологічними. Самі описи особистості і подій у житті людини загалом зосереджені на сучасному досвіді, а не на минулому або майбутньому, даються у висловах "сенс життя", "цінності", "життєві цілі" і т. ін. Основна увага в теоріях цього типу (їх декілька і вони певним чином відрізняються одна від одної) зосереджена на описі побудови та розвитку внутрішнього досвіду людини у вигляді, в якому він репрезентований самою людиною в самосвідомості та мисленні.

Так, створюючи власну теорію розвитку особистості, К. Роджерс виходив із того, що кожна людина має устремління і здібність до особистісного самовизначення. Будучи істотою, наділеною свідомістю, вона сама визначає сенс життя, його цілі та цінності, стає вищим експертом і верховним суддею. Центральним поняттям для теорії Роджерса стало поняття "Я"-образу, яке включає в себе уявлення, ідеї, цілі і цінності, через які людина характеризує сама себе та намічає перспективи, які вона ставить і повинна вирішувати.

"Я"-образ, який складається в результаті особистого життєвого досвіду, в першу чергу впливає на сприйняття даною людиною світу, інших людей, на оцінки, які дає людина власній поведінці. "Я"-концепція може бути позитивною, амбівалентною (суперечливою), негативною. Індивід з позитивною "Я"-концепцією бачить світ інакше, ніж людина з амбівалентною або негативною. "Я"-концепція, в свою чергу, може невірно відображати реальність, бути вигаданою і викривленою. Те, що не погоджується з "Я"-концепцією людини, може бути витіснено з її свідомості, відкинуто, хоча насправді вона є істинною. Ступінь задоволеності людини життям, міра щастя, яку вона відчуває, безпосередньо залежать від того, якою мірою її досвід, її реальне та ідеальне "Я" погоджуються між собою.

Основна потреба людини згідно гуманістичних теорій особистості - це самоактуалізація, устремління до самовдосконалення і самовираз. Визнання провідної ролі за самоактуалізацією ріднить між собою всіх представників гуманістичної теорії, не дивлячись на значні розходження в наукових поглядах.

Вперше термін "самоактуалізація" було введено К. Гольштейном для визначення активності біологічного процесу, притаманного будь-якому живому організму. А. Маслоу, найбільш відомий як автор концепції самоактуалізації, використав це поняття в контексті вивчення людини як унікальної цілісної відкритої системи, яка саморозвивається. К. Роджерс розглядав самоактуалізацію як організмічну тенденцію розкрити всі свої можливості і вважав, що людина від природи наділена необхідними для цього якостями. У своїх дослідженнях він особливу увагу приділяв умовам, що сприяють становленню "повноцінно функціонуючої" людини, якій притаманне безумовне прийняття себе та інших, конгруентність, емпатія, а також важливим якісним характеристикам самоактуалізації: усвідомленню, адекватності, активності. А.Маслоу намагався розширити екзистенційний вимір людини і додавав виховний вимір шляхом прийняття рішень, що сприяли б особистісному зростанню. К. Роджерс розглядав пра-гнення до самоактуалізації як субстрат усього, що можна назвати словом "мотивація", він підносив самоактуалізацію в ранг мета-потреб, тобто духовних потреб як цінностей вищого порядку.

Високо оцінюючи наукові здобутки засновників і творців гуманістичної теорії особистості, зауважимо, що поділяючи думки І. Беха та Б. Зейгарника, все ж вони недооцінювали важливість соціальних чинників розвитку особистості, а альтруїстичну спрямованість особистості розглядали як "вроджену".

Серед вітчизняних вчених, прибічників гуманістичної теорії особистості, найбільш відомими є Л. Божович і О. Леонтьєв - представники наукової школи Л. Виготського.

Loading...

 
 

Цікаве