WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Особистісно зорієнтоване управління школою - Реферат

Особистісно зорієнтоване управління школою - Реферат

Особистісно зорієнтоване управління школою

Особистісно зорієнтована освіта - чи не найактуальніша педагогічна парадигма сучасної школи. А як створити в навчальному закладі систему особистісно зорієнтованого управління? На це дає відповідь стаття Сергія Волковського

Сучасний стан управління загальноосвітніми закладами в Україні важко назвати оптимальним і найбільш ефективним. Зважаючи на його зумовленість директивним характером державного управління у сфері освіти, його можна визначити як авторитарний. Пересічна українська загальноосвітня школа є бюджетною організацією, що детермінує її органічну залежність від органів державного управління освітою. У свою чергу, органи державного управління освітою керують школою за чіткими зразками, основою яких є імперативність - визначення стратегічних шляхів розвитку, мети та завдань освіти, методів і засобів їх реалізації, незважаючи на думку і, крім того, навіть не опитуючи керівні кадри та педколективи шкіл, які є головною одиницею освітнього процесу у країні.

Такий стан зумовлює відповідні принципи та засоби управління на рівні конкретної школи.

До них можна віднести:

1. Школа розглядається лише як система, тобто певне організаційно-технічне утворення, управління яким здійснюється за жорсткими правилами та нормами, що не дозволяє розглядати навчальний заклад як систему відносин (людських, професійних тощо), а управління - як процес поєднання загального інтересу з вимогами та потребами учнів і педколективу. Таке відношення відбивається на всьому процесі управління школою і, найголовніше, сприяє ставленню до педколективу як до механізму, що має виконати волю керівника, не зважаючи на власне відношення до його рішення (так звана "суб'єкт-об'єктна" структура управління).

2. Підхід до управління як до діяльності, що має на меті досягнення певного результату. Таке положення певною мірою справедливе - школа є організаційною системою, а існування кожної організації спрямоване на досягнення певного результату. Але школа не просто організаційна система, вона є складною соціальною організаційною системою, що має генеральну мету, певний набір специфічних завдань (стратегічних і тактичних). Їх кількісні та якісні параметри зумовлюють існування знову ж таки специфічних методів і засобів реалізації мети та завдань. Заміна реальної мети діяльності вимогами методу або засобу діяльності може бути ще однією вадою управління, і управлінська система школи не є виключенням.

3. Одноосібність у прийнятті управлінських рішень (частково можна почути про колегіальність в обговоренні рішень, але не в їх прийнятті). Цей принцип є одним із головних принципів класичної теорії управління та теорії менеджменту, але останнім часом він зазнає нищівної критики. Так, одноосібність у прийнятті рішень призводить до відірваності колективу від визначення мети та цілей діяльності і, відповідно, - до низького рівня особистісної мотивації та зацікавленості в ефективному її досягненні. З іншого боку, одноосібне прийняття рішень автоматично звужує кількість їх можливих варіантів. По-третє, відповідальність за рішення несе не тільки той, хто його приймав, а здебільшого весь педколектив школи.

4. Одноосібна увага дирекції школи до всіх ланок управлінського процесу: планування, організації, мотивації, координації та контролю, що зумовлюється можливістю втрати владного впливу директора на педколектив і неможливістю ефективно контролювати його роботу. Така увага, з одного боку, не припускає допуску до управлінського процесу педколективу школи, з іншого - призводить до практичної реалізації принципу: "Якщо бажаєш, щоби робота була зроблена якнайкраще, зроби її сам", тобто включення адміністративно-управлінської ланки до процесу виконання управлінських рішень.

5. Упевненість, що всі проблеми та питання можна вирішити за допомогою видання наказів - директивних документів, які потребують обов'язкового виконання. Такий підхід звужує можливість особистісного спілкування керівника та підлеглого, не припускає застосування методу досягнення консенсусу - вироблення рішення, котре задовольняє всі сторони, а також сприяє підвищенню ступеня відірваності керівника від реальних процесів, що відбуваються у школі.

6. Уважається, що керівник володіє всім "арсеналом" мотиваційних факторів: грошова винагорода, грамоти, відзначення в наказах, сприяння у професійному та службовому зростанні - але цим цей "арсенал" вичерпується. Мотиваційна структура особистості конкретного вчителя (взагалі підлеглого) вивчається на рівні уніфікації, за якої спонукальні мотиви його діяльності розглядаються як щось типове, стандартне, що не дозволяє виявити унікальні, властиві лише певному вчителю мотиваційні фактори. Це зумовлює низький рівень інтересу керівника до психологічних та особистісних характеристик підлеглого (у сучасних українських школах лише 25 % директорів систематично користуються та керуються у своїй діяльності даними психолого-педагогічних наук).

Безумовно, подібний список можна продовжити, але вже зазначене дозволяє зробити висновок, що в переважній більшості шкіл домінує тип управління, що спрямований на зовнішнє втручання у внутрішній світ людини (підлеглого), нав'язування йому не самостійно вироблених, сформульованих норм і правил поведінки, прийомів діяльності, що зумовлює акцентування уваги керівника на здійснення імперативного управлінського впливу та сприймання його результату як однозначного, лінійного та передбачуваного наслідку управлінської дії.

Але школа не є простою технічною системою, де роль керівника може виконувати комп'ютер, підлеглих - бездушні механізми, а результатом їх діяльності не виступає певний промисловий товар, браковану партію якого можна просто утилізувати! Школа - складна соціальна система, в якій працюють люди, а головним "товаром" є найголовніше з усього - діти, оскільки від їх вихованості залежить майбутнє певного народу, нації, усього людства взагалі.

Таке бачення сучасного закладу освіти не відкидає, все ж таки, погляд на школу, як на соціальну систему, що надає їй організаційних якостей. Аксіоматичним є положення, що кожна соціальна система вимагає управління, оскільки не є органічним, об'єктивним, "природним" компонентом навколишнього середовища, а його штучним елементом, що носить суб'єктивний характер і є продуктом діяльності людини. У свою чергу, управління вимагає "суб'єкт-об'єктних" зв'язків, що зумовлюють виникнення відносин панування та підкорення. Такі відносини можуть виступати в якості ілюстрації принципу розподілу праці у площині "керівник - підлеглий". Це - вертикальні зв'язки. Саме в них реалізується управлінський вплив керівника на підлеглого, організаційні форми якого закріплені в актах державних органів освіти. Наявність або відсутність "зворотного зв'язку" ("підлеглий - керівник") та його якість визначаються переважно керівником.

Тут виникають певні питання. І найголовніше з них: чи є заклад освіти й освіта в цілому матеріальною реалізацією волі однієї людини або навіть і групи людей? Напевне, що ні. Суб'єктивність закладу освіти (школи) як певної соціальної системи полягає в тому, що вона є суб'єктивністю всього соціуму (людства - у більш широкому розумінні) по відношенню до навколишнього середовища, але по відношенню до конкретної людини ця суб'єктивність набуває об'єктивного характеру. Тобто освітня сфера життєдіяльності суспільства є об'єктивною дійсністю для конкретного члена суспільства та суб'єктивною для суспільства в цілому, оскільки поза суспільством утрачає сенс свого існування.

Із цього можна зробити висновок: "суб'єкт-об'єктна" система управління закладом освіти виступає в ролі каталізатора соціальної нерівності й несправедливості, отже, необхідна її заміна на "суб'єкт-суб'єктну" систему, оскільки кожна людина певною мірою має право на участь у процесі управління освітою (у нашому випадку - школою). Але такий висновок заперечується самим характером існування суспільства, його диференціацією за великою кількістю ознак: віковою, професійною, ознакою придатності тощо.

Саме на виявлення оптимального співвідношення "керівник - підлеглий", що дозволить досягти найбільш ефективного надання освітніх управлінських послуг, і спрямований науковий пошук представників особистісно зорієнтованого підходу до управління освітою. Але було би помилкою вважати, що особистісно зорієнтований підхід є єдиним підходом до управління сучасною школою. Так, можна назвати людиноцентристський підхід, технологічною базою якого є мотиваційне програмно-цільове управління, адаптивний підхід, що базується на технології рефлексійного управління тощо. І все ж особистісно зорієнтоване управління як парадигмальне явище в сучасній науці управління освітніми закладами володіє найбільшим потенціалом розвитку, оскільки орієнтується не стільки на людину (зі всіма її недоліками), скільки на особистість, що визначається як система соціально значущих якостей людини (а не всіх), як міра духовного в людині, міра його спрямованості на добро, як найвища форма існування людського духу.

Що ж пропонує особистісно зорієнтований підхід до управління сучасною школою? На думку його прихильників (що підтверджується також і практикою), практична його реалізація призводить до:

Loading...

 
 

Цікаве