WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Особистісно зорієнтоване навчання як система - Реферат

Особистісно зорієнтоване навчання як система - Реферат

Реалізуючи ці вимоги, слід при розробці дидактичного матеріалу (системи навчальних завдань) ураховувати не тільки об'єктивну складність предметного змісту завдань, а й різні прийоми їх виконання. У зміст завдань повинен входити опис прийомів їх виконання, які можуть задаватися безпосередньо (у вигляді правил, алгоритмів дій або шляхом організації самостійного пошуку (виріши різними способами, знайди раціональний, порівняй та оціни два підходи тощо)).

Проектування освітнього процесу в індивідуально визначеній програмі навчання не обмежується, звичайно, спеціальним конструюванням навчального матеріалу, що забезпечує учню свободу вибору в роботі з ним. Важливо, як цей матеріал використовується вчителем на уроці.

Навчальне середовище особистісно зорієнтованої технології повинно включати:

використання навчального матеріалу різного змісту, виду та форми;

надання учню свободи вибору засобів виконання навчального завдання (для зняття емоційного напруження, побоювання помилки);

використання нетрадиційних форм групових та індивідуальних занять з метою активізації діяльності;

створення умов для творчості в самостійній та колективній діяльності;

постійний аналіз та оцінка з боку викладача індивідуальних способів навчальної роботи, що надає учневі можливість розповісти, як він організовував свою роботу, яким методом користувався, що сподобалося, удалося тощо;

особлива підготовка вчителя до систематичного здійснення такої роботи на уроці, індивідуальному занятті;

розробка та використання індивідуальних програм, що моделюють дослідницьке мислення;

організація занять у малих групах на основі діалогу, імітаційно-рольових ігор, тренінгів, навчального спілкування, "мозкового штурму", "круглих столів", інсценування драматичних уривків, дискусій, творчих індивідуальних проектів і навчально-ознайомча практика.

АРХІТЕКТОНІКА ОСОБИСТІСНО ЗОРІЄНТОВАНОГО УРОКУ

Урок був та залишається головним елементом навчального процесу, але в системі особистісно зорієнтованого навчання значно змінюються його функція, форма та мета. Учитель не є суб'єктом, що керує об'єктами, а веде діалог, точніше, полілог з учнями, переводить той зміст, яким володіє учень, на наукову основу, тобто він є співучасником процесу пізнання. У такому випадку урок підпорядковується не повідомленню та перевірці знань (хоча й це потрібне), а виявленню досвіду учнів відносно матеріалу, що викладається.

Відомо, що істотні ознаки, зафіксовані в понятті (науковому знанні), не завжди особисто значущі для учня. Часто учень і вчитель по-різному трактують одне й те ж поняття. Необхідно узгодити знання, яким володіє учень, і науковий зміст, тобто своєрідно "окультурити" суб'єктивний досвід учня. Саме таке завдання має вирішувати на уроці вчитель за допомогою всього класу.

З метою вирішення цих завдань змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповідь учителя, а й постійно співпрацюють з ним у діалозі, відбирають за допомогою вчителя те, що закріплено науковим знанням. Учитель, у свою чергу, не примушує, а переконує дітей засвоїти той зміст, який він пропонує з позицій наукового знання.

Наукове знання народжується як знання, яким володіє не тільки вчитель, а й учень, відбувається своєрідний обмін знаннями, колективний відбір його змісту. Учень при цьому є творцем знання, учасником його народження.

Саме такий урок і є особистісно зорієнтованим. У його процесі вчитель не тільки привітний та уважний до дітей, - він разом з ними виконує пошук і відбір наукового змісту знань, які треба засвоїти. У таких умовах урок не є "знеособленим", а стає особистісно значущим.

Мета особистісно зорієнтованого уроку: створення умов для розвитку пізнавальної діяльності.

Засоби для досягнення цієї мети:

використання різноманітних форм і методів організації навчальної діяльності, що дозволяють розкрити суб'єктивний досвід учнів;

створення атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу;

стимулювання учнів до висловлювань, до застосування різних способів виконання завдань без страху помилитися, дати неправильну відповідь;

використання в процесі уроку дидактичного матеріалу, що дозволяє учню вибрати найбільш для нього значущі вид і форму навчального змісту;

оцінка діяльності учня не тільки за остаточним результатом (правильно - неправильно), а й за процесом його досягнення (оригінальність, самостійність);

заохочення прагнення учня знаходити свій спосіб роботи (вирішення завдання), аналізувати методи роботи інших учнів у процесі уроку, вибирати та засвоювати найбільш раціональні (мовленнєві, графічні, умовно-символічні);

створення педагогічних ситуацій спілкування на уроці, що дозволяють кожному учню виявляти ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи, створення обстановки для природного самовираження учнів;

повідомлення на початку уроку не лише теми, а й методів організації навчальної діяльності на уроці;

обговорення в кінці уроку не лише теми, а й організації навчальної діяльності на уроці;

обговорення в кінці уроку не тільки того, що засвоїли, про що дізналися, а й того, на що сподівалися (не сподівалися), що б хотілося виконати ще раз;

завдання додому не лише називається, визначаються тема та обсяг, а й детально пояснюється спосіб раціональної організації самостійної роботи.

Для реалізації цієї мети вчитель повинен створити програму спостережень:

визначити характер взаємодії вчителя з учнями й учнів між собою;

установити, яким чином процеси постановки та рішення навчальних, виховних і розвивальних цілей дадуть змогу учням засвоїти матеріал у процесі сходження від абстрактного до конкретного;

прослідкувати взаємозв'язок усіх процесів і залежність остаточного результату уроку від рівня готовності кожного учня індивідуально.

На мою думку, інструментарієм особистісно зорієнтованого уроку є особистісно розподілена діяльність та якість засвоєних учнем знань, яка залежить від особистої активності у процесі навчання.

Для цього й підготовку, і хід уроку можна розбити на етапи.

Етап І (підготовчий). Визначаю. Як учні готові до особистісно розподіленої діяльності: уміння працювати в малих групах у динамічних, статичних, варіативних парах, чи вміють вступати в змістовно-предметні відносини один з одним, чи вміють вести дискусію; пам'ятаю по те, що в основі спілкування повинні лежати висококультурні навички. <...>

Етап ІІ. Визначення ролі вчителя в особистісно зорієнтованій діяльності. Оптимальність стилю ділового спілкування з учнями, вплив на діяльність у процесі уроку.

На цьому етапі вчитель повинен кожному учневі дати можливість ствердити себе, спробувати свої сили в техніці "теза-антитеза", паралельного допиту, констатацією фактів (для цього суддя запрошує головного свідка автора В. Гюго, який виступає з цитованими промовами).

Учитель постійно коригує кожну роль, акторів, але робить це ненав'язливо, підтримує емоційно й змістовно.

Етап ІІІ. Визначення ролі учня в особистісно зорієнтованому уроці: яким чином учні реалізують матеріал, чи здійснюється діалог, полілог, зіставлення різних точок зору, діалог дослідження з опонентом; чи вміють учні аргументовано висловлювати свої думки, адекватно сприймати думки інших, слухати й чути, установлювати характер взаємовідносин між учнями в ході особистісно зорієнтованої діяльності.

Етап IV. Висновки на кожному етапі уроку.

Етап V. Вплив правильної організації особистісно зорієнтованого уроку на діяльність кожного учня й на кінцевий результат.

Протягом уроку учні мають право змінювати ролі, запитання, адресовані одне до одного, підтверджувати правильність відповіді цитуванням, на допомогу викликати своїх товаришів, синтезувати, аналізувати відповіді, вести фахову дискусію.

Loading...

 
 

Цікаве