WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Освітня історія в Україні - Реферат

Освітня історія в Україні - Реферат

Освітня історія в Україні

Попрацювавши в закордонних освітніх закладах, я став у подальшій організаційно-педагогічній діяльності робити акцент на імператив практичних технологій, підібраних якомога грамотніше та з урахуванням актуальних реалій

Саме такий накопичений досвід став пружинкою, котра поєднала з людьми та громадськими осередками, котрі прагнуть інноваційної освітньої продуктивності. Треба сказати, що я над цим особливо й не замислювався, але одного дня різко "стрибнула в очі" адекватна теза Олега Бахтіярова: "Багатьма авторами визнано, що зараз формується новий тип людських громад, настільки ж відмінний від класичних цивілізацій, як цивілізація відрізняється від доцивілізаційних, родоплемінних форм. Різні автори по-різному називають цей феномен - постцивілізація, надцивілізація, надсуспільство тощо. Спільними є два префікси - "пост" і "над". "Пост" - тому, що йде за цивілізацією, є її перетворенням настільки ж радикальним, як цивілізація є радикальним перетворенням родоплемінних громад. "Над" - тому, що над звичайним ходом історії, над природними процесами розвитку соціуму надбудовується нова технологічна система управління процесами, які раніше були природними. Ключовою характеристикою цього нового суспільства являється формування світу технологій, який скасовує багато закономірностей виникнення, розвитку та розпаду цивілізацій. Якщо раніше техногенез був похідним від етно- й культурогенезу, то тепер він став самостійним феноменом, що визначає соціальні й культурні форми".

Одночасно з цим у поле уваги попали виступи геніального українського художника та скульптора Івана Марчука: "Мені соромно жити в Україні" та Миколи Рябчука: "Виявляється, Україна "має історію"!", де останній заочно полемізує з визначним британським істориком і культурологом Арнолдом Тойнбі, котрий заявляє: "Європейську історію неможливо збагнути, беручи за мірило народності такого калібру, як словаки чи хорвати. Неможливо написати словако- або хорватоцентричну історію не лише Європи, а й самої Словаччини чи Хорватії. На відміну від Франції, ці країни не витворюють самостійного історичного універсуму, а тому, ізольовані від контексту, їх історії втрачають будь-який сенс. Неможливо написати історію Словаччини чи Хорватії, в якій відповідні народи або країни були б головними протагоністами бодай у власному закутку ширшої європейської сцени. Ми просто не зможемо вичленити з їхніх зовнішніх зв'язків і залежностей їх внутрішню історію, яка була би власне й суто їхньою. Неминуче ми дійдемо висновку, що весь їхній досвід і вся діяльність є частиною досвіду й діяльності ширших спільнот, і відтак, намагаючись зробити їх історію зрозумілою, ми муситимемо включити в поле нашого огляду один за одним інші народи. Не виключено, що нам доведеться включити в поле нашого огляду цілу Європу. Так чи інакше, контекст нашого аналізу неминуче виявиться ширшим простором, у якому Словаччина чи Хорватія будуть лише мізерною й відносно малосуттєвою часткою".

Усе разом і надало імпульс до особливого погляду на власну "історію" через запитання до самого себе: "А чи не був ти свідком чогось історико-перспективного й суто українського?"

- Схоже, що не тільки був, а й доклав до того свій особистісний ресурс.

- Невже це щось значне?

- Певен, що дуже значне, хоча й локальне, бо та проблема, що більшість дітей повсюдно не бажають учитись і сприймають школу з неприязню, має планетарно-цивілізаційні виміри. Те, що в окремих педагогів чи шкільних колективів це не так, сутності справи не міняє: мільйони, як не мільярди, змушені щоденно занурюватись в атмосферу прихованого чи відкритого саботажу справжньої освітньої діяльності.

Чи не складається так, що замість застосувати простий, але одночасно впливовий мотиваційний важіль технологічної природи, ми все сподіваємось на нові ідеологічні рушії глобально-масових змін свідомості?

Стара освітня парадигма. Колись метою цивілізації було навчити якомога більше людей читати, писати та рахувати. Зараз це рівень цілей початкової школи. Вона з таким завданням успішно справляється повсюдно. Деякі найбільш успішні заклади навчають своїх учнів робити це як рідною мовою, так і іноземною.

Сучасний освітній виклик. Сучасна освітня парадигма більшості педагогічних систем світу акцентує увагу на тому, що відтепер учнівське знання теорії не є глобальною метою освіти. Теоретичні знання стають лише інструментом для досягнення компетентної спроможності освіти. Останнє (наукова, інтелектуальна й т. п. компетентність) і є імперативною метою сучасної освіти.

Новітня прірва між метою школи та її суб'єктом. Зовні такої прірви немов би і не має, бо діти планети щоденно ходять до школи. Але це тільки ззовні, а внутрішня сутність у тому, що діти до школи ходити-ходять, але у школі не навчаються. У кращому випадку вони дещо дозволяють себе повчати та навчати (не плутати з "навчанням, щоб навчитись", як освіта - це те, що залишається після процесу навчання). Так само і з виховним рівнем впливу на школярів: "...досить уже мене "виховувати", мені пора до магазину за горілкою та сигаретами" (з мініатюри Аркадія Райкіна).

Українська версія технології освітньої мотивації. По-перше, мова про версію як українську не за теперішніми її масштабами, а просто за тим, що з'явилась вона в українській школі. По-друге, йдеться про вагоме, але суто спеціалізоване - технологію перетворення учнівського небажання навчатись у стійке бажання вчитись, котра як технологія у своїй простоті доступна будь-якому пересічному колективу.

Завдання традиційної освіти обслуговуються класно-урочною системною технологією. Тільки уроки-уроками, але учень на них вимушений весь час "дихати" в унісон зі вчителями чи класом. І так роками з дня в день. А коли ж "задихати" в гармонії з тією унікальністю, котру мимо нашої волі закладає в нас природа? Саме у відповідь на таку життєву потребу - новостворений у 1989 році як інноваційний - педагогічний колектив фізико-технічного ліцею із самого початку своєї діяльності запровадив системну позаурочну суботню роботу.

- З якого дива учні у вихідний підуть до школи вчитись, хай навіть це буде "просунутий" ліцей?

Запитання слушне: тодішній начальник обласного управління освіти приїжджав і з машини неподалік ліцею спостерігав за тим, що відбувалось. А діти натовпом поспішали до ліцею, де "занурювались" у спеціальне тематичне завдання й наполегливо намагались розібратися зі всіма його задачами та вправами. Так відбувається щосуботи вже майже два десятиріччя. І все це без дзвінків на звичні уроки: діє вільний режим індивідуально-групових тематичних консультацій. Атмосфера свободи, свободи не від чогось, а свободи для діяльності, утім добре розпланованої на весь навчальний рік, так приваблює дітей: діти без свободи дій - як росток без сонця.

Як сонце одночасно світить усім і окремо кожному, так і вчитель може бути в подібній іпостасі саме на консультаціях. Важливо, щоб такі консультації були системними й технологічно "накривали" всіх учнів.

Наші ліцеїсти не можуть не прийти на консультації попри те, що в суботу уроки відсутні за розкладом. Це тому, що з кожного профільного предмета (математика, фізика, інформатика, українська мова) протягом місяця вони не отримують звичних домашніх завдань. Якби то не було дітям приємне, а підсвідомість їм нашіптує, що, мабуть, це неспроста: школа без завдань не буває.

Домашні тематичні роботи. Відповідно до загального плану роботи ліцею контрольне домашнє тематичне завдання видається щомісяця, у п'ятницю після четвертої пари. Його треба виконати протягом одного дня (суботи), коли спеціально для цього проводяться індивідуально-групові консультації відповідно до розкладу.

Не плутати з практикою ВНЗ, коли студентам видають завдання, котрі необхідно виконати протягом місяця. Наше завдання для того, щоб учень і вчитель могли побачити свій предметний доробок за місяць попередньої роботи: як певна точка компетентності на "координатній осі" часу обов'язкової навчальної роботи.

Loading...

 
 

Цікаве