WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Освіта як гуманітарна технологія - Реферат

Освіта як гуманітарна технологія - Реферат

Освіта як гуманітарна технологія

Перш ніж давати який-небудь опис перспективної освітньої практики або технології повинні бути висловлені думки про принцип технологізації будь-якого розвиваючого освітнього середовища. Більшою мірою, звичайно ж, нас цікавить принцип технологізації власне педагогічної діяльності. При цьому як приклади будемо використовувати критику класно-урочної освітньої технології середньої школи

Про небезпеку натуралізації понять "технологія", "педагогічна технологія"

Проблема педагогічної технології повинна розглядатися в контексті проблеми умов і границь технологізації новітніх розвиваючих способів педагогічної діяльності. Обговорення теми "педагогічна технологія" може зіштовхнутися з типовою розумовою ситуацією - натуралізацією поняття. Це головна небезпека при постановці проблеми у формі питання "Що є щось (що є педагогічна технологія)?". Нерозрізнювання понять "технологія" та "діяльність" приводить, на наш погляд, до ототожнення технології з виробничим процесом, затверджується (проголошується) навіть існування особливої науки - технології.

Педагогічна технологія - напрям західної педагогічної науки та практики. Його суть полягає в ідеї повного управління роботою школи, насамперед її основної ланки - навчального процесу. <...> Специфіка педагогічної технології полягає в тому, що в ній конструюється та здійснюється такий навчальний процес, що повинен гарантувати досягнення поставлених цілей. Метою основи послідовної орієнтації навчання є оперативний зворотний зв'язок, що проходить крізь весь навчальний процес. Відповідно до цього, у технологічному підході до навчання виділяються: постановка цілей та їх максимальне уточнення (цьому етапу роботи вчителя надається першочергове значення); строга орієнтація всього ходу навчання на навчальні цілі; орієнтація навчальних цілей, а разом із ними - і всього ходу навчання на гарантоване досягнення результатів; оцінка поточних результатів, корекція навчання, спрямована на досягнення поставлених цілей; заключна оцінка результатів" (за М. Кларіним).

Відомий організатор так званої "Школи завтрашнього дня" Л. Ховард також бачить в ідеї повної відтворюваності навчальних процедур ефективний засіб подолання найрізноманітніших освітніх проблем. Безумовно, треба віддати належне, "педагогічна технологія" увела деякі істотні новації, без яких неможливо розробляти ідею технологізації педагогіки. Так, наприклад, цілі навчання пропонується формулювати не через зміст навчання, не через діяльність учителя, не через внутрішні процеси інтелектуального, емоційного, особистісного тощо розвитку учня, не через навчальну діяльність учнів, а через "результати навчання, виражені в діях учнів, причому таких, які вчитель або який-небудь інший експерт може надійно впізнати". І все-таки важко не погодитися із М. Кларіним, який стверджує, що великим недоліком "педагогічної технології" є "орієнтація на навчання репродуктивного типу, пов'язана із загальним тяжінням до відтворюваності навчального процесу; нерозробленість мотивації навчальної діяльності, що пов'язано з більш загальним та, ймовірно, найбільшим недоліком педагогічної технології - ігноруванням особистості".

Ідеологія регламентованості неминуче приводить "педагогічну технологію" до думок якщо вже не про повну заміну "живого" учителя навчальною машиною, то про можливості обмеження його ролі консультативно-організаційними функціями, що не вимагають від педагога високої кваліфікації. Така можливість багатьом представляється сьогодні цілком реальною. А це вже, як правильно зауважує М. Кларін, типовий приклад технократичного мислення.

Нерідко вчителі, говорячи про педагогічні технології, мають на увазі так знайомі їм методики ("методички"). У сучасній пострадянській педагогіці дуже розповсюджений методичний фетишизм. У "методичках" описується не діяльність учителя - що, навіщо, чому, в якій послідовності, спираючись на які, учитель повинен виводити психологічні закономірності, а тексти комунікації, акти говоріння, які повинен озвучувати на своєму уроці педагог. Причому ці тексти даються в гранично конкретному вигляді, дослівно розписуються потрібні фрази вчителя (як правило, запитання та фрагменти розповіді) і передбачувані (?) фрази учнів (відповіді та запитання).

Головний недолік інструктивного підходу полягає в ігноруванні однієї з фундаментальних проблем педагогіки - протилежності та несумісності технологічних і гуманістичних вимог, цінностей у педагогічній діяльності. У результаті опори на даний підхід ми й одержуємо ту сучасну освітню реальність, що критикується вже практично всіма, і яка служить аргументом для критики ідеї технології як такої, "що отупляє й умертвляє характер масової освіти, ущільнений план уроку, запрограмована послідовність, що визначає, який із центрів головного мозку й коли спрацьовує, "передача знань" (за аналогією з набиванням подушки) за допомогою книг і по годинах, бюрократизація шкільної системи, стандартизація "успішності" у навчанні, непохитна система класів, використання коефіцієнта розумового розвитку - на всьому лежить знак приналежності до технології. Школа як загальна лінія, учитель як робітник, який виконує одну операцію у відповідний рік, семестр або годину, а потім залишає її, учень як продукт виробництва - усі ці дуже реальні проблеми сприяють характеристиці технології як джерела та "моделі" пороків нашої освіти" (за М. Вартофським, мистецтво та технологія - протилежні моделі освіти).

Чому дотепер педагогічна діяльність настільки примітивна? У більшості випадків сама по собі вона не вимагає ні педагогічних, ні психологічних знань від учителя, якого часто (особливо зараз) з успіхом заміняють спеціалісти-предметники.

Справа в тому, що вимоги з боку суспільства до сучасного вчителя такі (або були такими), що вони й не змушують його вдосконалювати свою педагогічну та психологічну техніку. Як це ні парадоксально, але зверніть увагу: у педагогіці Я. Коменського педагогічна наука не має потреби у створенні психології як науки. Психологія тут не потрібна. Вона потрібна елітарній педагогіці..., на практиці вона нікому не потрібна: педагоги за нею плачуть щодня, але психологічні книги вивчати лінуються... <...>

На наш погляд, інтенсифікація розмов навколо "педагогічної технології" свідчить про недостатність наявних понятійних засобів у теоретичній педагогіці для "уловлювання" нової освітньої ситуації, яка потребує інших способів педагогічної діяльності. За допомогою введення цього поняття вчені намагаються перебороти інструктивно-методичний підхід до опису й аналізу існуючої освітньої практики, що, по суті своїй, жорстко регламентована й у гіршому змісті технологізована. Це не влаштовує вже практично всіх. Але не влаштовує й занадто вільна, ліберальна педагогіка. Вихід із цієї ситуації суперечливих вимог до педагогічної діяльності (з одного боку, індивідуально-гуманістичні цінності - свобода, демократія, плюралізм і розмаїтість, індивідуальність та унікальність, самодетермінація та самовизначення, мінливість і випадковість, кінцівка, нелінійність тощо, а з іншого боку, цінності культурно-технологічні - відповідальність, управління та єдність у діях, стійкість і відтворюваність педагогічної та навчальної, а також освоюваної практики, володіння педагогами й учнями узагальненими культурними нормами, єдине поле соціокультурної ідентифікації, універсального державного освітнього стандарту тощо) нам бачиться в розробці методологічного підходу до опису та проектування особливого класу педагогічних практик (не "педагогічних технологій"!).

У такому випадку й тільки для цих цілей, на наш погляд, необхідне звертання до того семантичного поля, що несе слово "технологія". І тоді його використання виправдовується такими обставинами.

У ХХ столітті формується нова група технологій - соціальні технології. Це пов'язано з інтенсифікацією суспільного розвитку, збільшенням соціальних контактів, полегшенням інформаційного обміну, виникненням цілого класу однотипних суспільних завдань. Соціальні технології, маючи як предмет різні соціокультурні процеси, відрізняються (повинні відрізнятися) від машинно-виробничих. Багатьма теоретиками відзначався той факт, що створення науки про суспільство - соціології завжди зіштовхується із проблемою принципової неповторюваності, унікальності фактів соціального буття в історії. За тими ж міркуванням - необоротності та конкретності громадського життя, - у соціальних науках утруднений експеримент. Практично неможливо говорити про відтворюваність (в індустріальному сенсі) соціальних явищ. Досвід соціального перетворення, дії повинен оформлятися в якихось інших формах, ніж досвід, що нагромаджується в промисловості. Відповідно, соціальна технологія повинна бути не технічною у вузько індустріальному сенсі, а скоріше системою загальних принципів соціальної дії.

Будемо називати антропотехнологіями ті технології, в яких об'єктом перетворення є людина. В якості таких можуть бути названі різні ритуально-обрядові форми, системи тюремного покарання злочинців, релігійні культи та психотехніки (у якості антропотехнологій може бути розглянутий кожний цілісний релігійний спосіб життя в рамках тієї чи іншої релігії), різноманітні форми психотерапевтичної й психологічної практики й т. п. і т. д. Будь-яка педагогічна система є наймогутнішою антропотехнологією. Педагогіка повинна розглядатися як різновид антропотехнології.

Які особливості антропотехнологій? Уже при розгляді соціальних технологій можна зафіксувати зростаючу роль особистості діяча у процесі діяльності. Це пов'язано з ростом впливу дії на умови життя інших людей. Там, де зачіпаються інтереси іншого, виникає етична дійсність. Тому прийняття рішень в області кожної (соціальної, економічної, культурної) політики завжди повинно супроводжуватися всебічним аналізом, а головне, демократичною процедурою.

Loading...

 
 

Цікаве