WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Наступність у вітчизняній і зарубіжній педагогіці - Реферат

Наступність у вітчизняній і зарубіжній педагогіці - Реферат

Наступність у вітчизняній і зарубіжній педагогіці

Проблема наступності є предметом вивчення різних наук і в кожній галузі вона відрізняється своїм змістом і характером, проявляючись як принцип, категорія, явище, спосіб, правило, засіб, фактор, закон чи мова. У кожній сфері наступність має свої особливості й значення - як філософські, так і конкретно-наукові: психологічні, педагогічні, дидактичні

Наступність як педагогічна категорія характеризується багатофункціональністю та в дидактиці трактується як:

принцип дидактики, у відповідності з яким знання, уміння й навички повинні формуватись у певному порядку; коли кожен наступний елемент навчального матеріалу взаємопов'язується з попереднім, опирається на нього й готує до засвоєння нового;

установлення зв'язку, послідовності, системності та правильного співвідношення у розміщенні частини навчального матеріалу на різних етапах його вивчення;

зв'язок та узгодженість у використанні методів, прийомів, форм і засобів навчання;

зв'язок етапів навчального процесу.

Проблема наступності бере свої витоки з далекого минулого. Я. Коменський та Й.-Г. Песталоцці надавали неабиякого значення проблемі наступності. У книзі "Велика дидактика" Я. Коменський звертав увагу на те, що з самого початку слід дати основи загальної освіти, тобто розподілити навчальний матеріал так, щоб наступні заняття не вносили нічого нового, а являли собою лише деякий розвиток здобутих знань в їх подробицях. Він вважав, що все, що відбувається у природі, має свої ступені і кожний з цих окремих ступенів потребує для себе певного часу й не тільки часу, а й поступовості, і не тільки поступовості, а й незмінного їх порядку. "...Коротко, як у природі все зчіплюється одне з одним, так і в навчанні треба зв'язувати все одне з одним саме так, а не інакше. І коли все це робиться закономірно, у порядку поступовості, то у справі будуть удачі та навряд чи може бути невдача. Уся сукупність навчальних занять повинна бути старанно поділена на класи так, щоб попереднє завжди відкривало дорогу наступному й освітлювало йому путь". "...Усе наступне повинне спиратися на попереднє. Усе, що зв'язане між собою, повинне бути зв'язане постійно... Природа безупинно йде вперед, ніколи не спиняється, ніколи не береться за нове, кидаючи почате, але продовжує почате раніше, розширяє його й доводить до кінця. Усі заняття повинні організовуватись так, щоб наступне завжди ґрунтувалося на попередньому, а попереднє зміцнювалося наступним... Усе повинне вестись у нерозривній послідовності так, щоб усе сьогоднішнє закріпляло вчорашнє і прокладало шлях завтрашньому...".

Й.-Г. Песталоцці вбачав наступність у розвитку природи: "Приведи у своїй свідомості всі по суті взаємопов'язані між собою предмети саме в той зв'язок, в якому вони дійсно знаходяться у природі. У кожній галузі розмісти знання у такий послідовний ряд, щоб кожне наступне поняття включало в себе маленьке, майже непомітне доповнення, яке стало незабутнім, глибоко вкоріненим попереднім знанням".

Цікавим є дослідження проблеми наступності у сфері фізіології людини, яке здійснив І. Павлов. Висунуте ним положення відносно фізіології нервової системи полягає в наступному: "Для того, щоб добре оцінити нове, необхідно спочатку зрозуміти й оцінити старе". Фізіолог підкреслював, що за одним фактом настане другий. Предмети чи явища вивчаються у відомій послідовності та в розміщенні одні відносно інших. На основі результатів проведених досліджень фізіології великих півкуль головного мозку І. Павлов дійшов висновку, що для того, щоб яке-небудь випадкове подразнення набуло значення постійного, воно повинне декілька разів збігтися у часі з подразником постійним. На прикладі умовних рефлексів він дійшов висновку, що основною умовою виникнення рефлексу є збіг діючого зовнішнього агента, який обумовлює безумовний, постійний рефлекс.

К. Ушинський, С. Русова, Є. Тіхєєва, В. Сухомлинський, О. Водовозова, А. Симонович та ін. доводили, що принцип наступності повинен охоплювати всі сфери навчання та виховання дітей, реалізовуючись через відповідні умови. Значення наступності в навчанні та вихованні дітей визначав К. Ушинський. Необхідні умови організації навчання дітей К. Ушинський визначав як встановлення зв'язку між методами та змістом навчання в дошкільній і шкільній ланках освіти, новими й раніше здобутими знаннями. Суть сказаного можна простежити на прикладі навчання дітей початковій лічбі, запропонованого К. Ушинським. За ним, при навчанні не слід поспішати, а йти далі не інакше, як цілком опанувавши попереднє; опанувавши що-небудь, ніколи не залишати його без постійного застосування на практиці.

С. Русова визначила перше педагогічне дидактичне правило, яке розкриває один із шляхів реалізації наступності: "Завжди нове давати у зв'язку зі старим, але треба бути обережним, бо є ризик, що старе - погано усвідомлене; щоб не доводилося ґрунтувати шкільне навчання на занадто вбогому фундаменті неясних думок". Послідовниця К. Ушинського, Є. Тіхєєва вирішувала проблему наступності через встановлення зв'язків між методами та прийомами навчання у дошкільному закладі та школі, а також тими знаннями, якими діти опановують у цих суміжних ланках освіти. Між дошкільним закладом і школою, наголошувала вона, повинен існувати міцний внутрішній та зовнішній зв'язок.

А. Симонович наголошувала на необхідності встановлення зв'язку між дошкільним закладом, школою та сім'єю. Вона підкреслювала, що дошкільний заклад здійснює загальний розвиток дітей, а школа, ґрунтуючись на ньому, його продовжує. Не допускала ігнорування підготовчим навчанням і вихованням і Є. Водовозова, наголошуючи на необхідності розпочинати їх ще з раннього дитинства.

Наступність як засіб розв'язання багатьох навчально-виховних проблем розглядав В. Сухомлинський. Одну з умов вирішення проблеми наступності він вбачав у організації відповідної роботи педагогів дошкільного закладу і школи, вказуючи: "За рік, який передує навчанню у школі, необхідно педагогу пізнати кожну дитину, вивчити індивідуальні особливості її сприймання мислення і розумової праці". "При цьому, - стверджує В. Сухомлинський, - залишається невирішеним питання: коли найбільш доцільно починати навчання грамоті - тоді, коли дитина сіла за парту та стала учнем 1-го класу, чи, може бути, трохи раніше, у дошкільні роки". Щодо змісту наступності, він дотримувався наступної думки: "...Школа не повинна вносити різкого перелому у життя дітей. Нехай, ставши учнем, дитина продовжує сьогодні робити те, що робила вчора. Нехай нове з'являється в її житті поступово й не приголомшує нових вражень".

Наступність, як факт визначав Л. Венгер. На основі результатів свого дослідження, він виділив два напрями, в яких розкривається значення поняття "наступність":

по-перше, у тому, до досягнення попереднього етапу необхідне для початкового формування нових видів практичної і пізнавальної діяльності, у контексті яких тільки й може сформуватись наступний ступінь;

по-друге, у тому, що володіння кожним новим типом засобів здійснення перцептивних дій не може бути здійснене без використання засобів, якими дитина оволоділа з попереднього ступеня.

Характер наступності в індивідуальній історії розумового розвитку дитини досліджував Г. Костюк, який довів, що в цій сфері, як і у всякій історії, попередні її ступені внутрішньо пов'язані з наступними, їх зміна носить характер наступності та незворотності. На необхідності наступності навчання зауважував Б. Бабанський, висловлюючись стосовно принципу систематичності та послідовності, який вимагає, щоби знання, уміння та навички формувались у системі, у відповідному порядку, коли кожен елемент навального матеріалу логічно пов'язується з іншими, наступне опирається на попереднє, готує до засвоєння нового.

Проблему наступності вирішувала Г Люблінська. Цю категорію вона визначала як певний тип зв'язків, які існують між тими завданнями, змістом, методами, над якими працюють педагоги на суміжних етапах (сходинах) єдиного процесу та виховання дітей. Г. Люблінська виділила ряд умов, при яких може бути реалізована наступність у роботі педагогів дошкільного закладу та школи: "Тільки тоді, коли робота на нижній сходинці (наприклад, у дошкільному закладі) буде спрямована на такий розвиток, який би відповідав тим вимогам, які будуть пред'явлені до цих же дітей на наступних сходинах навчання (у 1-2-х класах школи), а вчителі цієї вищої ланки (учителі молодших класів) будуть опиратися й орієнтуватися на той матеріал, який дітьми засвоєний, і той досвід, який ними набутий на попередній сходинці їхнього життя та на досягнутий ними (в дошкільному закладі) рівень розвитку, - тільки за таких умов буде досягнута наступність у роботі педагогів дошкільного закладу і школи". Виконання цих вимог, на думку Г. Люблінської, необхідне для забезпечення того "безкризового" процесу розвитку дитини, який виключає тяжку для дитини ломку їх уявлень, понять і навичок, при переході як із дошкільного закладу у школу, так і з початкової школи в середні класи, як із ясел у дошкільний заклад, так і зі школи в технікуми чи вищий навчальний заклад.

Проблему наступності із двох позицій розглядав О. Запорожець: перша - вдосконалення дошкільного виховання та спрямованість на вимоги й перспективність школи; друга - продовження виховної роботи. Він вирішення проблеми наступності вбачав у спільній роботі педагогів дошкільної та шкільної ланок освіти. Проблему наступності пропонували вирішувати через зв'язок в умовах навчання та виховання старших дошкільників і першокласників, а також у змісті програм і в організації режиму дня цих суміжних ланок освіти Б. Ананьєв і О. Сорокіна.

Частково розглядав проблему наступності у програмованому навчанні В. Крутенький, стверджуючи, що наступність передбачає таку організацію навчання, коли той, хто навчається, не може зробити наступного "кроку" в засвоєнні, не оволодівши попереднім. Для цього навчальний матеріал розчленовується на невеликі порції, які розміщуються у строгій логічній послідовності. Перш ніж отримати наступну "порцію" знань, учень повинен певним чином довести, що він засвоїв попереднє, а саме, повинен правильно виконати деяку дію (дати правильну відповідь на запитання, розв'язати задачу тощо).

Ідею неможливості вирішення проблеми наступності тільки через її зовнішню сторону (організаційні зв'язки) підтримували М. Поддьяков та Є. Аркін. Для повної реалізації наступності, вказували вони, необхідні зв'язки її внутрішніх механізмів.

Досліджуючи проблему наступності як педагогічної категорії, можна з упевненістю стверджували, що єдиного погляду на її розв'язання немає. Тому запрошуємо педагогічну громадськість до обговорення означеної проблеми.

Loading...

 
 

Цікаве