WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Наступність між ланками освіти: реалії та перспективи - Реферат

Наступність між ланками освіти: реалії та перспективи - Реферат

Особливу тривогу психолого-педагогічної науки викликає зростання стомлення та перевтоми дитини. Ця проблема усвідомлюється всіма та в той же час ніяк не може бути вирішена. Ще на початку століття італійський фізіолог Моссо та німецькі вчені Верхард, Гакер, Лоренц та ін. довели, що стомлення та перевтома - це явища фізіологічного й хімічного порядку. Вони аналогічні отруєнню організму. Була відкрита отрута перевтоми - "кенотоксин", який негативно впливає не тільки на працездатність людини, а й на її загальний емоційний стан. Наші діти і так належать до "нервового століття", і багатьох явищ, що призводять до стомлення, уникнути не завжди вдається, але цей стан ще більш посилюється, оскільки не передбачено заходів, які б запобігали або знижували його.

Отже, реалізація таких зв'язків вимагає розв'язання певних завдань:

Забезпечення "охоронної функції" процесу навчання - неприпустимість розумових перевантажень, використання здоров'язберігаючих технологій, підтримка емоційно-позитивного ставлення дитини до пізнавальної діяльності.

Організація процесу навчання, виховання та розвитку дітей на всіх етапах освіти з урахуванням їх самоцінності (опора на потреби та можливості дітей, створення умов для збереження дитячої індивідуальності, розкриття й розвиток здібностей кожної дитини).

Пріоритетний розвиток особистості, формування тих інтелектуальних і соціальних якостей, без яких подальше навчання не буде успішним.

Згідно з нормативними документами, безперервність освітніх програм припускає досягнення такої пріоритетної мети.

Конкретні цілі кожного вікового етапу освіти з урахуванням його безперервності формулюються за змістовними лініями, які відображають найважливіші складові розвитку особистості - фізичний, пізнавальний, соціально-особистісний, художньо-естетичний розвиток.

Розв'язання цих завдань забезпечить плавний перехід із дошкільного дитинства в початкову, а далі в середню школу дітей із різними стартовими можливостями, тобто дозволить реалізувати головну мету наступності двох суміжних віків - створити умови для благополучної адаптації дитини до шкільного навчання, розвитку її нових соціальних ролей і нової провідної діяльності.

Важливо співставити цільову наступність із деякими віковими еталонами. Розглянемо їх.

Перший ступінь навчання - 1-4-ті класи. На ньому відбувається глибоке усвідомлення причин необхідності вчитись. Інтенсивно в цьому віці розвивається визначення мотивів і цілей у навчанні. Молодший школяр учиться розуміти та приймати цілі, які ставить учитель, утримувати їх і виконувати спочатку дії за інструкцією, а потім співвідносити ці цілі зі своїми можливостями.

Другий ступінь навчання - 5-6-ті класи. Відбувається оволодіння способами самостійного переходу від одного виду дій до іншого. Розвивається вміння знаходити та співставляти кілька способів розв'язання однієї задачі, вибирати нестандартні способи рішення.

7-9-ті класи. Розвиваються процеси визначення цілей навчання. Підлітку доступна постановка цілей як у навчальній роботі, так і в позаурочних видах діяльності.

Третій ступінь навчання - 10-11-ті класи. Виявляється прагнення до самоосвіти, виходу за межі шкільної програми. Відбувається народження нових мотивів професійного та життєвого самовизначення. На цьому етапі навчання учні опановують контрольно-оцінні дії до початку роботи й у формі прогнозуючої самооцінки планують самоконтроль своєї навчальної роботи.

Змістовна наступність забезпечується створенням зв'язаних навчальних планів і програм, їхнім узгодженням з окремими провідними освітніми галузями з урахуванням провідної діяльності та росту компетентності вихованців.

Технологічна наступність забезпечується відбором загальних засобів навчання, виробленням загальних підходів до організації освітньо-виховного процесу, завдяки чому навчання дошкільників здійснюється на основі специфічних для цього віку видів діяльності.

О. Сманцер виділив такі напрями визначення принципу наступності: опора на опрацьований матеріал, розвиток наявних компетентностей, установлення різноманітних зв'язків, повторення навчального матеріалу на більш високому рівні, тобто взаємодія старих і нових компетентностей, розкриття основних ідей курсу, пропедевтика, перспективність у вивченні навчального матеріалу при переході від одного ступеня навчання до подальшого.

Із-поміж правил реалізації принципу наступності Ю. Кустод уважає найбільш важливими такі: виділення основних етапів формування особистості, її якостей і видів діяльності, установлення початкового й верхнього рівнів формованої якості або виду діяльності, виявлення суперечностей між майбутніми перспективами розвитку особистості та її справжнім станом у процесі вивчення конкретної дисципліни; виділення основних структурних елементів курсу, розділу, теми, визначення для засвоєння фактів, понять, закономірностей, актуалізація у свідомості учнів базисних понять і способів дій, що склались раніше, вибір оптимального поєднання методів, форм і засобів навчання, на основі яких здійснюватиметься "перехід" учнів від результатного до наміченого рівня, установлення зв'язку між поняттями, що вивчаються, та попередніми знаннями й уміннями; сформовані поняття "включати в дію", ширше використовувати у процесі формування нових понять розв'язання практичних завдань.

Домінуючі форми педагогічної роботи з дітьми в дошкільній, початковій і середній ланці загальної освіти.

Психологічна наступність забезпечується вдосконаленням форм і методів освітньо-виховної роботи з урахуванням загальних вікових особливостей дітей. При цьому і в дитячому саду, і у школі забезпечується адекватне цьому віку поєднання інтелектуальних, рухових та емоційних навантажень з опорою на емоційно-позитивне спілкування.

Управлінська та структурно-організаційна наступність забезпечується реалізацією загальних підходів до управління й організацією роботи зі здійснення наступних зв'язків, які виробляються учасниками процесу в ході проведення спільних заходів: міні-педрад, "круглих столів", семінарів-практикумів, методичних нарад фахівців тощо.

Таким чином, установлені зараз шляхи розв'язання проблеми наступності не завжди відповідають науковим уявленням про самоцінність кожного періоду розвитку дитини, а процес виховання й навчання несистематично орієнтується на вікові особливості та можливості дітей. Для зміни ситуації треба розглядати наступність як забезпечення безперервної освіти з урахуванням самоцінності певного віку, як перспективність розвитку особистості. Адміністрація дошкільних і середніх навчальних закладів має організувати роботу із забезпечення наступності між освітніми установами без порушення наступних зв'язків у цілях і завданнях, змісті та методах, формах організації навчання та виховання, приділяючи належну увагу вимогам суспільства до якості освіти дітей відповідного віку.

Loading...

 
 

Цікаве