WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Наступність між дошкільною, початковою та середньою освітою - Реферат

Наступність між дошкільною, початковою та середньою освітою - Реферат

Наступність між дошкільною, початковою та середньою освітою

Реформа в Україні збігається в часі з освітніми реформами багатьох країн. Важливим фактором є те, що в основу змін і розвитку освіти покладено такі документі, як державні концепції розвитку освіти та державні стандарти освіти

Із прийняттям Закону України "Про загальну середню освіту", постанови Кабінету міністрів України "Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання" перед учителями постало серйозне завдання: вписати до реалій школи першокласників-шестирічок, які навчатимуться за новим 12-річним терміном навчання.

Відомо, що вступ до школи - переломний момент у житті дитини. Тому початкова ланка освіти покликана забезпечити подальше становлення особистості дитини, цілеспрямований вияв і розвиток здібностей, формування вміння і бажання вчителя, створення умов для її самовираження у різних видах діяльності, оволодіння основами здорового способу життя, збереження духовного здоров'я. Початкова школа повинна дуже точно і повно враховувати досягнення дитини шестирічного віку не тільки у змістовному та методичному плані, але й у плані формування особистісних якостей.

Шість років - це вік чомучок, це вік цупкої та гострої пам'яті. "...вік від 5-6-ти років, - як казав В. Сухомлинський у своїй праці "Сто порад учителю" - це цілий період духовного життя людини, період виховання готовності до життя в колективі. У ці роки особливо недопустимі грубість, байдужість, безсердечність. Треба пильно оберігати вразливу тканину дитячого серця".

Протягом багатьох століть педагоги вважали дітей недорозвиненими дорослими. Ніби дитина - це та ж сама доросла людина, тільки у неї менше розуму, волі, досвіду, а більше збудження, рухливості, емоцій. Жан-Жак Руссо вперше висловив думку, що дитина не маленький дорослий. Вона інакше сприймає, відчуває, мислить, ніж доросла людина. Сучасні діти більш розвинені, більш емансиповані. До вчителів прийшли, по суті, малюки які фізично, психологічно й емоційно відрізняються від дітей 7-річного віку, до яких звикли вчителі початкових класів. Початок навчання у школі (не тільки для дітей 6-ти років) - складний і відповідальний етап у житті дитини. Психологи стверджують, що діти 6-7-ми років переживають психологічну кризу, пов'язану з необхідністю адаптуватись до школи.

По-перше, змінюється соціальна позиція дитини: з дошкільника вона перетворюється на учня. Уперше у своєму житті, дитина стає членом суспільства зі своїми обов'язками й соціально суспільною повинністю. По-друге, у дитини відбувається зміна провідної діяльності. Якщо до вступу її до школи основною діяльністю була гра, то у школі має бути навчальна діяльність, побудована на основі довільних зусиль дитини. По-третє, із початком навчання гострою стає проблема стримування рухової активності, ініціативи дитини і, навпаки, - активізація пасивних дітей.

Кожному періоду дитинства відповідає свій особливий тип основної діяльності. Вікові можливості психологічного розвитку реалізуються завдяки участі малюків у тих видах діяльності, які відповідають цьому вікові. Важливо запобігти штучному прискоренню розвитку дитини за рахунок пригнічення інших важливих аспектів виховання. Традиційна, роками відпрацьована система знань як основна форма організації пізнавальної діяльності малоефективна щодо розвитку і навчання шестирічок в умовах класно - урочної системи школи. Це викликає гострі дискусії.

Шестирічні діти - це особливий контингент, тому саме в цьому віці можна вдосконалювати сприймання світу через гру. В умовах дидактичної гри дитина засвоює програму значно успішніше, ніж в умовах навчального заняття, адже в дидактичній грі навчальна мета - частина ігрової ситуації з виконанням певних правил. За таких умов засвоєння нового матеріалу відбувається без особливого напруження, ніби саме собою. Гра сприяє розвитку психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєнню молодшими школярами нових знань та вмінь. Поетапне відпрацювання розумових дій у дидактичній грі відбувається довільно й ненав'язливо.

Саме у грі проявляється бажання добровільно, із власної ініціативи виконувати різноманітні правила, дає можливість спробувати себе у ролях і "керівника", і "підлеглого". У ході гри діти мають можливість активно спілкуватись, а це сприяє формуванню дитячого колективу. Учителі школи віддають перевагу таким іграм, які передбачають участь більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги.

Як свідчить досвід роботи, зняти стрес, адаптуватись до школи та повноцінно включитись у навчання дитині, крім інших спеціальних методик роботи з 6-річними, ми вводимо елементи логоритміки в систему занять. Вибудова уроків на принципах логоритміки - поєднання гри з музикою, з вихованням чуття ритму та правильного мовлення - дасть нам змогу максимально індивідуалізувати навчально-виховний процес в умовах школи. Плануючи заняття з елементами логоритміки, слід брати до уваги такі вправи:

з психогімнастики;

для формування уваги та розвитку пам'яті;

вправи на орієнтацію у просторі;

ритміко-гімнастичні вправи, які регулюють тонус м'язів і формують діафрагмальне дихання.

Використовувати елементи логотритміки можна й на уроках читання, розвитку мовлення, природознавства, фізкультури, співів. Заняття мають системний характер. Найефективнішим є проведення занять інтегративного типу, які ми проводимо з двома вчителями різного фаху (класного керівника та вчителя ритміки чи музики, класного керівника і вчителя фізкультури). Ці уроки допомагають учителю розв'язати завдання пізнання світу через живий цілеспрямований рух.

А початкова школа точно й повно враховує набуте дитиною в дошкільному віці цілеспрямовано продовжує лінії попереднього розвитку. Педагогічні та методичні дослідження показують, що характер і тривалість адаптаційного періоду молодших школярів відбувається по-різному. Більшість дітей адаптуються до школи досить швидко, у деяких дітей процес адаптації сильно затягується, тому успішна адаптація дітей молодшого шкільного віку, значною мірою залежить від сприятливих умов і змісту навчання, діяльності та спілкування дитини в сім'ї, дитсадку та школі.

Для цього треба вирішити проблеми готовності дитини до школи, хоч вони і були ще сформовані кілька десятиліть назад, з питанням діагностики готовності дітей до шкільного навчання ми зустрічаємось у кожному наборі дітей до 1-го класу.

Нажаль, поки не існує єдиного й чіткого визначення понять функціональної, психологічної готовності, чи "шкільної зрілості", "шкільної готовності". Це питання розглядається з різних боків. Наразі є багато різноманітних діагностичних тестів. У нашій школі психолог має свій спосіб і методи організації прийому дітей. Разом з учителем він використовує різний набір методичних процедур, що дають змогу одержувати дані про сформованість психологічної готовності дитини до шкільного навчання.

А далі тільки-но маленька людина пристосувалась до жорстких умов життя в соціумі, дивитись і бачити, слухати і чути, як їй треба йти вже далі - долати наступний, важкий період адаптації: перехід до середньої ланки навчального закладу, як правило, пов'язаний із певними ускладненнями. У дитини виникає стан тривоги - це індикатор незадоволення потреби. Тобто, процес адаптації починається із ситуації незадоволення потреб і закінчується ситуацією їх задоволення.

Як же допомогти учневі прожити складний період із мінімальними втратами? Відповідь на це запитання пов'язана із серйозною підготовчою роботою вчителів як початкової школи (особливо у 4-му класі), так і тих, хто починає працювати з учнями 5-го класу. Учителю початкових класів необхідно приділяти увагу використанню новаторських методів навчання, які сприяють благополучній адаптації дитини до умов організації навчання, які змінюються: навчальним діалогом, письмовими дискусіями, різновіковому співробітництву, роботі з карткою знань тощо. А вчителям у основній ланці школи раджу працювати над розвитком рольової поведінки учнів, поступово вводити у процес навчання нові навчальні ролі: "дослідник", "критик", "опонент", "керівник" та інші. Далі поступово водити новий зміст і нові форми навчальної діяльності. На початку вони повинні відповідати засобам навчання в четвертому класі. Педагогічний досвід показує, що успішність самореалізації дитини тісно пов'язана з мікрокліматом в учнівському колективі. Тому класний керівник повинен створювати ситуації, які б дозволяли учням проявляти ініціативу, мати право на помилку, на власну думку, брати участь у спільній діяльності, працювати в умовах альтернативи, вибору, створювати демократичну атмосферу навчання. У зв'язку з цим урок не повинен бути єдиною формою організації навчального процесу.

Здатність до фантазування, некритичного планування свого майбутнього - це одна типова риса молодшого підлітка. Якщо вчитель контролює лише результат навчальної роботи школярів і не знаходить місця для оцінки дитячої творчості, ініціативи, самостійності, то процес навчання втрачає для учня свою актуальність і привабливість. Тому велика робота чекає на вчителя-предметника щодо зміни ставлення до контрольно-оцінної діяльності учня. Вони мають забезпечити інтеграцію думки учня про себе з думками інших людей про нього; використовувати у процесі навчання конкретні навчальні ситуації, у яких відбувається розвиток самоконтролю, об'єктивної самооцінки.

Таким чином, вирішення питань наступності початкової й основної шкіл пов'язане зі створенням перспективного навчального середовища як школи "Дорослішання підлітка", яка стала б за висловом Л. Виготського, "не обстановкою, а джерелом розвитку кожного школяра". А для цього потрібна психологічна перебудова вчителя початкових класів, який добре розумів би, чим небезпечний дитині перехід до основної школи, а також учителів 5-6-х класів, котрі усвідомлюють, у якій складний і відповідальний період розвитку вступив школяр.

Loading...

 
 

Цікаве