WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Налагодження партнерських стосунків із родинами - Реферат

Налагодження партнерських стосунків із родинами - Реферат

Налагодження партнерських стосунків із родинами

Налаштованість школи на співпрацю з батьками виявляється в діях адміністрації, класного керівника, допоміжного персоналу. Досвід такої роботи залежить від того, яким чином загальноосвітні навчальні заклади тлумачать і реалізують своє бачення роботи з батьками

Фактори, які допомагають школі залучати батьків

На думку вчених, існує три фактори, які допомагають школі залучати батьків до активної участі в ухваленні всіх рішень, що стосуються дитини:

сприятлива атмосфера, коли педагогічний колектив дружньо налаштований і допомагає в усьому;

постійне двостороннє спілкування між родиною дітей і школою;

сприйняття батьків як колег.

Шкільна адміністрація має усвідомити: батьки та родини відіграють важливу роль в освіті своїх дітей. Основу для розуміння родин та їхньої готовності до співпраці зі школами забезпечує сімейна системна теорія. Ця модель складається із сукупності так званих родинних характеристик, що зумовлюють взаємодію, пов'язану з результатами сімейних функцій.

Серед цих характеристик такі:

Члени сім'ї не діють ізольовано. Діти та батьки перебувають під впливом родинної системи, членами якої вони є.

Так само як і школи, вони є системами, що об'єднують адміністрацію, педагогів та учнів.

Сімейні системи керуються у своїй діяльності впливом власної культурної та історичної спадщини, складу родини, де кожний із членів має індивідуальні психологічні та біологічні особливості.

Сімейні системи створюються на різному ґрунті й характеризуються різноманітністю.

Якщо діти живуть у сім'ї з певними традиціями поведінки, що відрізняються від правил, усталених у родинах їхніх однокласників, то в них можуть виникнути проблеми адаптації до суперечливих систем, які існують у школі.

Коли в сім'ї відбуваються важливі події (народження дитини, хвороба одного із членів родини, переїзд на нове місце проживання), родинна система повинна відповідним чином адаптуватись. Ці зміни можуть бути раптовими чи поступовими, позитивними чи негативними. Педагоги мають знати, що відбувається в родині дитини, аби належним чином реагувати на це й надавати їй допомогу.

Крім того, сімейна система - відкрита, перебуває в постійному взаємообміні з навколишнім середовищем.

Ці засади узгоджуються з орієнтованою на сім'ю практикою, що дедалі активніше поширюється у вітчизняній освіті. Вона базується на переконаннях і цінностях, що:

визнають важливість сімейної системи для розвитку дитини;

поважають членів родин як людей, котрі ухвалюють рішення щодо дітей і самих себе;

надають сім'ям допомогу в розвитку та вихованні дітей.

Для педагогів практика, орієнтована на сім'ю, означає визначення цілей і шляхів їх досягнення, узгоджених із родинами. Це підвищує вірогідність отримання бажаних результатів, упевненість і компетентність, здатність батьків і родичів ухвалювати рішення стосовно їхньої дитини та всієї родини впродовж усього життя. Педагоги мають бути підготовлені до роботи з усіма членами родини. Водночас і батьки мають бути готовими до співпраці зі школою. Доведено: батьки беруть участь в освіті своїх дітей, коли переконані, що можуть бути залученими до цієї важливої роботи; коли відчувають, що можуть бути корисними для своєї дитини; коли усвідомлюють, що школа спонукає їх до залучення. Саме ці фактори найважливіші в усвідомленні батьками своєї ролі та власної ефективності. Так, наприклад, ступінь задоволення батьків включенням їхніх дітей у загальноосвітній простір безпосередньо пов'язаний з розумінням школою особливостей порушень розвитку дітей та їхніх потреб, а також з мірою здійснення пристосування середовища, з готовністю школи працювати з батьками.

Використання практик, зорієнтованих на сім'ю

В освітніх закладах можуть використовуватися три принципи практики, зорієнтованої на сім'ю:

1. Сім'ю необхідно вважати основним одержувачем послуг. Надаючи освітні послуги, треба враховувати потреби всіх членів родини, які займаються освітою дитини та доглядом за нею.

2. Необхідно підтримувати й шанувати рішення, які приймаються родиною. Другий принцип визнає важливість родини та пропонує фахівцям розглядати її членів як найважливіших учасників освітньої команди - головних людей, котрі відповідають за ухвалення рішень стосовно освіти їхньої дитини та піклування про неї. Діапазон такої співпраці може бути дуже широким: від індивідуальної роботи з учителями для вирішення конкретних проблем до участі в батьківських радах, які, працюючи спільно з педагогічним персоналом, допомагають приймати рішення про навчальну програму закладу.

3. Необхідно надавати широкий спектр послуг, покликаних поліпшити функціонування дитини та родини. Необхідно зважати на культурні особливості кожної сім'ї, забезпечувати доступ до офіційних громадських послуг (медичних, соціальних і громадських: бібліотеки, місця для відпочинку тощо).

Власне, тут виникають запитання:

Чи поширюються послуги на членів родин?

Як і в якій формі сім'ї беруть участь в ухваленні рішень?

Чи сприяє ця практика розвиткові дітей і зміцненню сімей?

Як свідчить досвід, сім'ї частіше отримують послуги, пов'язані з їхньою дитиною, і рідше - ресурси для вдосконалення власної роботи або добробуту.

Подолання упередженості

Участь сім'ї в ухваленні рішень значною мірою обмежується прийняттям або відмовою від послуги, запропонованої програмою. Частково це пов'язано зі ставленням педагогів до можливостей батьків самостійно приймати рішення. Педагоги відчувають дискомфорт, коли бачення батьків не збігається з їхньою думкою. Такий дискомфорт зумовлений, насамперед, недостатніми вміннями педагогів домовлятись і співпрацювати з родинами.

Допомогти в цій ситуації можуть:

Усвідомлення того, що практика, зорієнтована на сім'ю, не є статичною, це - динамічний процес.

Певні знання та навички роботи педагогів з дорослими, а також уміння спілкуватись і вирішувати конфлікти.

Використання перевірених стратегій взаємодії з членами сімей, таких, наприклад, як активне слухання, роздуми та перефразування.

Створення гнучких, новаторських послуг, що відповідають унікальним потребам сімей. Надання їм допомоги в отриманні доступу як до офіційних, так і до неофіційних ресурсів для задоволення цих потреб.

Заохочення та розвиток лідерства сімей в усіх аспектах навчання дітей і догляду за ними. Для участі у процесі ухвалення рішень у членів родин мають бути відповідні мотиви, знання та вміння. Сім'ї мають володіти інформацією й отримувати підтримку під час ухвалення рішень про освітню стратегію та практикою не лише стосовно їхньої дитини, а й ширшого дитячого співтовариства. Перші кроки до підтримки сімей у ролі партнерів - можлива участь у батьківських дорадчих комітетах, а також представництво членів сімей у всіх комісіях та організаціях, що ухвалюють рішення.

Реалізація індивідуального підходу в роботі з батьками

Родини дітей з особливими освітніми потребами відповідальні за них упродовж усього життя. Тому одне з найважливіших завдань педагогів - допомогти батькам повірити в себе, у власні сили, аби вони могли подолати всі проблеми. До кожної родини слід знайти індивідуальний підхід, оскільки в кожної є свої потреби, можливості та пріоритети; одні потребують більшої підтримки, інші - меншої.

Саме завдяки підтримці школи батьки отримують необхідний досвід і стають менш залежними від фахівців, коли приймають рішення стосовно догляду за дітьми з особливими потребами та визначення їхнього майбутнього. Освітні програми можуть впливати і на поведінку батьків, змінювати їхні сподівання щодо своїх дітей.

Важливо, щоб у школі були передбачені різні види спілкування та взаємодії між родинами та педагогами. Деякі батьки хочуть спілкуватись у письмовій формі, іншим потрібні особисті зустрічі. Поступово сім'ї набувають певного педагогічного досвіду, унаслідок чого поліпшуються знання та вміння, підвищується їхня самоповага. Якщо працівники школи не спілкуються з батьками та приймають рішення замість них, батьки почуваються малокомпетентними та гірше контролюють ситуацію. Більшість родин ділиться з педагогами інформацією особистого характеру, що дає змогу вчителям з'ясувати, у чому їм потрібна допомога. Якщо родини заперечують необхідність особливої уваги до їхньої дитини, школа має наполегливо та послідовно заохочувати їх до участі в педагогічному процесі. У цьому випадку слід давати інформацію фактичного характеру й уникати певних оцінок і висновків.

Запорукою добрих стосунків між школою та сім'єю є повага, некритичне ставлення (без критики) та співчуття.

Оскільки родини є головними наставниками своїх дітей, вони мають повне право на особливу увагу й повагу з боку професіоналів. Шкільні педагоги можуть багато в чому допомогти батькам. Скажімо, ініціювати розмову на теми, про які сім'я говорити не наважується. Наприклад, чимало батьків "важких" дітей спочатку приховують свій гнів, образу, розпач. Коли ж вони бачать, що вчитель розуміє їхні переживання, вони охоче йдуть на контакт.

Педагоги мають позитивно й відверто ставитись до батьків дітей, незалежно від їхніх особистих якостей. Коли вчитель не дає оцінок, не критикує, а делікатно, без будь-якого тиску заохочує родини до прийняття власних рішень, імовірність позитивного результату збільшується. Якщо ж учитель не схвалює дії батьків стосовно дитини, це може спричинити відчуженість й опір з їхнього боку.

Педагоги мають ураховувати сімейні обставини, співчувати родинам і відповідним чином демонструвати це під час спілкування. Спостерігаючи за реакцією батьків, учитель може визначити, чи достатньо ефективно він висловлює своє співчуття.

Батьки проводять зі своїми дітьми найбільше часу і знають їх краще за інших. Можна сказати, що батьки - експерти з питань, що стосуються їхніх дітей. Педагоги ж - експерти з питань розвитку й освіти дітей у цілому. Коли вчителі та батьки активно співпрацюють, їхні знання та ресурси подвоюються, що справляє загальний позитивний вплив на розвиток дитини.

Одні родини повністю задоволені своєю взаємодією з фахівцями, іншим може здаватися, що їхню точку зору не враховують, і це призводить до втрати довіри. Якщо батьки не відчувають довіри до педагогів та інших фахівців, їм дуже важко ділитися з ними інформацією та спільно приймати важливі рішення. Коли батьки є активними членами команди, навчальна програма дитини стає насиченою й максимально ефективною. Коли ж батьки не залучені до справи, навчальні програми дітей здебільшого компромісні.

Для успішної взаємодії педагогів із сім'ями варто врахувати такі рекомендації:

Чітко й послідовно наголошуйте на цінності дитини. Те, як працівники школи говорять про дітей під час формального й неформального спілкування на початку навчального року, суттєво впливає на розвиток стосунків із сім'ями цих дітей. Батьки цінують здатність учителів бачити різні аспекти особистості дитини, а не лише її академічну успішність; уміння звертати увагу на індивідуальний прогрес дитини, а не ставити інших дітей як взірець для наслідування.

Ставте себе на місце батьків. Батьки цінують зусилля педагогічних працівників, які намагаються зрозуміти, що означає мати дитину з особливими потребами (наприклад, необхідність домовлятися з чиновниками в системі загальної та спеціальної освіти). Іноді батьки вважають, що шкільні працівники не розуміють їхнє розчарування системою освіти. Батьки зауважували, що їх уважають нетерплячими. Вони хотіли б, аби шкільні працівники краще розуміли їхнє розчарування в повільних темпах удосконалення роботи школи в інклюзивній практиці. Працівники шкіл, які намагаються зрозуміти стан батьків, меншою мірою схильні привласнювати право виносити вердикти, які можуть нашкодити взаєминам між сім'єю та школою.

Loading...

 
 

Цікаве