WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Моральне виховання учнів: педагогічна наука та практика - Реферат

Моральне виховання учнів: педагогічна наука та практика - Реферат

Крім того, у сучасній педагогічній науці маємо також чітко визначені позиції щодо духовно-морального виховання як розвитку національно-християнсько-релігійних цінностей, поєднання релігійних і патріархально-консервативних засад. Така концепція, яка відображає теологічне, трансцендентне світосприйняття, активно підтримується та стимулюється представниками церкви й віднедавна ініціюється і на вищому державному рівні.

Слід зазначити, що як теорія даний напрям недостатньо розроблений у процесуально-інструментальному вигляді й недостатньо педагогізований. Маємо декларативні заяви, постійне звертання, цитування канонічних текстів педагогів минулого - К. Ушинського, П. Юркевича та Г. Ващенка, їхні висловлювання щодо духовності як релігійності. Ця концепція, котру можна назвати неорелігійністю, частково втілюється в діяльності школи західних регіонів України проведенням уроків релігійної (християнської) етики, залученням служителів церкви до виховної роботи у школі.

У даній галузі напрацьовано значну кількість навчально-методичних посібників, навчальних програм і підручників з курсу "Християнська етика". У цілому їх зміст і спрямованість зосереджені на тлумаченні Святого письма.

Водночас нині набули поширення ідеї езотеричного, ноосферного розвитку (і відповідно духовності), які, з одного боку, пов'язують духовність із природою й людиною, а з іншого - з різними філософсько-релігійними вченнями. У цьому контексті популярністю користуються різні теорії та течії, що розглядають виховання духовності дитини в єдності із природою та духом, із надчуттєвим пізнанням світу, пізнанням людини як космічної істоти. Це антропософія, езотерика, релігії Сходу та їхні носії - Р. Штайнер, М. Реріх, О. Блаватська та ін. Такі ідеї формування духовності знайшли підтримку практичних працівників. Особливою популярністю в Україні користуються вальдорфська педагогіка Р. Штайнера, де дитина є істотою духовною. Вона має, крім фізичного тіла, і душу - божественне начало. Ця педагогіка має на меті розкрити та поєднати в дитині чуттєвий і надчуттєвий досвід духу, душі й тіла у їх взаємодії.

Українські педагоги-практики, дошкільні працівники, які працюють у системі вальдорфської педагогіки, розглядають цю систему не у плані антропософського вчення, а як різновид ідей вільного виховання, гуманістичної педагогіки.

Ідеї Реріхів також знайшли втілення в деяких поодиноких навчальних закладах України, що в побудові навчально-виховного процесу спираються на ідеї прекрасного, єдності законів космосу й життя людини, на ідеї добра, любові, краси, віри в перетворювальну силу мистецтва.

Таким у загальних рисах є стан виховання духовності в освітньому просторі. Які ж питання, які виклики ставлять вони перед нами?

Насамперед невизначеність концептуальних засад, програм, морально-етичної освіти та виховання школярів, що мають лягти в основу державного компонента освіти. У таких умовах відбувається запровадження у школах України "етики віри", або християнської етики. Міністерство освіти і науки видало наказ про негайне впровадження цього курсу й паралельно створило комісію з розробки концепції "етики віри". Така постановка питання є невиправданою з педагогічного боку, а створення комісії, де переважну частину становлять представники різних конфесій, що діють в Україні, порушує відповідні статті Конституції.

Куди ми поспішаємо? Ніхто сьогодні зрозуміло й чітко не пояснив, що таке "етика віри", а ми вже пропонуємо її школі, учителеві. Тим більше, що представники церков з нетерпимістю ставляться до інших точок зору, заперечують навіть право на існування іншої позиції. Причому вони мають далекосяжні плани - не лише впровадити релігійну етику в навчально-виховний процес, а й переглянути під кутом зору креаціоністської теорії шкільні курси біології, історії та інших предметів. Ці гострі процеси відбуваються в умовах уведення у 5-му класі нового курсу "Етика", який спирається на культурологічні підходи і, звичайно, охоплює морально-етичні норми християнської культури як органічної складової загальнолюдської. Водночас його різко критикують релігійні діячі та новонавернені.

Чи АПН знімає із себе відповідальність за ситуацію, що склалася? Звичайно ж, ні. Бо за активної участі церковних діячів у цьому процесі, наполяганні на "споконвічних", а відтак "канонічних" формах духовного відродження маємо ширше оприлюднювати наше розуміння духовності, наші концептуальні підходи до розробки відповідних курсів. Наша позиція полягає не в загостренні, поляризації різних поглядів, а в урізноманітненні програм, курсів, у пошуках шляхів розв'язання цього питання відповідно до Конституції України, законів про освіту, Національної доктрини розвитку освіти України, Декларації та Конвенції про права дитини (1989, Україна, 1991), Всесвітньої декларації про виживання, захист і розвиток дітей.

Інша науково-практична проблема, що розгортається на наших очах, - це міжетнічні відносини, в основі яких лежать різні соціально-культурні детермінанти. Ідеться про Схід і Захід, проблему, яка нещодавно була піднята на щит у ході політичного протиборства і тепер набула додаткових імпульсів у ході підготовки до парламентських виборів. Звичайно, не нам давати їй політичну оцінку, але слід ураховувати у виховному процесі відмінності в етнічному, мовному, соціокультурному, релігійному, моральному світосприйнятті, аби не породжувати й не закріплювати нових конфліктів. На жаль, ми не маємо порівняльно-зіставної характеристики цих процесів у шкільній і вищій освіті, не маємо навіть пошуків критеріїв і корелянтів, за допомогою яких можна і треба розбудовувати культурно-інтеграційні засади духовно-ціннісних взаємозбагачень і взаємовпливів. Отже, наша проблема - це науково-практична розробка інтеграційних засад, на яких мають поєднуватись цінності, прийнятні для всіх без винятку.

Принагідно можна сказати і кілька слів про проблеми мігрантів або дітей мігрантів, яка набула великої гостроти у світі, а зараз має вражаюче продовження у Франції. Чи готові ми до наукового висвітлення гостроти цієї проблеми в Україні, яка має великі перспективи мати серед своїх громадян вихідців із мусульманського світу? В офіційному пропагуванні основ патріархальності й консерватизму, винятковості нашого українського шляху криється загроза поширення нетерпимості, неприйняття іншої точки зору.

Які ж перспективи подальшої розробки духовно-моральної складової у вихованні особистості? Передусім треба починати із суспільної, соціальної сфери - визнання державою пріоритетності освіти та виховання дітей і молоді взагалі й духовно-морального виховання як основи всього освітнього процесу. Це може бути тоді, коли держава визначиться зі своїм напрямком руху. Гідність людини, її порядність, право на свободу вибору разом з її відповідальністю мають стати основою державотворчої діяльності.

Не менш важливою позицією, пов'язаною з першою, є правове підґрунтя для утвердження моральності та духовності суспільства. Чому ми так багато говоримо про необхідність і нагальність виховання, виховних аспектів, спеціальних заходів, говоримо, що самого навчального процесу недостатньо, щоб виховати людину, критикуємо Захід за те, що там школа, ВНЗ не виховують? Порядок у суспільстві, розгалужена система права, моральність влади, турбота про духовний розвиток громадян пом'якшать гостроту проблеми. Адже право - це мораль у дії. Коли суспільство регулюється на основі правових засад, значно легше вибудовується процес виховання, знімаються болючі проблеми.

Що ж стосується власне Академії, то, оскільки серед визначень науки є й таке, як інституційні сумніви, дозвольте поділитися ними.

Визначаючи перспективи, можна прийняти таку тезу: система морально-етичних установок - ціннісних, рухається від теологічно-онтологічних канонів до натуралістичної, неоліберальної системи координат. Ось уже три століття, починаючи з XVIII, поступово розвиваються такі духовні цінності, як автономія, свобода особистості, погляд на мораль як частину прав людини. І серед них право на щастя, його максималізацію й мінімізацію страждань, цінності праці, шлюбу, сім'ї, те, що можна назвати цінностями звичайного, повсякденного життя.

Ми багато говоримо сьогодні про соціокультурний контекст як такий, що входить корінням в історико-культурний досвід, у духовні традиції народу. Без сумніву, це обов'язкова складова формування духовності. Але не менш важливим є входження дитини в нинішню духовну реальність з її мінливістю, неоднозначністю, полікультурністю, сукупністю співіснуючих різних точок зору на одні й ті самі явища, тобто релятивізмом.

Сьогодні, коли більшість етичних, моральних проблем уважаються сферою особистого життя людини, коли мас-медіа, радіо, теле- та комп'ютерні засоби комунікації радикально змінюють життя дитини, розвиток її потреб, мотивацій, емоційно-інтелектуальної сфери, гостро постала проблема змістового наповнення процесу формування духовності з позицій, як зазначає психолог Л. Буєва, "смисложиттєвих цінностей, які визначають зміст, якість і спрямованість людського буття й образ людський у кожному індивіді" (1996).

Loading...

 
 

Цікаве