WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Модель процесу виховання в закладах освіти - Реферат

Модель процесу виховання в закладах освіти - Реферат

формування - складова процесу розвитку під дією зовнішніх факторів упливу;

становлення - складова процесу розвитку під дією внутрішніх факторів упливу, поява нових ознак і властивостей.

Єдиний шлях управління розвитком особистості - пізнання факторів упливу на цей розвиток. Слід навчитись керувати тими з них, які залежать від волі й свідомості індивіда, і навчитися враховувати ті, вплив на які неможливий.

З метою більш чіткого розуміння процесів розвитку особистості далі нами буде запропонована функціональна модель цього процесу.

Моделювання як метод наукового пізнання будується на здатності людини абстрагувати схожі ознаки або властивості різних за природою об'єктів або явищ і встановлювати певні співвідношення між ними.

Моделювання здійснюється на основі експерименту чи уявно і передбачає формалізоване описання певної гіпотези, концепції або прогнозованої закономірності того чи іншого явища, процесу.

Через моделювання досягається нарощення пізнання, його поглиблення. Порівняно бідні в інформаційному відношенні моделі з часом замінюються більш змістовними.

Моделювання належить до теоретичного пізнання, воно не лише засіб відображення дійсності, а й може виступати практичним критерієм істинності знань, зокрема при зіставленні даної моделі з уже усталеною теорією.

Ми переконані, що у практичній діяльності педагога в навчальному процесі слід розрізняти поняття поінформованості і поняття знання. Поінформованість учня, студента (його здатність репродукувати інформацію) перетворюється у знання лише тоді, коли він здатний створити хоча б найпростішу модель явища, події, інформацією про які він володіє.

Моделювання виконує функції інтерпретації, прогнозування та евристики як щодо явища, події як цілісної системи, так і окремих її компонентів.

З нашої точки зору, до факторів, що забезпечують процес формування особистості, слід віднести соціальний фактор (соціум) і фактор виховного впливу (виховання). До факторів, які забезпечують процес становлення, ми відносимо генетичну та біологічну пам'ять індивідуума (біологія) і здатність людини до психічної саморегуляії (саморегуляція). Це дає можливість запропонувати функціональну модель (схему) розвитку особистості в такому вигляді:

Рушійною силою розвитку особистості в цій моделі є система протиріч між "пірамідою потреб" окремої особистості (особисті інтереси) та "соціальними умовами" їх задоволення (суспільні інтереси).

З метою більш глибокого тлумачення суті цієї моделі розглянемо зміст понять, що в неї входять.

"Біологія". Відомо, що онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю. Спадковість є найвищим продуктом життя і полягає в тому, що з людського зародка виникає людський організм, який будується за певною програмою, заданою генотипом організму. Генотип являє собою сукупність усіх спадкових структур організму і визначає анатомо-фізіологічну структуру організму, будову нервової системи, стадії дозрівання організму, стать, індивідуальні функціональні особливості організму.

"Соціум". Людина набуває ознак особистості лише в результаті взаємодії, а значить, і відповідні ознаки особистості, зумовлені структурою соціуму: конституцією держави, законами, що зумовлюють форму власності, типи виробничих відносин, форми соціального забезпечення й захисту, умови одержання освіти, рівень громадянських свобод тощо.

"Виховання". Виховання слід розглядати одночасно і як процес, і як явище. Виховання є соціальним явищем, зумовленим суспільними відносинами між людьми у процесі їх сумісної практичної та духовної діяльності. Це соціальне явище є одночасно і процесом, у якому одні люди впливають на інших з метою спрямованого формування особистості. Цей процес виконує функцію забезпечення життєвої наступності між старшим і молодшим поколіннями. Виховання є загальною та вічною категорією людського життя.

"Саморегуляція". Ідею про здатність живого організму до саморегуляції у вигляді принципу сформулювати у своїх працях К. Бернер і І. Сєчєнов. У проекції на розвиток особистості цей принцип стверджує, що саморегуляція - здатність людини управляти собою на основі процесів сприймання й усвідомлення актів власної поведінки. Саморегуляція - багаторівневе, поліфункціональне явище. Вона включає в себе і психомоторну, і когнітивну, і комунікативну сфери людини, виражається в перебігу цілісної поведінки, діяльності, взаєминах людей. Саморегуляція можлива на певному етапі розвитку самосвідомості і пов'язана із самопізнанням. Психічні механізми саморегуляції формуються в ході становлення особистості й породжують феномен саморефлексії. Саморефлексія - аналітична реакція на свої вчинки. Головним "органом" саморегуляції людини є її інтелект.

Під дією зовнішніх факторів відбувається процес соціалізації особистості. Соціалізацію особистості можна уявити як процес її входження в соціальне середовище. Цей процес протікає під впливом трьох груп факторів: макро-, мезо-, мікрофатори. У групу макрофакторів включають всесвіт, планету, державу, суспільство. Мезофактори - тип населення, етнокультура тощо. До групи мікрофакторів, як правило, включають сім'ю, дитячий садок, школу, ВНЗ. Якщо соціальне середовище, в якому відбувається процес соціалізації особистості, відносно стабільне, то індивід проходить три фази свого становлення в ньому:

засвоєння діючих у соціальному оточенні норм і правил поведінки спілкування. Людина становиться такою, як усі. Це фаза адаптації;

виникнення за рахунок загострення протиріч між рівнем адаптації та потребою в максимумі індивідуалізації. Людина прагне знайти засоби вираження своєї індивідуальності та трансляції власних ціннісних орієнтацій в життя соціуму. Це фаза індивідуалізації;

самоорганізація індивідуума й інтеграція особистості в соціумі. Особистість зберігає й удосконалює ті індивідуальні риси, які необхідні соціуму. Фаза інтеграції.

Усі ці три фази не розділені в часі. Таким чином, соціалізація особистості - це процес інтеграції окремого індивідуума в соціум. Механізмом процесу соціалізації особистості є психічна адаптація.

Самоорганізація особистості відбувається за рахунок впливу групи внутрішніх факторів.

Самоорганізація, у широкому розумінні цього поняття, - природна здатність будь-якої біологічної системи самостійно підтримувати, відроджувати та вдосконалювати рівень своєї організації при зміні умов взаємодії з оточуючим середовищем. Сутність процесу самоорганізації людини полягає у прижиттєвому формуванні нових функціональних мозкових систем (стійких рефлекторних новоутворень), які забезпечують розвиток і компенсацію потрібних особистості здібностей та вмінь шляхом самопізнання, самонавчання, самовиховання. Соціальна самоорганізація особистості має вирішальний вплив на становлення світогляду й морально-естетичних переконань людини. Критеріями сформованості самоорганізації особистості можна вважати адекватне усвідомлення нею рівня свого інтелектуального розвитку, рівня сформованості навчально-трудових і побутово-етичних умінь і навичок. Механізмом процесу самоорганізації має бути психічна саморефлексія.

Система протиріч між процесами соціалізації та самоорганізації особистості є рушійною силою її розвитку.

Характер і механізм процесу подолання цих протиріч на окремих етапах розвитку особистості визначаються її спрямованістю і можуть бути названі життєтворчістю.

Взаємодія окремого індивіда з оточенням на рівні несвідомого (інстинктів) може бути названа процесом життєдіяльності. Взаємодія на рівні свідомого - діяльність. І лише цілеспрямована, систематизована взаємодія окремого індивіда із соціальним оточенням з метою задоволення власної системи потреб - життєтворчість.

У запропонованій нами функціональній моделі процесу розвитку особистості особливе місце, з позиції педагогіки, займає процес виховання. Педагогіка розглядає процес виховання як систему способів саме педагогічного управління розвитком вихованців, як складний багатогранний комплекс виховних впливів. Виховання спрямовується на вироблення певних норм поведінки людини, воно неможливе поза навчальною діяльністю та без активності самого вихованця. Виховання є важливим фактором збагачення емоційної форми дитини та формування її інтелектуальних, моральних та естетичних почуттів.

Loading...

 
 

Цікаве