WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Методологія управління в закладах освіти - Реферат

Методологія управління в закладах освіти - Реферат

Застосування системного підходу дозволило автору монографії виявити сукупність умов, що забезпечує цілісність педагогічної системи, а також проаналізувати наукові здобутки діячів минулого. Паралельно із системним підходом для аналізу феномена педагогічного управління автор використовує культурологічний підхід, який ґрунтується на багатоаспектному аналізі культури як світу людської діяльності, як світу смислів, які людина вкладає у свої творіння (знання, цінності, регулятиви), та як інформаційного забезпечення, в якому мовою виступають знаки та знакові системи. Сукупність системного та культурологічного підходів складає методологічну базу для дослідження феномену педагогічного управління.

Історичний аспект дослідження управління у складних соціальних системах представлений у монографії аналізом розвитку теоретичних засад управління освітніми системами у вітчизняній науці XVIII-XX ст., а також аналізом зарубіжного досвіду управління у XX ст. Висвітлені основні етапи розвитку управлінської думки, представлені доробки найяскравіших представників тієї чи іншої теоретичної школи.

В останньому розділі видання викладаються основи соціального управління освітою. Розкрито сутність освіти як соціального явища, дано характеристики соціального управління на прикладах функціонування системи освіти, розкрито функції соціального управління в освіті. Сутність управління освітою визначається як перспективний, цілеспрямований вплив на всі освітні ланки з метою всебічного гармонійного розвитку людини. Зміст соціального управління полягає у формулюванні на основі моделі об'єкта управління критеріїв оптимальності та адаптивності, відповідних їм показників та у визначенні обмежень цієї моделі. У системі освіти існує велика кількість таких обмежень: час занять (уроку), період навчання в навчальному закладі, час, відведений на вивчення кванта навчального матеріалу дисципліни, тривалість практики та ін. Сукупність критеріїв та обмежень становить формулювання проблеми.

У цьому ж розділі визначені основні функції управління в системі освіти. Це функції регулювання, адаптації, оптимізації, переходу з одного режиму на інший. У процесі навчання функцію регулювання здійснює контроль, функція адаптації проявляється в адаптації індивіда до умов соціального середовища, будь то школа, вищий навчальний заклад чи сім'я. Функція оптимізації здійснюється при виборі оптимальних компонентів педагогічної системи: цілей, принципів, змісту та ін.

Наостанок автор розглядає теоретико-методологічні питання, а також способи реалізації перспективного управління в системі освіти. Перспективне управління поруч з оперативним активно використовується в системі освіти. Воно дає результати не відразу, а через деякий проміжок часу.

Не викликає сумніву, що представлена монографія стане у пригоді як науковцям-теоретикам, так і педагогам-практикам. Запропонована педагогічна методологія сприятиме підвищенню якості педагогічних досліджень, розвитку методологічної культури в педагогічній науці. А молодим науковцям наявність потужної методологічної бази ще й допоможе успішніше соціалізуватись у науковому співтоваристві. Управлінцями системи освіти пропонована книга допоможе побачити заклад освіти в єдності його складових частин та їхньої динаміки, уможлививши тим самим доступність цілісного пізнання педагогічної дійсності і, як наслідок, оптимізувати процес управління закладом освіти.

Рогова Т. В. Персоналізований підхід в управлінні педагогічним колективом школи: Монографія / Т. В. Рогова; Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. - Харків: Нове слово, 2006. - 299, [1] с.

Пропонована монографія продовжує тему пошуку та формування нової парадигми управління в системі освіти. Але якщо попереднє видання розглядає відносини в системі "керівник-учитель-учень" з точки зору суб'єкт-об'єктної парадигми, представлена монографія пропонує покласти в основу управлінської діяльності діалогічний підхід, який визначає суб'єкт-суб'єктну взаємодію та збільшення ступеня свободи учасників педагогічного процесу. В основі такого підходу лежить ідея персоналізації, яка спирається на загальносвітоглядну настанову, що тлумачить людину як абсолютну моральну цінність і центральний елемент буття.

З ідеєю персоналізації тісно пов'язане застосування в управлінні освітнім закладом гуманістичного підходу, що набув особливої популярності у вітчизняній педагогічній теорії в останні 10-15 років. Він виник як альтернатива існуючому натомість командно-адміністративному підходу в управлінні освітнім закладом. У рамках гуманістичного підходу в ієрархічній структурі системи принципів, які виступають підґрунтям функціонування освітньої галузі, основоположним є принцип гуманізації, що передбачає визнання людини, особистості як цінності, заради якої здійснюється розвиток суспільства.

Теоретичну базу персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом становить сукупність вихідних теоретичних положень про особистість і практичні методичні засоби, що сприяють її розумінню як цілісності, вивченню, створенню умов для її саморозвитку, самоактуалізації. З огляду на це автор приділяє велику увагу теоретичному обґрунтуванню персоналізованого підходу в теорії та практиці управління освітнім закладом, наводячи різноманітні педагогічні концепції особистісної орієнтації в їх історичній перспективі, починаючи з давньогрецької філософії, де ідеї гуманізму відображались у працях Протагора ("людина є мірою всіх речей"), Демокрита, Сократа, Платона, Аристотеля й закінчуючи сучасними концепціями особистісно зорієнтованої освіти.

Сьогодні в умовах ідеологічної свободи ідеї справжнього гуманізму знову впливають на розвиток педагогічної науки в цілому та в теорії управління освітнім закладом зокрема. Але, нажаль, ці ідеї так і залишаються в теоретичній площині, а в житті, як підкреслює автор, керівники шкіл більше орієнтовані на справи, ніж на людину, заради якої ці справи плануються та здійснюються. А тому й учителі більше орієнтовані на справи (сам педагогічний процес), ніж на особистість учня, його індивідуальний розвиток. Це підтверджують і результати опитувань, проведених серед директорів шкіл м. Харкова та Харківської області. Як показали результати дослідження, більшість керівників шкіл не використовують у процесі управління колективом особистісного підходу, не мають досвіду використання управлінських технологій, спрямованих на розвиток особистості педагога, розкриття його внутрішніх можливостей.

Автор представленої монографії закликає будувати управлінські відносини "керівник-учитель" на основі реалізації таких форм їхньої взаємодії, коли директор школи визнає самоцінність особистості кожного свого підлеглого, поважає його гідність і вірить в його особистісно-професійний потенціал. Для цього керівник повинен вивчати потреби, проблеми, інтереси, сподівання педагогів, створювати умови, за яких кожний з його підлеглих зможе проявити себе, розкрити й розвинути свої можливості, творчі здібності та, як результат, досягти успіху, самореалізуватися.

У процесі управління педагогічним колективом керівник повинен виходити з того, що особистості вчителя, як складно організованій системі, неможливо нав'язати шляхи її розвитку та персоналізації. Необхідно лише сприяти її власним тенденціям розвитку. Головна проблема полягає в тому, як у процесі керівництва за допомогою малого резонансного впливу підштовхнути систему (особистість, учителя) на один із власних і сприятливих для суб'єкта шляхів розвитку, як забезпечити його самокеруючий і самопідтримуючий розвиток. Розв'язанню даної проблеми сприяє реалізація персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом.

Взаємовідносини керівника з учителями визначають систему взаємовідносин "учитель-учень", у яких персоналізація педагогічної взаємодії полягає в тому, що вчитель транслює не тільки знання, а й особистісні сенси, а в цілому - багатство всієї своєї індивідуальності. Учень при таких взаємовідносинах сприймає вчителя не лише як носія певних знань, а насамперед як особистість, людину, яка має власну життєву й професійну позицію та допомагає своїм вихованцям в їхньому особистісному зростанні. Педагогічний процес при цьому має форму діалогу, використовує імпровізацію, не підкорюється однозначній нормативній істині.

Слід, проте, відзначити, що в результаті впровадження персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом може виникнути антиномія - протиріччя між підлеглими, які розкривають свою індивідуальність, і вимогами шкільної системи, що існує за умов переваги суспільних інтересів над особистими. Це протиріччя вирішується за допомогою діалогу, співробітництва, взаємодії, у результаті якої відбувається взаємне змінення учасників діалогу.

Loading...

 
 

Цікаве