WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Медіаосвіта: цикл творчих завдань для школярів - Реферат

Медіаосвіта: цикл творчих завдань для школярів - Реферат

Природно, теорія медіаосвіти як формування критичного мислення (як, утім, і культурологічна) припускає, що учні старшого віку повинні прагнути до розуміння більш складних питань - таких, як тиск державної системи, у тому чи іншому ступені впливає на медіа, цензура (зокрема вікові обмеження при продажі, прокаті й демонстрації медіатекстів), поділ функцій у медіавиробництві, джерела фінансування медіапродукції й т. д. Однак так чи інакше, ключовим тут буде розуміння різниці у змісті медіатексту в залежності від того, яким "агентством" він створений (наприклад, на гроші творця "Зоряних воєн" Джорджа Лукаса, ООН або фірми, що виробляє жувальну гумку). Багато британських педагогів у цьому сенсі хорошим результатом навчальних занять уважають не просте запам'ятовування інформації школярами, але їхнє вміння ставити "ключові" запитання (key questions). Наприклад: "Погляди якої телекомпанії відбиває такий-то ведучий теленовин?", "Чому така-то книга випущена маленьким тиражем, а така-то - великим?", "Чому режисер A. одержав у Голлівуді 300 мільйонів доларів на зйомки фільму, а режисер B. завжди працює з відносно малим бюджетом?" і т. д. Прогрес у засвоєнні матеріалу, побудованого навколо такого ключового поняття медіаосвіти, як "агентство" (agency), швидше за все буде характеризуватись поступовим поглибленням розуміння, що на остаточний варіант медіатексту можуть вплинути багато перемінних факторів, а ці фактори, у свою чергу, впливають один на одного досить складними шляхами. І що шляхи ці бувають часто "непрозорими", прихованими від сторонніх очей і, отже, як правило, не можуть бути до кінця досліджені з боку аудиторії.

Треба сказати, що в методиці культурологічної парадигми медіаосвіти, як і в методиці розвитку "критичного мислення", ефективно використовуються "практичні підходи". Зокрема, ключове поняття "агентство" учні опановують у процесі власної практичної діяльності - моделювання "агентства". Скажімо, утворяться групи "фінансистів", укладачів графіків "медіавиробництва", "редакторів", "цензорів" і т. д., що планують випуск шкільного журналу чи телепередачі. Природно, ключові поняття медіаосвіти не знаходяться у вакуумі, вони пов'язані одне з одним. Тому, наприклад, проблеми прокату, тиражування й цензури можуть (і повинні) розглядатись на заняттях, присвячених ключовому поняттю "аудиторія". Точно так, як у процесі практичного створення медіатексту учнями можуть виникнути проблеми, пов'язані з поняттями "мова медіа", "ракурс", "монтаж", "план" і т. д.

У своїй методичній роботі британські педагоги успішно використовують і інший ключовий термін медіаосвіти - "категорія". Аналіз наукових досліджень у галузі медіа показує, що існує кілька способів визначення категорії медіатексту. Наприклад, це може бути видова (документальні, ігрові, науково-популярні й т. п. твори) або жанрова категорія медіатексту (репортаж, портрет, інтерв'ю, комедія, драма тощо). "Але суть, головне в "категорії", як ключовому понятті медіаосвіти, не зводиться до того, щоби просто по-різному позначити тексти. Головне, зрозуміти, як категорії медіа визначають пов'язані з текстами очікування і тим самим впливають на те, як їх розуміють <...>. Поділ медіатекстів на категорії може стати, таким чином, методом розвитку уявлень учнів про те, як розуміють тексти та як (і навіщо!) вони створюються. Установлення й обговорення категорій розкриває каркас законів та умовностей, що і служать категоріям опорою. <...> Учні можуть вибирати, використовувати та, імовірно, ламати формальні елементи й умовності, що характеризують специфічні категорії. Тому термін "категорія" служить могутнім методом організації мислення, а значить - розвитку ідей і в ході виробництва, і в ході аналізу". Наприклад, популярний американський серіал "Зоряні війни" відрізняється від іншого американського серіалу "Зоряний шлях" сюжетом, складовими знімальної групи, рівнем спецефектів і т. д., однак обоє вони відносяться до однієї й тієї ж категорії - ігрового кінематографа фантастичного жанру. Хоча, безумовно, може спостерігатись і процес взаємопроникнення, синтезу видів і жанрів, що порушують чіткість визначення "категорії" (наприклад, у знаменитому фільмі американського режисера Роберта Земекіса "Хто підставив кролика Роджера?" синтезовані ігровий та анімаційний види кіномистецтва).

Термін "категорія" пов'язаний з іншими ключовими поняттями медіаосвіти, наприклад, з "агентством" (творці медіатексту повинні чітко уявляти собі його функції) або "аудиторія" (людина, яка не вміє вірно визначити категорію конкретного медіатексту, не у змозі його грамотно проаналізувати, як, утім, не може здійснити його ефективний прокат чи продаж).

Ключове поняття "технологія" не менш важливе для сучасної методики медіаосвіти, тому що всяке технологічне рішення позначається на результаті будь-якої роботи. До технології медіа можуть відноситись будь-які інструменти та матеріали, за допомогою яких виражається не тільки форма, а і зміст, ідея медіатексту - від елементарних (олівець, фарби), до складних (відеокамера, відеомагнітофон, комп'ютер). При цьому навіть найпростіший практичний досвід створення медіатексту відкриває учням величезну значущість технології та обладнання. "Технології медіа можуть грати найважливішу роль у визначенні не тільки значення (змісту) тексту, а й того, на кого текст має бути розрахований. Технічні можливості, обмеження й рішення завжди можуть висунути перед нами такі питання, як "Кому і якій технології доступна?", "Як вона використовується?", "Який вплив роблять дані технології на кінцевий результат?".

Британські медіапедагоги проводять практичні заняття, спрямовані на навчання школярів створенню самотужки невеликого медіатексту (шкільної газети, передачі для шкільного телебачення, короткого відеофільму тощо). При цьому відбувається відповідний "рольовий" розподіл на "режисерів", "операторів", "акторів", "ведучих", "репортерів", "колумністів" і т. д.

Знову повертаючись до зв'язків різних ключових понять медіаосвіти, відзначимо, що "технологія" пов'язана з "аудиторією" (проблема вибору тієї чи іншої технології створення медіатексту, розрахованого на ту чи іншу аудиторію), "агентством" (проблема вартості тієї чи іншої технології), "мовою медіа" (не можна створювати медіатекст, не замислюючись про проблеми його мови) й ін.

Ключове поняття "Мова медіа" припускає, що "медіаосвіта прагне розвивати знання тих способів, за допомогою яких медіатексти виражають свою ідею, а також розвивати ці знання, удосконалюючи вміння текстуального аналізу, що можуть додаватись до нерухомих образів, що рухаються, до записаного на носій звуку або до будь-якої комбінації вищезгаданого. У критичній роботі це, як правило, робиться за допомогою аналізу окремих образів або коротких фрагментів аудіовізуального тексту, пропонуючи детальний звіт про те, що в дійсності видно й чути - до того, як перейти до інтерпретуючих коментарів і вираження своєї реакції". Тут культурологічні й естетичні підходи в медіаосвіті (як і підхід, орієнтований на формування "критичного мислення") перегукуються із "семіотичною" теорією та методикою медіаосвіти, що припускає читання й аналіз медіатексту як синтезу знаків і символів, "кодів".

Треба визнати, що стосовно поняття "мова медіа" виявляється єдність підходів західних і вітчизняних медіапедагігов - і ті, й інші на початковому етапі аналізу медіатекстів пропонують учням сконцентруватися на уважному сприйнятті аудіовізуальних образів, на описі їхніх характерних рис. Аудиторія вчиться розуміти умовні "коди" медіатекстів (наприклад, стають "прозорими" такі "коди": об'єкти та явища у фільмі можуть бути побачені нібито очима персонажа, а кожна телепередача має свою, як правило, постійну заставку). І тільки після цього здійснюється плавний перехід до інтерпретації й оцінки медіатексту.

Тут також практикуються навчальні "ігри" практичного змісту - кадрування зображень і фотографій (вивчення системи планів), зйомки відеокамерою під різними кутами (вивчення поняття "ракурс") тощо. У підсумку розуміння учнями мови медіа включає "більш складні ідеї про те, як визначені набори змістів можуть бути закодовані: яким чином можна позначити зміни часу й місця дії в медіатекстах або як можуть бути показані типові характери та ситуації". Наприклад, який "код" зображення "поганих хлопців", а який - "Попелюшки" чи "Супермена". Або, в якості більш складного варіанта, - як порушуються або руйнуються стандартні "коди" медіатексту в пародії чи в "експериментальному авангарді", як обіграються в постмодерністській стилізації традиційні "коди" класичних медіатекстів.

Ось тут, напевно, можна покритикувати педагогічну методику, орієнтовану тільки на формування критичного мислення стосовно медіаманіпуляцій (або, наприклад, - на "задоволення потреб" аудиторії у відданні нею переваги стандартним, найбільш розповсюдженим видам і жанрам медіа), за очевидне звуження спектра можливостей медіаосвіти.

Деякі теорії медіаосвіти (наприклад, "практична" медіаосвіта) ігнорують таке ключове поняття медіаосвіти, як "аудиторія", як, утім, і запитання, що виникають у процесі її вивчення: "Як "агентство" визначає аудиторію для медіатексту?", "Яким способом "агентство" звертається до аудиторії?", "Чи може "агентство" "створювати" свою аудиторію?", "На яку аудиторію розрахований той чи інший медіатекст?", "Коли і як найчастіше аудиторія одержує медіатексти?", "Як аудиторія сприймає й оцінює медіатексти?", "Яке задоволення (компенсацію) може (розраховує) одержати та чи інша аудиторія від того чи іншого медіатексту?", "Яка типологія сприйняття й оцінки медіатекстів аудиторією?", "Які причини масового успіху (відсутності масового успіху) конкретного медіатексту в аудиторії?" тощо.

Слід зазначити, що справжній інтерес до поняття "аудиторія" (audience) виник у британській медіаосвіті лише у 80-і роки. До того прихильники "протекціоністської, ін'єкційної" (inoculatory approach) теорії медіаосвіти взагалі думали, що медіа має прямий вплив на поведінку та погляди нібито однорідної (в основному дитячої) аудиторії, а інші медіапедагоги необачно думали, що проблеми аудиторії - це проблеми соціології та психології, але не тема для навчальних занять на матеріалі медіа.

Loading...

 
 

Цікаве