WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Людина як предмет наукового пізнання - Реферат

Людина як предмет наукового пізнання - Реферат

Людина як предмет наукового пізнання

Із питанням біологічного та соціального тісно пов'язана і проблема несвідомого та свідомого в людині. Протягом довгого часу у філософії домінував принцип антропологічного раціоналізму: людина, мотиви її поведінки й саме буття розглядались тільки як прояв свідомого життя

Цей погляд знайшов яскраве відображення у знаменитому висловлюванні французького вченого та філософа Р. Декарта: "Думаю - значить, існую".

Людина за таких умов виступає лише як "людина розумна". Але починаючи з Нового часу в ученні про людину все більше займають проблеми несвідомого. Такі мислителі, як Лейбніц, Кант, Кьєркегор, Гарттман, Шопенгауер, Ніцше, почали аналізувати роль і значення психічних процесів, які не усвідомлюються людиною, з різних боків. Найбільш значний вплив на розробку цієї проблеми спричинив З. Фрейд, який відкрив цілий напрям в ученні про людину та ствердив несвідоме як важливіший фактор людського виміру й існування.

Відповідно до його концепції, психіка людина складається із трьох пластів. Найніжніший і могутній пласт - "Воно" - знаходиться за межами свідомості. За своїм обсягом його можна порівняти з підводною частиною айсберга. У ньому зосереджені різні біологічні потяги та пристрасті, перш за все сексуальні, та витіснені зі свідомості ідеї. Потім іде порівняно невеликий прошарок свідомого - це "Я" людина. Верхній пласт людського духу - "Над-Я" - це ідеали та норми суспільства, моральна цензура.

За Фрейдом, особистості, людське- Я - вимушене постійно критись і розкриватись поміж, образно кажучи, Сциллою та Харибдою - неусвідомленими потягами "Воно" та морально-культурною цензурою "Над-Я". У результаті вказується, що особисте "Я" - свідомість людини - не є "господарем у своєму домі". Саме сфера "Воно", цілковито підкорена принципу задоволення та насолоди, рішуче впливає на думки, почуття та дії людини. Тому сама людина - перш за все істота, яка управляє та рухає сексуальними спрямуваннями та сексуальною енергією (лібідо).

Драматизм людського існування, за Фрейдом, "підсилюється тим, що серед несвідомих потягів є і спадкова схильність до порушень та агресії, котра знаходить граничне відображення в "інстинкти смерті", проти стійкого "інстинкту життя". Внутрішній світ людини виявився ще й ареною боротьби поміж двома цими потягами. Урешті-решт Ерос - бог кохання та Танатос - образ смерті розглядаються Фрейдом як найбільш могутні сили, які визначають поведінку людини.

У результаті біологічне несвідоме начало стає в ній визначальним. Людина, за Фрейдом, - це перш за все еротична істота, яка керується несвідомими інстинктами. Проблема несвідомого цікавила і швейцарського психолога та культуролога Г. Юнга. Але він виступив проти трактування людини як істоти еротичної та спробував більш глибоко диференціювати фрейдівське "Воно". Зокрема, Юнг виділив у ньому, окрім "особистого несвідомого" як відображення у психіці індивідуального досвіду, ще й більш глибокий прошарок - "колективну несвідомість", котра є відображенням досвіду попередніх поколінь. Зміст колективної несвідомості складають, за Юнгом, загальнолюдські першообрази - архетипи (наприклад, образ матері-батьківщини, народного героя, богатиря тощо). Сукупність архетипів створює досвід попередніх поколінь, котрий успадковується новими. Архетипи лежать в основі міфів, сновидінь, символіки художньої творчості. Сутнісне ядро особистості складає єдність індивідуального й колективного несвідомого з домінантою все-таки останнього. Людина, таким чином, - це перш за все істота архетипна.

Ця проблема розвивалася й іншими представниками психоаналізу - послідовниками Фрейда. А. Адлер піддав критиці вчення Фрейда за його біологічну й еротичну детермінацію людини. За Адлером, людина - не тільки фізіологічна, а й соціальна істота, життєдіяльність якої пов'язана зі свідомими інтересами. Тому "несвідоме не суперечить свідомості". Таким чином, Адлер у деякій мірі вже соціологізує несвідоме та пробує зняти протиріччя.

Найбільш видатним представником неофрейдизму, або сучасного фрейдизму, є німецько-американський психолог і соціолог Е. Фромм. Він виступив проти біологізації несвідомого й піддав критиці теорію Фрейда за проголошення ним антагонізму поміж сутністю людини та культурою. Разом із тим він відкинув і соціологічне трактування людини. Фромм спробував об'єднати психоаналітичні ідеї Фрейда з марксистською концепцією людини та знайти між ними деяку середину. За власним визнанням, його точка зору є "не біологічною й не соціальною". Одним із найбільш важливих факторів розвитку людини, думає він, є протиріччя, які витікають з її подвійної природи. Людина є часточкою природи і підкоряється її законам, але одночасно вона й суб'єкт, наділений розумом, істота соціальна. Це протиріччя Фромм називає "екзистенціальною дихотомією".

Людина, за Е. Фроммом, біологічно не пристосований індивід, унаслідок чого й існує соціальний розвиток. Але до кінця розвинути свої соціальні можливості вона теж не може, бо смертна. Тому людина - істота "незавершена і неповна". Мотиви поведінки людини досліджуються Фроммом через призму цих протиріч. Але врешті-решт поведінка людини обумовлена все-таки бажаннями й конфліктами в галузі несвідомого.

Еволюція фрейдизму свідчить про те, що представники психоаналізу все більше відходили від ортодоксальної концепції Фрейда, схиляючись у бік визнання ролі свідомості та впливу соціального фактора на розвиток людини. Так, відповідно до Фромма, нова епоха, пов'язана з функціонуванням ринкових відносини в умовах "розвиненого капіталізму", породжує й "людину нового типу", котру він описує як "ринковий характер". "Людина, яка має ринковий характер, - пише він, - сприймає все як товар - не тільки речі, а й саму особистість, включаючи її фізичну енергію, навички, знання, думки, навіть посмішку, і її головна мета - у будь-якій ситуації зробити вигідну справу".

Людина: індивід і особистість. Різницю в понятті людини як індивіда й особистості добре зрозумів російський філософ М. Бердяєв. "Особистість слід відрізняти від індивіда, - писав він. - Особистість є категорією духовно-релігійною, індивід же - категорія натуралістична - біологічна." Людина розглядається як індивід в якості одиничного представника роду людського. Визначення цього поняття не потребує яких-небудь специфічних характеристик, індивід - це завжди один із багатьох, і він завжди безликий. У цьому розумінні поняття "індивіда" й "особистості" є протилежними як за обсягом, так і за своїми складовими. У понятті "індивід" не фіксується яких-небудь особливих чи одиничних соціальних якостей людини, тому за складом воно дуже бідне, проте за обсягом у такому ж ступені багате, бо кожна людина - індивід.

Якщо ми кажемо "людський індивід", то маємо на увазі лише видову загальність усіх людей та одиничного представника людського роду. Але як тільки ми починаємо вказувати якісь інші якості людського індивіда, то обов'язково обмежуємо обсяг поняття, виділяючи особливі соціальні групи. Так, сказавши "бідні люди" чи "багаті люди", ми вже виділили окремі групи, відокремивши їх від інших. І чим більше ми будемо конкретизувати поняття, тим воно буде бідніше за обсягом і багатше за складом. У результаті шляхом персоніфікації індивіда, окремої людини ми дійдемо до одного, індивідуального представника людського роду. "Особистість" - це поняття, дуже багате за соціальним складом, яке включає не тільки загальні та особливі ознаки, а й поодинокі, унікальні властивості людини.

Loading...

 
 

Цікаве