WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Культурно виховуюче середовище - Реферат

Культурно виховуюче середовище - Реферат

Культурно виховуюче середовище

Так склалось історично, що в усі часи доросле покоління прагне бачити у своїх нащадках гідне продовження. Так само склалось, що доросла частина населення завжди незадоволена тим, як розвивається молодше покоління, як ставиться до оточуючих, як проводить вільний час і будує власне майбутнє

І це звичайна річ. Адже батьки надзвичайно зацікавлені в тому, щоб їхніх дітей спіткала щаслива доля.

Наша епоха в цьому не відрізняється від інших: сьогоднішніх педагогів і батьків надзвичайно турбує проблема навчання й виховання дітей. І сьогодні, у період неоднозначного політичного й економічного стану нашої країни, ця проблема не стала простішою. Навпаки, вона ще більше ускладнюється тим, що школа (у широкому значенні цього слова) уже давно не встигає за наукою. І нашу освіту як суму, сукупність знань, які ми отримуємо - чи даємо - протягом 10-12-ти шкільних і 5-6-ти років навчання у ВНЗ, сьогодні не можна вважати справжньою освітою, якщо ми не навчилися самостійно знаходити ті знання, які знадобляться в будь-якій життєвій ситуації. Саме цьому вчили у своїх школах Сократ, Платон та Аристотель. Вони вчили учнів самостійно шукати істину, тобто знання. У кожного з них були свої - на той час модернізовані - методи та форми спілкування, за допомогою яких учням відкривалася жадана істина. І на сучасному етапі успішною буде та школа, де педагоги не тільки самостійно вибирають найкращі з відомих технологій, а й самостійно визначають зміст і засоби навчання. І щасливим буде той педагог, який виконуватиме пораду Ж.-Ж. Руссо: "Нехай учень отримує знання не через вас, а через самого себе, нехай він не зазубрює науку, а видумує її сам". А успішним буде той учень, до якого вчитель приходить із запитаннями, а не з відповідями.

Украй необхідно, щоб у пошуках ефективних педагогічних технологій учителі не забували слів Яна Амоса Коменського, що були девізом видатного педагога: "Ніякого насилля над людиною!".

Крім того, сьогодні - як ніколи гостро - стоїть питання про необхідність об'єднати два вектори навчально-виховного процесу: навчання та виховання. Давній філософ Аристотель колись казав: "Піклуючись лише про розумовий розвиток дитини, забуваючи про розвиток її почуттів, ми йдемо назад, а не вперед". Майже через два тисячоліття Д. Менделєєв продовжив цю думку: "Знання без виховання - це меч у руках божевільного".

Про освітянські та шкільні проблеми можна говорити ще багато, але хочеться поділитися зернятками цікавого досвіду, який у достатній мірі наявний у скарбничці української та зарубіжної педагогіки. "Школою радості" став і для дітей, і для батьків навчальний заклад, який створив Василь Олександрович Сухомлинський. Позитивних результатів досягли у своїй роботі педагоги-новатори В. Шаталов, С. Лисенкова, І. Волков, Є. Ільїн, Т. Гончарова, М. Гузик, М. Щетінін та інші. Глибоко розглядають різноманітні освітянські проблеми В. Бутенко, О. Виговська, О. Вишневський, Г. Іванюк, Б. Козак, Л. Макарова, В. Оржеховська, П. Осухова, Е. Парамонов, В. Петрович, Г. Пустовіт, С. Рудаківська, А. Сиротенко, О. Сухомлинська, О. Столяренко, І. Тараненко, Л. Ткачук і багато інших.

Аргументовано доводять нагальну необхідність реалізації особистісно зорієнтованого навчання та виховання І. Бех, В. Білоусова, С. Гончаренко, Ю. Мальований, О. Савченко, І. Якиманська. Цій проблемі присвячено значну частину робіт Ш. Амонашвілі.

Серед українських і зарубіжних освітян також широко відоме ім'я Олександра Антоновича Захаренка, директора авторської школи села Сахнівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. Він ще в 60-ті роки минулого століття почав створювати школу, яку й сьогодні називають школою майбутнього. І коли говорять про Сахнівську школу як про школу, що надзвичайно випередила у своєму розвитку час, то мають на увазі не лише зовнішні атрибути, такі як величезний дендропарк із "Криницею совісті", оранжерея, планетарій з обсерваторією, шкільний музей, центр здоров'я з плавальним басейном, хореографічним і спортивним залами, фонтан "Колосок" - результат титанічної праці великої кількості людей. Але це не головне. Вірніше, не це - головне! "Головне в житті дитини відбувається все-таки поза уроками. І особливо - у вихованні", - цю думку Олександр Антонович висловив майже півстоліття тому. І сенс цієї фрази простий, зрозумілий, але викликає багато запитань: що саме відбувається з дитиною поза уроками? Як це впливає на дитину? Чому позаурочна діяльність має більший виховний вплив на дитину? І як бути учням у тих навчальних закладах, де їхня присутність обмежується рамками шести-восьми 45-хвилинних уроків, а внутрішнє відчуття від шкільного життя має буквальне значення "відсидів від дзвінка до дзвінка"? Що робити тим школярам, чиї вчителі не поділяють думки іншого педагога, В. Сухомлинського, про те, що, "коли бачиш учня тільки із-за свого стола у класі, коли він іде до тебе тільки на виклик, коли вся його розмова з тобою - тільки відповіді на твої запитання, ніякі знання психології не допоможуть"? Яким чином у такому разі підлітки можуть задовольнити обов'язкову потребу спілкування з дорослими й отримання від них життєво необхідного досвіду? І як задовольнити потребу у творчій діяльності, що сприяє підвищенню самооцінки особистості?

У Сахніській школі, наприклад, найбільш цінним і визначальним був сам процес створення грандіозних шкільних шедеврів. На кожному етапі цього безперервного процесу у школярів виникала можливість для творчості, саморозвитку й самовдосконалення. Ще в 1983 році "Учительская газета", розповідаючи про цю звичайну сільську школу та її незвичайні справи, дійшла висновку: "Створювалось усе це (будівництво обсерваторії, планетарію, теплиці) не заради примхи або чисто зовнішнього ефекту - а від необхідності зайняти дітей взимку і влітку, у дощ і у спеку цікавою, корисною справою. Зайняти так, щоб у них виросли крила, засяяли очі від бажання здійснити мрію, а потім - подарувати її людям. У цьому і вбачає педагогічний колектив основне завдання у трудовому вихованні та підготовці дітей до життя. Цей маленький "БАМ" став школою мужності, де діти щоденно пізнавали радість творчого суперництва, радість рекорду". Таким чином, навіть поверховий ретроспективний аналіз виявляє головну відмінність Сахнівської школи 60-х років від інших навчальних закладів того часу. Вона полягала у визначенні основної мети навчально-виховного процесу. Як правило, в узагальненому вигляді мета навчання передбачала передачу знань, навичок від учителя учневі; мета виховання - формування особистості школяра шляхом впливу на нього оточуючих. Але при всьому благородстві вищеназваної мети - формування особистості - насправді вона фактично виправдовувала авторитаризм педагога по відношенню до учня. Саме в ті часи серед педагогів було дуже популярним висловлювання, що дитина - це чистий аркуш паперу або пустий сосуд, який необхідно наповнити. А якщо цей "сосуд" не бажає наповнюватись? Або інакше бачить зміст свого внутрішнього духовного наповнення? І якщо брати до уваги наше повсякденне життя, то кожна господиня, намагаючись створити кулінарний шедевр, знає, яка велика кількість факторів впливає на результат її праці: сорт борошна, кількість води, якість дріжджів, температура випікання та й навіть власний настрій. Так само й у виховному процесі: не враховуючи всіх факторів, які так чи інакше впливають на дитину, не можна очікувати, що найкорисніша виховна "начинка" прийдеться до смаку вихованцеві та спрацює ефективно.

І досі існує ще одне, дуже популярне у свій час висловлювання: головна мета школи - виховати (дієслово доконаного виду!) усебічно розвинену особистість! Саме так! Виховати особистість! І не просто розвинену, а всебічно! І хоч прямо про це не говориться, але все ж таки мається на увазі, що розвиток усіх здібностей і талантів такої особистості має бути достатньо високим! Знову хочеться поставити ряд запитань: кому з педагогів удалось досягти цієї мети? Скільки відсотків від загальної кількості випускників складають усебічно розвинені особистості? Які методи та форми виховного впливу використовували педагоги? Як навчити дитину досконало грати на будь-якому музичному інструменті та створювати художні шедеври, якщо вона прагне займатися спортом і абсолютно не виявляє хисту до мистецтва? Чи багато серед педагогів таких, які самі є всебічно високорозвиненими особистостями? А якщо таких педагогів небагато, то чи можна всерйоз очікувати реалізації такої благородної мети від фахівців з вузькою спеціалізацією? Відомий педагог початку ХХ століття П. Блонський висловлював думку, що для педагогів "має бути аксіомою, що виховання повинно бути не обробкою, не відшліфуванням, а внутрішнім стимулюванням розвитку дитини. Будь-яке інше виховання буде тільки спотворюванням дитини й організованим насиллям над нею".

Loading...

 
 

Цікаве