WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Культура слова в початковій школі - Реферат

Культура слова в початковій школі - Реферат

Мін папа - лікар. В українській мові це слово має два значення: папа - хліб, папа - найвища посада в католицькій церкві. Отже, мій тато (батько) - льотчик. Мамо, дай шматочок папи. Папа Іван був дуже мудрим.

Таких прикладів можна навести безліч.

Я полічив зуб і прийшов до школи. В даному випадку: я полікував зуб і прийшов до школи. А полічив зошити, книжки, це рівнозначний синонім до слова „порахував".

Ми вірно розв'язали задачу. А треба: ми правильно розв'язали задачу. А вірно можна дружити вірно можна любити.

Любий зошит в клітку підійде для виконання цієї роботи. Не любий зошит, а будь-який. слова ж „любий" в літературній українській мові не існує.

Я вчуся в музикальній школі, а треба: я вчуся в музичній школі. Мій брат поступив до коледжу, а треба: мій брат вступив до коледжу.

Рахую, що треба про цей вчинок однокласника розповісти всім. А треба: вважаю, що треба про цей вчинок однокласника розповісти всім.

У мене, на жаль, ця помилка зустрічається часто, а треба: у мене, на жаль, ця помилка трапляється часто.

Андрійко толковий учень, а треба: тямущий, розумний учень. Коли ми виростемо, то будемо здавати екзамени до університетів, а треба: коли ми виростемо, то будемо складати екзамени до університетів. Максиме, докажи свою думку, а треба: Максиме, доведи свою думку. Переверни сторінку, а треба: перегорни сторінку.

Хочеться кілька слів сказати про наголоси.

Починаючи з екранів телевізорів і закінчуючи школою, часто можна почути:

„разм", а треба „рзом",

„читання", а треба „читння",

„чергвий", а треба „чергови'й",

„кілметр", а треба „кіломтр",

„сантиметр", а треба „сантимтр",

„мілі'метр", а треба „мілімтр",

„дбуток", а треба „добток",

„знака", а треба „ознка",

„прдмет", а треба „прдмет",

„випдок", а треба „ви'падок",

„завдання", а треба „завдння",

„кілька точк", а треба „кілька тчок",

„кульква рчка", а треба „кульков рчка",

„грошй", а треба „гршей",

„ктрий", а треба „котри'й",

„пмилки" „пмилок", „на пмилках", а треба „помилки", „помилк", „на помилкх",

„заклдка" (в книжці), а треба „зкладка",

„всьго", а треба „всьог",

„середин'а", а треба „сердина",

„ідмо", а треба „ідем",

„лгкий", а треба „легки'й",

„нвий", а треба „нови'й".

Суржик та боротьба з ним

Сотні невольничих літ, упродовж яких знищували культуру українського народу, десятиліття панування тоталітарної системи, коли все робилося для того, щоб „злилися нації", щоб витворилася універсальна мова, спричинили деформацію усіх сфер життя великого європейського народу.

Тривале фізичне та духовне насильство над усім, що стосувалося українців як нації, призвело до відчуження народу від власної культури; переривалися традиції, руйнувалися віками формовані норми.

Великої наруги зазнала мова, що є невіддільною ознакою нації, одним із найістотніших чинників її самовиявлення і світосприймання, важливим показником її життєздатності й духовності. Українську мову офіційно забороняли (укази Петра І, Валуєвський циркуляр, Ємський указ), оголошували придуманою німцями, вважали діалектом російської чи польської мов, дивилися як на „хлопську", призначали її тільки для „домашнього вжитку". Її свідомо принижували, не допускали у сферу науки, техніки, на фабрики, заводи, до армії, в спорт - до тих сфер, що важливі для функціонування та повноцінного життя національного організму. Тоталітарна система поглинала достоїнство людини, нації. Проводила не тільки геноцид. Заплановані були не лише голодомори, фізичне знищення. Щодо української мови планово проводився лінгвоцит. Розхитувалися її мікросистеми, втрачалася її імунна систем збереження стійкості норм. Мова втрачала природну якість, натомість, утворювалась така її якість, яка мала б демонструвати „злиття" українців з рештою націй перетворення їх у "Совєтську" супернацію.

Витворився своєрідний рідновид мови, який дістав назву суржик. Слово „суржик" давно відоме в Україні. Суржиком називали мішанину зерна - жита, пшениці, ячменю, вівса, а також муку з такого зерна; це були не першосортне зерно та низького сорту мука. На означення суржика поширилися сполучення „недорікуватий суржик", „убогий суржик". Безперечно, є свої закони розвитку контактуючих мов, у тому числі української та російської. І коли людина вводить у своє мовлення слова і словосполуки іншої мови, не руйнуючи граматичної основи, фонетичних особливостей української, оберігає її красу, користується її невичерпним лексичним і фразеологічним багатством, то такий процес природний і не викликає заперечень. Однак, довільно змішуючи слова української та російської мов відмінюючи слова і сполучаючи їх за зразком російської, творячи фрази всупереч моделям рідної мови її носій мимоволі стає „напівповним", приймає мовний покруч. Ще Шевченко відкидував чуже, те, що пливе на поверхні російської літератури - „Матрошу", „Парашу, радость нашу", яке майже підсвідомо приймає і робить своїм зусифікований українець, застерігав від цього. Не приймав „перековерзених" слів високоосвічений Панько Куліш. Про загрозу від мовного сурдина говорили Антонечко-Давидович, Максим Рильський, Василь Сухомлинський та багато інших видатних діячів нашої культури.

Мішаниною двох мов - української та російської - говорить частина людності України, хоч загальновизнано, що користуватися сумішшю з двох мов - це одне з найтривожніших явищ загальнопедагогічного характеру. Скалічена мова отупляє людину, зводить її мислення до примітива. Адже мова виражає не тільки думку. Слово стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує. Суржик в Україні є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на мові. що формувалася упродовж віків, загрожує змінити мову, як прийняв Тарас Шевченко, показавши світові її красу й силу, плекали Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, записуючи її „нестертий слід ... самостійно між культурні мови". Фонетична розкіш, лексичне та фразеологічне багатство, синтаксична гнучкість, величезні словотворчі можливості дістали загальне визнання 1934 року у Парижі на всесвітньому конкурсі краси мова, де українська посіла третє місце (на першому - французька, на другому - перська).

Мова - неоціненний скарб народу, найповніший літопис його духовного життя. У її глибинах - філософський розум, витончений естетичний смак, багато справді поетичного чуття, сліди праці дуже зосередженої думки, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів у явищах природ рию багато найсуворішої логіки, високих духовних злетів. Виховувати в собі повагу до мови, якою розмовляєш, - це передусім, шанувати себе, виявляти повагу до народу, його історії, культури. Це - дисциплінувати мислення і волю тренувати пам'ять. Над цими проблемами в початковій школі ми працюємо багато літ. Адже переконані, що любов можна виховувати лише любов'ю, а не тільки обов'язком. Наше телебачення - це головний біль. Головний біль не тільки тому, що звідти пропагуються не тільки насильство, зло, секс в найгидотнішому прояві, гроші як вершина мрії, а й тому, що в більшості - неповага до української мови. Крутиться з ранку до вечора реклама, а в ній в українському тексті - „гаряча кружка", „творожок", „доньк". А оскільки діти, на жаль, дуже багато сидять за телевізором ці слова закарбовуються в їхній свідомості. Тому обов'язково ми говоримо, що не „кружка", а „кухоль", не „творожок", а „сирок".

Висновки

Отже, культура слова - це справа всіх, хто любить Україну. Український народ упродовж усієї нелегкої історії творив і плекав рідну мову. Митці слова відшліфовували кожну грань, щоб піднести нашу мову до рівня найрозвиненіших мов світу. Але залишитися на вершині вона зможе тільки тоді, коли ми й далі берегтимемо її як найцінніший скарб, пильнуватимемо її норми. Дбатимемо про те, щоб єдиний народ мав єдину мову. Тому в початковій школі слід серйозно ставитися до культури слова, бо культура мови - це культура думки, це пам'ять про наших далеких предків, це те, без чого не може існувати нація.

Література

1. Програми для середньої загальноосвітньої школи 1-2; 3-4 класи. - К., 2003 р.

2. Савченко О. Дидактика початкової школи. - К., 1997.

3. Антонечко-Давидович Б. Як ми говоримо.- К, 1991.

4. Пономарів О. Культура слова. - К., 1999.

Loading...

 
 

Цікаве