WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Культура слова в початковій школі - Реферат

Культура слова в початковій школі - Реферат

Культура слова в початковій школі

Курс української мови - важлива складова загального змісту початкової школи, оскільки він виступає основним засобом опанування усіх шкільних дисциплін. Основна його мета - забезпечити розвиток навичок мовлення, навчити дітей читати і писати, сформувати певне коло знань про мову і мовні уміння, забезпечити мотивацію навчання рідної мови

План

І. Вступ.

ІІ. Основна частина

1. Орфоепічні норми в початковій школі.

2. Правильне вживання слів української мови. Наголос.

3. Суржик та боротьба з ним.

ІІІ. Висновок.

IV. Використана література.

Вступ

У процесі початкового навчання української мови поглиблюються уявлення школярів про навколишній світ, розвивається їхнє образне і логічне мислення; здійснюється патріотичне, морально-етичне, етичне виховання учнів. Навчання української мови має бути спрямоване на розвиток у дітей, окрім загальномовленнєвих таких загальнонавчальних умінь: організаційних, загально-пізнавальних, контрольно-оцінних. Важливо формувати у школярів почуття відповідальності за виконуване завдання, готовність самостійно працювати з новим, доступним за трудністю навчальним матеріалам, дати власну думку з приводу обговорюваних питань, обґрунтувати її.

Дуже важливо при цьому звертати увагу на культуру слова. Василь Сухомлинський писав: „Слово - найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що провертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом і брудом. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне - приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльозу, породити віру в людину зародити невіру, надихнути на працю скувати сили душі... Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину".

Як бачимо, сила слова величезна. Тому дуже велику роль відіграє в житті людини культура слова. Що ж це таке? Культура слова - це дотримання усталених норм вимови, вміння використовувати мовні засоби за різних умов спілкування відповідно до мети й змісту мови. Вміння точно вибирати слово в реченні. Стеження за тим, щоб мовлення не було засмічене словами-паразитами, русизмами, всілякими покручами. В тому й полягає, на наш погляд, завдання вчителя формувати в своїх учнів любов до рідної мови, а значить відповідально ставитися до вживання слів у своєму мовленні як усному та пісенному.

Розглянемо ж нижче ці свої погляди на культуру сова в початковій школі.

Орфоепічні норми в початковій школі

Культура слова тісно пов'язана з орфоепію - сукупністю вимовних норм літературною мовою. Засвоєння і дотримання літературних норм вимови сприяє дальшому розвиткові культури слова, полегшує спілкування між людьми. Тож завданням учителя перш за все самому бути взірцем оволодіння вимовними нормами літературної мови. На будь-якому уроці звертати увагу на вимову учнів початкової школи, а також під час перерв, екскурсій тощо. Довести до свідомості учнів, що культура слова - невід'ємна частина культури людини, а не тільки модний зі смаком підібраний одяг, етикет поводження за столом, поводження в громадському транспорті і т. п. Тож дуже важливе вправлення в правильній літературній вимові. Розглянемо низку основних норм української літературної вимови, над якими ми працюємо уже четвертий десяток років в умовах міста Києва:

Голосні звуки

Голосні звуки вкраїнської мови є звуками повного творення. вони вимовляються повнозвучно не тільки під наголосом, а й у ненаголошеній позиції.

Звук [а] вимовляється в усіх позиціях чітко, ясно, ніколи не скорочується й не приглушується, й не переходить у інші звуки [загладати], [шапка].

Голосний [о] вимовляється виразно як під наголосом, так і в більшості ненаголошених позицій, він ніколи не заступається з звуком [а]: [чоло], [вода]. Перед ненаголошеним складом з [у] або [і] звук [о] вимовляється з деяким наближенням до [у]. Виразніший цей нахил перед складом з [у] і менш виразний перед [і] [розумний], [кожух], [сопілка].

Звук [у] вимовляється чітко, виразно в усіх позиціях: [кучугура], [лудина].

Голосний [і] вимовляється виразно і ясно, відповідно до його орфографічного позначення майже в усіх позиціях: [дім], [він]. Лише в деяких словах початковий наголошений [і] наближається у вимові до [и] [інде], [інший], [іноді]. З наближення до [и] вимовляється також [і] в з0акінченнях називного і орудного відмінків однини та непрямих відмінків множини прикметників м'якої групи та порядкового числівника „третій" [безкрайій], [безкрайіми], [третіми].

Звук [е] чітко, виразно вимовляється під наголосом: [стежка]. Вимова його в ненаголошеній позиції, із значним наближенням до [и]: [несу].

Голосний [и] чітко вимовляється під наголосом [син], ненаголошеній позиції з наближенням до [е]: [живе].

Приголосні звуки

Дзвінки приголосні [б], [д], [з], [дз], [ж], [дж], [г], [ѓ] у кінці слова і в кінці складу перед глухим приголосним вимовляються дзвінко: [хліб], [градка]. Тільки в словах вогко, легко, нігті, кігті, дігтяр звук [г] оглушується [вохко].

Звук [в] вимовляється дзвінко, ніколи не змінюється звуком [ф]. Навпаки в кінці слова перед приголосним та на початку слова перед приголосним набуває більшої звучності і переходить у не складовий [у]: [уплиу].

Префікс з-, як і прийменник, перед глухими приголосними оглушується: з хати [схати].

Префікс без- перед глухими у повільному і нормальному темпі вимовляється як без-, к швидкому - бес-: [безпека], [беспека].

Префікс роз- перед глухими приголосними вимовляється як рос-: [росказати].

Глухі приголосні перед дзвінкими шумними в середині слова вимовляється як відповідні дзвінкі: боротьба [бородба].

Сполучення дз, дж вимовляється як один звук [дз], [дж].

Звук [ѓ] вимовляється в деяких словах типу ѓрунт, ѓава і т. п.

Звук [г] зустрічається в більшості випадків [голова].

Звук [л] твердий [лев] і м'який [літо].

Звук [ф] вживається в словах іншомовного походження [факт].

Шиплячі [ч], [дж], [ш], [ч] в українській мові тверді. Напівпом'якшені вони в позиції перед [і]: [ножі].

Звук [р] постійно твердий у кінці слова і складу: [цар], [верхи]. На початку складу перед [і], звуками [а], [о], [у], що графічно передаються буквами я, ю та сполученням ьо, приголосний [р] вимовляється м'яко: [рівен].

Подовжені приголосні, а також подвоєні в результаті збігу вимовляються як один довгий звук: [об:ити], [знан:а].

В наслідок уподібнювання відбуваються такі зміни в звукосполученнях:

с+ш - [ш:]: вирісши [ви'ріш:и],

з+ш - у середині слова [жш]: вивізши [ви'віжши], на початку слова [ш:]: зшити [ш:и'ти],

з+ж - [ж]: зжовкнути [ж:оўкнути],

з+ч - у середині слова [жч]: безчесний, [бечжчсний], на початку слова - [шч]: [шчи'стиў],

з+дж - [ждж]: з джерела [жджеиреил],

ж+с' - [з'с']: звжся [звз'с'а],

ш+с - [с':]: милуєшся [миелйес'и:а],

х+с' - [ц'с']: не морочся [мороц'с'а],

ж+ц' - [з'ц']: на смужці [смз'ц'і],

ш+ц' - [с'ц']: на дошці [дс'ц'і],

ч+ц' - [ц']: у хусточці [хстоц':і],

д+ж - [джж]: відживати [в'іджжиевти],

д+з - [дз]: відзвук [в'ідзвук],

т+с - [ц]: братство [брцтво],

т+ц - [ц:] коритце [кори'ц:е],

т+ч - [ч:]: квітчати [кв'їч:ти],

т+ш - [чш]: багатший [багчший].

При вимові відбувається також спрощення в групах приголосних:

нт +ст - [нст:] агентство [агнство],

нт+ськ - [н'с'к]: студентський [студн'с'кий],

ст+ськ - [с'к]: туристський [тури'с'кий],

ст+ц' - [с'ц']: артистці [арти'с'ц'і],

ст+ч - [шч]: невістчин [неив'шщчи'н],

ст+д - [зд]: шістдесят [ш'шздеис'ат],

ст+дс - [с:]: шістсот [ш'іс:от].

Правильне вживання слів української мови

Частенько вживати слова не в тому випадку, де їх потрібно вживати. Що мається на увазі? Наприклад, дієслово „відкривати". В українській мові вживають помилково у випадку: відкривати двері, відкривати книжку, відкривати очі, відкривати пляшку соку, а слід: відчиняти двері, розгортати книжку, розплющувати очі, розкорковувати пляшку соку. Це збіднює мовлення. Тому ми серйозно ставимося до мовлення дітей. А коли продовжити випадок зі словом „відкривати", коли ж його вживати? Коли це не вимагає фізичних зусиль: відкривати олімпіаду, відкривати конкурс, відкривати Америку тощо.

Петрик мішає мені, - кажуть діти. Ні, він не мішає, а заважає. А Петрик мішає борщ в своїй місці.

Оленко, ти путаєш відповіді в таблиці множення. Путати можна, наприклад, коня на пасовисько, щоб він далеко не побіг. А відповіді - плутати.

Андрій стер дошку. Дошку не стирають, а витирають.

Здоровий хлопець, а ображає малюка, а треба: хлопець великий, а ображає малюка.

Loading...

 
 

Цікаве