WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Критичний стан викладання в сукупності педагогічних технологій - Реферат

Критичний стан викладання в сукупності педагогічних технологій - Реферат

Комплектування навчальних класів за метричним віком збільшує "боротьбу статей" у період статевого дозрівання, коли підлітки та юнаки страждають від природного в антропології відставання від протилежної статі, що виражається, зокрема, у агресивності та навіть помсті шкільній системі, "школопатії".

Уже в середніх класах учні вважають за обтяжливу вимушеність ділового спілкування з наставниками різного функціонала переважно жіночої статі (варто враховувати, що більше 40 відсотків школярів виховуються в неповних родинах). Тенденція фемінізації (як жартівливо її назвав "бабанізацією" Ю. Бабанський) школи та педагогічної освіти повинна бути переломлена, тому що вона має явно негативні соціальні наслідки.

Пагубною є звичка учнів оцінювати своїх товаришів із класу за єдиним критерієм - формальною успішністю, коли інші якості підростаючої особистості залишаються в тіні, не враховуються та не розглядаються. К-П-У не сприяє прояву індивідуальності, а коли так, то часто прояв індивідуальності обертається на девіантну поведінку у класі - як спосіб звернути на себе увагу не тільки товаришів, а й учителів.

Багато вчителів прекрасно розуміють, що успішність навчального процесу в конкретному класі слабо залежить від їхньої педагогічної майстерності або старанності учнів, а визначається загальним рівнем функціональної грамотності, технологічної, інтелектуальної та вольової підготовленості учнів, вплинути на який у рамках традиційного К-П-У і бюджету часу вчитель майже не може.

Типовою стає ситуація, у яку вчитель попадає щодня: він готується, продумує зміст і педагогічні технології, аналізує свій і чужий досвід, усіляко намагається, щоб на уроках не було маніпулювання, монологу, агресії, одержимості та навіть нудьги, але постійно натикається на необхідність боротися за нормальну навчальну дисципліну.

По-перше, треба переконати кожного зосередити увагу на вчителеві, його словах і діях, при тому що сучасні діти взагалі не сприймають мовця - дорослу людину, імовірно, ставлячись до нього як до "мовця-голови" на екрані телевізора.

По-друге, майже на кожному уроці доводиться просити (вимагати, змушувати) не займатися сторонніми справами, перелік яких різноманітний (ходити по класу, перегукуватися через увесь клас, списувати із чужого зошита інший предмет, проситися вийти, малювати на столі, слухати плейер, розбирати авторучку, стріляти з водяного пістолета тощо).

По-третє, більше половини класу доводиться "розважати", щоби на їхніх обличчях з'явився хоч який-небудь стійкий інтерес до предмета, до слів і дій учителя.

Інакше кажучи, на кожному уроці доводиться вирішувати головне сьогодні педагогічне завдання - як учити дітей, які не хочуть учитися? При цьому не використовувати відомі методичні прийоми, які якось підвищують навчальну дисципліну, однак не сприяють ефективності розвивального освітньо-виховного процесу: можна, використовуючи визначену систему, грати із класом у педагогічну "рулетку": уважно слухайте мене всі, а потім до дошки підуть три-чотири, і будуть зроблені відповідні оргвисновки (із продовженням удома: чому двійка?); можна змусити дітей безупинно переписувати з дошки або під диктування (оргвисновки будуть зроблені при перевірці зошитів!); можна репресувати тих, хто найбільше перешкоджає класу, і вчителю раціонально використати мить сорокахвилинного уроку.

А ще можна працювати тільки у "триметровій зоні", усю свою енергію віддавати тільки тим, хто "хоче і може", а з іншими жити за домовленістю "Ви не заважаєте нам і мені, я не заважаю вам".

У таких умовах скільки зауважень можна зробити підряд одному персонажу тринадцяти років, який не бажає приймати жодні правила "гри"? На якому зауваженні за рахунком нерви вчителя мають почати відмовляти, щоби він уже був готовий застосовувати будь-яку педагогічну "голоблю", щоб одержати нарешті можливість займатися своєю професійною справою, знайти застосування у класі своїм знанням, досвіду, домашнім заготовкам?

На уроках, приміром, музики, праці, фізкультури покарання двійками діти взагалі не бояться - на другий рік через "таку дурницю" не залишать, батьки на такі "дріб'язки" особливої уваги не звертають. Саме стосовно цих предметів будь-який п'ятикласник може встати в позу: а навіщо мені це треба? А мені це не цікаво! А чому я це повинен робити?

Звичайно, тупість не є терміном педагогічної психології, але на практиці, на жаль, доводиться з нею зіштовхуватися. Правда, частіше вона проявляється вкупі з відвертим небажанням зрозуміти завдання. П'ята частина контрольних робіт не має прізвища, імені, дати, номера класу у правому верхньому куті аркуша (говорилося про це десять разів!), чверть дітей не розуміють письмового завдання або запитання, кожний десятий робить помилки в написанні власного прізвища або імені.

Чи варто обвинувачувати в цих та інших гріхах дітей? Не варто обвинувачувати освітню систему та педагогічні технології - велика частка провини тут К-П-У. Звичайно, багато вчителів намагаються виправляти положення (коригувальні завдання, групові завдання, індивідуальна робота), але вчителю стає дуже прикро, коли він зіштовхується, перепрошую, із тупістю плюс прагненням заважати класу та йому, плюс хамством. Навіть безпека вчителя стає останнім часом проблематичною.

Куди подітися, коли треба виконувати план уроку, програму, просто свою роботу? Доводиться усувати перешкоди - вибачте, придушувати "вогневі точки супротивника". Тут уже легко перейти грань припустимого педагогічною етикою. Як огидно підвищувати голос у класі, але що накажете робити, якщо вони взагалі тебе не чують, якщо вони звикли до лементу вдома й у школі? Чи ви вірите легенді, що, якщо говорити пошепки, вони починають уважно слухати?

Як багато говориться про повагу до особистості дитини! Як мало говориться про повагу до вчителя! Він що, не особистість? Хто надав право заважати йому виконувати свій, якщо завгодно, професійний обов'язок, так ще й творчо, так ще й чесно вкладаючи сили та нерви?

Багатьом учителям часто хочеться зустрітися з деякими батьками та відверто сказати: "Ваша дитина не може вчитися у класі, вона постійно заважає собі, дітям і мені займатися справою. Чому б вам не забрати її на місяць, взяти відпустку, найняти репетиторів і психологів і не навчити елементарним навчальним умінням - слухати та розуміти вчителя, бути уважним і працездатною, мати інтерес і пізнавальну активність? У ваші плани це не входить? Тоді школа змушена буде взяти відпустку від вашої дитини адміністративно. Чому повинні страждати багато дітей і вчителі?".

Класна система викладання, мабуть, увійшла в суперечність із поведінковою психологією більшості представників генерації і не має перспектив. Так, зокрема, досить проблематичною стає вимога обов'язкової присутності у класі, роботи разом із класом.

Відомо, що в 10-11-х класах велике поширення одержує екстернат, що вибирають учні (і їхні батьки), які мають стійку втому від К-П-У і знають, що вони здатні напруженою навчальною працею за один-дві тижні освоїти матеріал цілої чверті з конкретного предмета.

Звичайно, не можна відмахнутися від деяких прогнозів, згідно з якими через двадцять-тридцять років в інформаційному суспільстві проблема шкільного класного викладання втратить актуальність (як і створення "присутствєнних" робітників місць для когнітариату) у зв'язку з розширенням дистанційної освіти за допомогою електронних та інших інформаційних мереж, проведення комп'ютерних конференцій, нового витка програмованого навчання з масивами навчальних програм. Може, передчуття приходу високих інформаційних технологій загострює відчуття світової кризи традиційної освіти, подолання якого, якщо стояти на матеріалістичних позиціях, варто починати, принаймні, з модернізації шкільного середовища, з помітного поліпшення її екології із психолого-антрополого-педагогічної позиції, з радикального реформування класної системи викладання.

Інакше кажучи, відвідування класу учнями повинно бути викликане їхньою усвідомленою потребою та необхідністю, а не рядком "Правил поведінки учнів". Найважливішим завданням реформування класної системи викладання стає досягнення того, що учні вчаться у класі не поруч, а разом. Не виключено, що для рішення цього завдання буде потрібна зміна класного приміщення, його оснащення, навіть класних меблів.

Loading...

 
 

Цікаве