WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Комунікативна функція навчального закладу - Реферат

Комунікативна функція навчального закладу - Реферат

Комунікативна функція навчального закладу

Спрощене розуміння ролі комунікативної функції полягає в тому, що в ній бачать насамперед засіб: спілкування слугує трансформатором знань, а не самоціллю. Але від якості спілкування залежить ефективність засвоєння знань, а від способу спілкування - психологічний стан учнів, що впливає й на кінцевий результат освітнього процесу

У шкільному уроці зазвичай виділяють три функції: навчальну (освітню), виховну й розвивальну. Перша забезпечує одержання учнем суми знань, друга формує в нього образ поведінки, третя - навички самостійного мислення. Із цієї групи часто випадає четверта, комунікативна функція, що має важливе значення. Її вважають підлеглою та відмовляють у самостійності. Однак динаміка сучасної освіти показує, що недооцінка цієї функції педагогічно шкідлива.

Історично комунікативна функція змінювалась у залежності від джерела знань, соціальних потреб та усвідомленості її значення педагогічною громадськістю. Цілковито виняткове місце займала комунікативна функція в античному суспільстві, де була й засобом, і метою освіти. Із появою друкованої книги її роль трохи знизилась, а ера комп'ютерних технологій, здається, назавжди звела комунікативну функцію до службово-операційної.

Розширення інформаційної бази сучасної освіти - поява комп'ютера як нового передавача інформації - перерозподілило функціональне значення всіх компонентів уроку, але найбільше - комунікативного. Перехід на комп'ютерне навчання заміняє природну мову на "мову програмування". При цьому в учнів слабшають навички монологу й усної бесіди. Моделлю, що народжується, для формування структури мови служать книжно-електронні "мови" та стилі. В електронній мові слово перетворюється на чистий знак. Природна мова - це теж знак, але в ньому зберігається виразно-образне начало, у той час як штучні мови жорстко орієнтовані на поінформованість.

Із мови програмування елімінуються всі індивідуально-суб'єктивні особливості "каналу" передачі знань, що властиві природній мові, на кшталт того, як сучасна математика, у порівнянні зі своєю античною "тезкою", є лише вирахуванням, цілком утративши зв'язок із тим об'єктом, відображенням якого вона споконвічно була. Відбувається емоційно-експресивне вигоряння суб'єкта інформації.

У структурі самої комунікативної функції теж відбуваються істотні зміни. Два компоненти, які її складають, - монолог і діалог (усна бесіда), - між якими завжди існувала стійка рівновага, стрімко втрачають свою питому вагу в системі уроку. Але найбільше втрачає в нових умовах монологічна мова. Перехід на комп'ютерне навчання загальноосвітнім дисциплінам послаблює можливість учня засвоїти навички монологічного висловлювання. Сучасна школа все частіше демонструє слабкі здібності випускників вільно висловлюватись при хорошій теоретичній підготовці з окремих предметів.

Освіта не може вважатися закінченою, якщо учень не знайшов самостійність у застосуванні отриманої інформації. А це можливо тільки при добре натренованій монологічній мові. Успішне протікання процесу психологічної індивідуалізації (самоздійснення) підлітка також неможливе без оволодіння монологом, як зовнішнім, так і внутрішнім. І, нарешті, результат розвивального навчання знаходить підтвердження у приказці: хто ясно мислить, той ясно викладає.

Ослаблення монологічної складової комунікативної функції було компенсовано посиленням ролі діалогу. Однак у цього явища є два негативних фактори. По-перше, перенесення діалогу зі сфери усного спілкування учня та вчителя в поле електронних комунікацій позбавило його колишнього виховавчого характеру: при комп'ютерному діалозі відбувається елементарне зчитування інформації. Причому під вихованням тут мається на увазі не винятково моральна, а більш широка культурно-освітня галузь. Подруге, діалог придбав особливу значущість у так званих інноваційних школах (ліцеях, гімназіях, школах із поглибленим вивченням предметів тощо), де традиційний урок було замінено, припустимо, лекційно-семінарською системою організації занять.

Шкільний семінар, заснований на запитально-відповідальному методі, розмив форму монологічної відповіді й наблизив діалог до комп'ютерної чистої інформативності. Звичайно, у цій сфері багато чого залежить від особистості вчителя, його професіоналізму й таланту. Але сама форма бесіди на семінарському занятті ставить педагога у тверді структурні рамки, що не дозволяють ефективно використовувати монологічну відповідь.

Усі перелічені тенденції, що призвели до применшення ролі монологічного висловлювання й послаблення традиційної комунікативної функції, діють паралельно з науково-філософським вектором розвитку. Із деяких пір у філософії мови стала модною ідея діалогу, запозичена в М. Бахтіна. Суть її в тому, що будь-яке висловлення, навіть монологічне, припускає "іншого", тобто потенційного співрозмовника, і вже в силу цього воно діалогічне. Ми ніколи не мислимо монологічно, навіть якщо поруч немає актуального співрозмовника. Однак при цьому не завжди враховується, що М. Бахтін мав на увазі не освітню, а більш велику соціокультурну й навіть власне культурну сферу.

Будь-який освітній акт діалогічний, але до того моменту, коли учень буде здатний отримувати знання без допомоги вчителя. Коли процес освіти завершується, учень разом зі знаннями отримує (або має придбати) й навички систематичного викладу цих знань, хоча б у найпростішій формі.

Не можна цивілізовано вести діалог, не володіючи навичками переконання співрозмовника. А вони виробляються методом оволодіння монологічним висловленням. Перед тим як переконувати когось, людина повинна вихідний матеріал проговорити "про себе", а не спонтанно висловлювати знання опонентові. Сама структура (і культура) діалогу залежить від готовності сторін до його ведення. А це здобувається не в момент зіткнення співрозмовників, а завчасно. Тому монологічна мова виявляється більш складною формою спілкування, ніж діалог. Побудувати логічно й синтаксично грамотно цільне висловлення здатний далеко не кожен, тому що це природний дар. Але навчити монологу можна, хоча це тривалий і педагогічно складний процес.

У школі недавнього минулого будь-який урок виконував цю функцію, але вона закривалась іншими, які вважались більш важливими. Правда, і раніше проблема розвитку монологічної мови стояла досить гостро. Але труднощі в її рішенні були іншого порядку. Вони не були пов'язані зі зміною інформаційної бази чи самих джерел освіти. Систематичний виклад учителем матеріалу вимагав і від учня в його відповіді відтворення структури монологічного висловлення. Багаторазово повторюючись, дана форма відкладалась у свідомості та "працювала" в інших мовленнєвих і життєвих ситуаціях.

Педагогічна громадськість давно помітила негативні тенденції в розвитку комунікативної функції. Із другої половини 1980-х років у навчальні плани шкіл стали активно включати години риторики. Як навчальний предмет риторика якоюсь мірою була здатна замінити навчання монологічної мови на уроці засобами самої мови. Але її недолік полягає в тому, що вона свідомо моделює ситуацію і спрямовує вихід учнів у штучне поле, "з якого не гарантується перенесення придбаних навичок на нестандартну ситуацію".

Loading...

 
 

Цікаве