WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Економіка школи: прозоро, чесно, легально - Реферат

Економіка школи: прозоро, чесно, легально - Реферат

Очевидно, багато хто вважає вище викладене ілюзіями. Так, сьогодні це - мрії, хоча є принаймні два "але". Перше: має ж колись настати край "королівству кривих дзеркал". І друге: так, як я описав, або приблизно так уже працює певна кількість шкіл України, тільки йдеться про кошторис не школи, а офіційно зареєстрованого благодійного фонду - донора шкільної освіти. І назва цього явища - прозорий напівлегалізований кошторис для школи.

А тепер ближче до теми: стосовно нормативного фінансування вищої школи. У його основу закладено принцип "кошти йдуть за учнем". Це означає, що кількість коштів, які отримує школа, залежить від кількості її учнів. Якщо учень переходить з однієї школи до іншої, то перша втрачає, а друга - отримує за нього кошти.

Коли економіка в державі розвивається ринковим шляхом, то за цим нібито мали б виникнути і зміни в соціальній сфері - освіті, охороні здоров'я. Справжня ринкова економіка, як це відбулось у цивілізованому світі, породжує ринок замовників освітніх послуг. Ознакою цього є ринок тих, хто готовий виконати це замовлення. Замовник формує своє замовлення в галузі освіти й намагається знайти такого виконавця, який найповніше задовольнить його замовлення.

Оскільки наша шкільна освіта, по суті, не реформувалася з радянських часів, то досі єдиним узаконеним замовником є держава, яка фінансує систему освіти в цілому. При цьому важливо розуміти, що коли в ринковій економіці фінансується учень (на основі нормативів), то кошти виділяються на задоволення саме його освітніх потреб та інших запитів, а коли фінансується освітній заклад, то оплачуються витрати цього закладу. Коли ж закладається норма фінансування на кожного учня (немає значення, на рівні якого бюджету - загальнодержавного, регіонального чи місцевого), то, відповідно до законодавства, гарантується задоволення визначених норм у межах освітнього стандарту. І тоді батьки учня мають право розпорядитися цією нормою як замовники освітніх послуг. Це - їхні власні кошти, хоч держава не видає їх на руки. Учень може вибирати школу, в якій хоче вчитись. Школа, у свою чергу, повинна сприйняти його батьків як замовників, які внесли кошти й хочуть отримати за них послуги певної якості. Одночасно послуги, які перевищують державний (регіональний, місцевий) стандарт, учень може оплачувати з гаманця своїх батьків. Такий стан справ і називається нормативним фінансуванням. Він відображає демократичний, а не тоталітарний спосіб взаємовідносин між державою та системою освіти. При цьому слід зазначити, що тільки нормативне фінансування дає право реальної автономії директору школи.

Заради об'єктивності слід зазначити, що вже тепер батьки учнів, безпосередньо фінансуючи школу або іншим чином допомагаючи їй, нерідко визначають себе замовниками тих чи інших освітніх послуг. Справа майбутнього - узаконити такі ринкові підходи в системі загальної середньої освіти.

Прикро, що в сучасній Україні немає такої науки, як "економіка освіти". Ще в 1997 році Б. Чижевський, тоді заступник начальника департаменту Міністерства освіти, виношував ідею провести дослідження й написати посібник "Економіка освіти", розділами якого могли би бути "Макроекономіка освіти", "Регіональна економіка освіти", "Економіка освіти міста (району)" та "Економіка школи". На жаль, вона не була втілена в життя.

Не претендуючи на розробку теорії "економіки шкільної освіти", наважусь, урахувавши реалії нашої держави та європейський досвід, сформувати деякі загальні принципи. Можливі два варіанти.

Варіант перший. Основою фінансування шкіл залишаються, як і тепер, кошти районного (міського) бюджету, - це і є базовий рівень фінансування. Відмінність - фінансування здійснюється в перерахунку на одного учня за єдиним для всієї країни нормативом.

Другий рівень фінансування - регіональний (обласний), коли школи дофінансовуються за трьома-чотирма нормативами залежно від типу навчального закладу (спеціалізована школа, ліцей чи гімназія, інтернат) і місцевості, в якій вони розміщуються. Для цього всі заклади освіти регіону мають бути паспортизовані й віднесені до певного типу нормативів. Крім того, на регіональному рівні, як і тепер, можуть фінансуватись послуги з післядипломної педагогічної освіти та різноманітні регіональні програми.

Третій рівень фінансування - загальнодержавний. Із цього рівня дофінансовуються окремі заклади загальнодержавного значення, загальнодержавні програми, проводиться фінансування підручників, атестатів і свідоцтв про освіту.

Варіант другий. Основою фінансування кожної з 20-ти тисяч шкіл України є кошти загальнодержавного бюджету (базовий рівень фінансування і, відповідно, формується базовий кошторис кожної школи). Перевага цього варіанта - з єдиного центру фінансується єдиний державний стандарт середньої освіти.

Другий рівень фінансування - регіональний - практично не відрізняється від першого варіанта: дофінансовуються школи та регіональні програми.

Третій рівень фінансування - місцевий. На цьому рівні загальноосвітні заклади дофінансовуються з урахуванням місцевих особливостей, а також фінансуються місцеві програми.

Раніше чи пізніше, але українська шкільна освіта "приречена" увійти до європейського освітнього простору. Це означатиме рішучий перехід до громадсько-державного управління освітою та школобазованого менеджменту, ознаками яких є:

передача органами управління освіти владних повноважень безпосередньо кожній школі в особі директора та шкільної ради;

автономія школи у сфері фінансів;

самостійне формування навчального плану, програм викладання, вибір підручників;

самостійне вирішення питань конфігурації класів;

участь безпосередніх учасників освітнього процесу в розв'язанні питань життєдіяльності та розвитку.

Що стосується громадської складової управління освітою, то поки що йдеться тільки про діяльність невеликої кількості маловпливових організацій керівників шкіл, учителів, батьків та учнів. Шкільні ради при школах щойно зароджуються. Більше того, певне піднесення громадської активності 90-х років протягом останніх п'яти-семи років замінилося прихованою апатією переважної більшості освітян.

Держава законодавчо продекларувала школу як юридичну особу, але фактично школи залишаються відокремленими структурними підрозділами районних управлінь (відділів) освіти, оскільки право- та дієздатність шкіл істотно обмежені. Тому школам у своєму розвитку треба пройти надзвичайно довгий шлях, який доцільно структурувати на три етапи.

На цей час певна частина шкіл України завершує перший етап автономізації. Так склались обставини, що в м. Києві школи цілого району (Деснянського) уже понад десять років мають власні бухгалтерії. Фінансово-економічна культура директорів цих шкіл незрівнянно вище рівня пересічного директора. Це означає, що найближче майбутнє, з одного боку, за "підтягуванням" усіх шкіл до рівня першого етапу автономізації, а з іншого - за проривом шкільної освіти на другий рівень. Проблема надзвичайно важлива, але так само і складна, бо потребує демонополізації цілих підгалузей освіти, часткової переорієнтації фінансових потоків, психологічного переосмислення своєї ролі управлінцями різних рівнів.

І насамкінець - коротко про найважливіше: взаємопов'язані структурно-економічні реформи викличуть справжні зміни у шкільній освіті. Що для цього потрібно? По-перше, прозорий легалізований кошторис школи; по-друге, повна (незаполітизована й неупереджена) ревізія нормативно-правової бази економіки шкільної освіти; по-третє, пряме нормативне фінансування школи; по-четверте, багаторівневі економічні моделі фінансування; автономія школи, громадсько-державне управління нею.

Без цього поставлена мета "рівного доступу до якісної освіти" так і залишається привабливим закликом. Але коли, як і хто ініціює такі реформи?

Loading...

 
 

Цікаве