WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Допомогти вчителю не зрадити свою професію - Реферат

Допомогти вчителю не зрадити свою професію - Реферат

Допомогти вчителю не зрадити свою професію

Мабуть, кожному керівникові освітнього закладу знайоме почуття безпорадності, коли на стіл лягає заява вчителя про звільнення з посади. Дивишся в очі вчителя, наповнені болем і сльозами, і розумієш, що прийняте рішення вимучене стражданням

Кожного разу у вихорі думок, який виникає під впливом таких ситуацій, серед різних причин жалить одна: "Чи все зроблено нами, керівниками, щоби ця вимушена зрада професії не відбулась?"

Ми живемо в не дуже радісний час, коли багато людей виснажені повсякденними турботами за виживання в умовах падіння моралі та духовності, зростання жорстокості та байдужості. У такому просторі та в умовах фінансового приниження гідності вчителя люди гублять почуття радості польоту, почуття великого дару життя, уміння бачити світ прекрасним і світлим. Якщо зарадити першому не в нашій змозі, то друге нам бачиться майже єдиною можливістю якщо не уникнути - то хоча б уповільнити (з надією на кардинальні зміни ставлення держави до вчителя) процес пошуків учителем іншої більш матеріально забезпеченої діяльності. Спостереження процесу зубожіння вчителя та змін якісного складу педагогічного колективу примусило нас ще десять років тому шукати та знайти пропозицію: протиставити умовам, у яких опинився вчитель, багатий духовний мікросвіт школи. Тепер, через десять років, ми розуміємо, що це був сміливий замах, тому що ця робота лежить більше в області психологічній і не повинна піддаватися статистичному аналізу чи заганятися в рамки жорсткого контролю, тому що немає розроблених методик такої роботи, тому що ця робота вимагає величезних сил і часу керівників колективу, тому що...

Жорсткий контроль гальмує розвиток творчих потенцій учителя

Маючи за плечима більше тридцяти років досвіду управлінської діяльності, випробувавши більшість відомих методів, прийомів і видів роботи з педагогічним колективом і залишивши у своєму арсеналі найбільш поширені традиційні (психолого-педагогічні консиліуми, педагогічні читання, відкриті уроки та виховні заходи, розмови за "круглим столом", нестандартні форми проведення засідань педагогічних рад, звіти, обмін досвідом, вивчення і ознайомлення з досвідом і новітніми технологіями педагогів країни, співпраця з науковцями та громадськістю, курсова перепідготовка екстерном тощо), ми зрозуміли, що жорсткий контроль, його постійне вдосконалення та зміцнення не дають таких результатів, як 15-20 років тому, гальмують розвиток творчих потенцій учителя. Кожна контролююча акція для того, кого перевіряють, - стрес. Зрозуміло, що ми не проти шокової терапії. Вона іноді дає чудові результати. Але ж вона мусить бути короткою й цілеспрямованою. В умовах стресу людина творчо працювати не може. Керівництво ж закладу, загнане в умови, вироблені застарілими рекомендаціями й умовними "нормами" контролю та вимогами контролюючого загону чиновників, вимушене творити занадто багато паперів, доцільність яких у сучасних умовах, м'яко кажучи, сумнівна. У цьому потоці рутинних паперів, який фактично забирає керівників від колективу вчителів і, зрозуміло, від колективу дітей, важливо не загубитися самому і не загубити обрану мету. А мета наша - створення багатого духовного мікросвіту школи. Усе те, що ми робимо, зумовлене особливостями нашого закладу. Невеличкий педагогічний колектив (43 особи) - усі на виду зі своїми особистими рисами - не заховатися й не пересидіти. Учителі працюють із хворими дітьми. Така праця вимагає домінуючих рис: милосердя, витримки та здоров'я, які треба весь час підживлювати. Соціальний прошарок батьків не робить їх повноцінними помічниками у вихованні їх дітей і не дає можливості підтримувати школу матеріально. Багато батьків хворі як фізично, так і морально. Обсяг роботи в маленьких колективах може відбиватись на педагогах переобтяженням, заходами та дорученнями, а в інтернатних закладах, де утримуються хворі діти, підвищеним енергетичним виснаженням.

Усе це ми враховуємо в роботі з педагогами, намагаючись виконати побажання при складанні розкладу роботи, при розподілі навантаження, при визначенні термінів відпусток, не ставити перепони при можливості оздоровитись у період навчального року тощо. Кожен працівник знає, що при виникненні особистих проблем він знайде розуміння й можливу допомогу в її вирішенні. Така позиція керівництва важлива для отримання особистістю вчителя внутрішнього спокою.

Завдання керівників педагогічного колективу ми бачимо у створенні умов успіху для кожного вчителя

Виробляючи нове бачення керівництва школи на роботу з учителем, ми перенесли свої акценти на співпрацю з ним. Готуючи серії відкритих уроків за певною метою, зумовленою обраною на поточний рік педагогічною проблемою, ми спиралися спочатку на більш досвідчених фахівців, зосереджуючи сили на спільній підготовчій роботі. Результатом такої кропіткої попередньої роботи були уроки та виховні заходи, що могли служити високими зразками педагогічної майстерності. Ми не залишали вчителя наодинці із самим собою у виконанні поставленого перед ним завдання. Така двохстороння зацікавленість у найкращому результаті поступово створила особливу атмосферу обговорення уроку або заходу, коли колеги не побоюються висловити свою думку про слабкі та сильні сторони представленої роботи. У свою чергу, такий відтінок обговорення дав можливість перетворити цей момент у подальшу роботу вже не з одним учителем, який готував урок, а з групою вчителів над виробленням бачення методичних прийомів фахівця, над шліфуванням підходів до роботи з дітьми, над умінням аналізувати досягнення колеги. Ця неформальна робота стала не тільки своєрідною школою майстерності, а й привела нас до двох важливих результатів. По-перше, жоден педагогічний працівник не дозволяє собі показати колективу низький рівень роботи. По-друге, у колективі без участі керівництва почали створюватися самостійні творчі мікрогрупи з підготовки розв'язування поставлених завдань. Таке гуртування мікрогруп, заснованих не на примусовості, дало можливість не тільки піднятись на сходинках розвитку педагогічної майстерності та творчості, а й підштовхнуло розвиток стосунків між працівниками, де розквітли взаємодопомога, взаємоувага, взаємоповага. Такі мікрогрупи, як і творчі групи, створені адміністрацією для вирішення якоїсь педагогічної проблеми, очолювали найбільш досвідчені фахівці, які дуже швидко стали педагогічними лідерами. Традиційна схема: керівники - педагоги-лідери мікрогрупи - колектив досить швидко стала не влаштовувати. Заведена машина впевнено рухалась колією, але замаячив ризик відтінку стомленості від повторення схеми. І тоді, не викреслюючи досягнутого, ми запустили карусель мікрогруп, які створювалися за різними ознаками: "мудреці", "парад молодих планет", "народження зірки", "шлях до висот", "духовний дар" тощо на практичних роботах педрад, на підготовчих етапах певної теми, при проведенні інтегрованих уроків і заходів, при розробці педагогічної ідеї, при психолого-педагогічних аналізах учнів і учнівських груп тощо. Цим за кілька років ми досягли того, що краще пізнали одне одного, відчули не тільки лікті, а і плечі іншого, доторкнулись до духовного світу іншої людини, а в деяких випадках відкрили для себе іншу людину з її привабливими та непривабливими рисами, розкрилися самі у творчій роботі. Так, наприклад, навчальний рік ми закінчуємо традиційним заходом, присвяченим педагогам, які атестувалися в поточному році. Відмовившись від традиційної форми, група вчителів, різних за фахом, досвідом, віком, проводять для своїх колег інтегрований корекційний урок за обраною темою. Це не просто. І не тільки тому, що вчити дорослих, а до того ще й учителів, важко, а й тому, що треба об'єднати різні фахові зусилля за обраною темою (яку теж не просто знайти), ураховуючи особливості особистості, продемонструвати свої досягнення та вміння. Такий урок завжди проходить, як свято, в якому обов'язково діючою особою є керівництво, тому що закінчується це свято промовою керівника колективу, в якій в алегоричній формі дається оцінка діяльності як гімн праці, як подяка за зразок роботи з удосконалення майстерності, як шана до педагогічних зусиль, як захоплення творчим пошуком учителя.

Ця робота допомагає вчителю усвідомити свої здібності, розкрити їх, відчути радість успіху. Успіх окрилює. Наше, керівників педагогічного колективу, завдання ми бачимо у створенні умов успіху для кожного вчителя, умов, коли вчителі змагаються, заохочуючи один одного взаємними успіхами.

Наше педагогічне життя наповнене жаданим словом "співпраця" - співпраця учнів і вчителів, учителів і батьків, педагогів усіх фахів. Спільна праця несе в собі величезні можливості. Що може бути солодше спільної перемоги? Нове завдання - це новий виклик, новий світ, новий іспит. Знайти його, щоби подарувати радість нових переживань, щоби повніше розкрилася сутність людини, щоби воно відповідало його глибинним потребам, тим більше отримає він сам і тим із більшим бажанням, тобто ефективністю, він буде працювати. Ми відчуваємо духовну зголоднілість учителя й розуміємо, що його треба нагодувати теплом, красивими переживаннями, сильними думками. Треба мати чим нагодувати, підготувати до засвоєння, потурбуватися про засвоєння. "Провітрюючи" мозок, намагатися настроювати розлагоджену душу, замінити підгнилі цінності - справа клопітна, та й не знаємо ми інструментарію, механізмів і джерел, з яких духовну спрагу можна задовольнити. Шлях цих пошуків привів нас до спроби вплинути на формування стосунків у колективі. Це не тільки індивідуальні та колективні бесіди на моральноетичні теми, екскурсії для педагогічного колективу в музеї, до міст України, до Угорщини, Словаччини, сніданки на траві, святкування особистих свят, свят школи та інших подій.

Учителя треба "нагодувати" теплом, красивими переживаннями, сильними думками.

Кілька років тому ми провели таку роботу. Запропонували кожному члену колективу заповнити анкету, у першій колонці якої був список усіх членів колективу, у другій було написано: "Продовжуй", у третій - "Будь ласка, перестань", у четвертій - "Почни в майбутньому".

Виглядала вона так.

ПІБ педагога

Продовжуй

Будь ласка, перестань

Почни в майбутньому

1

...

47

Завдання: написати кожному про всіх. Анкети не підписувати. Термін виконання місяць. У членів адміністрації ця робота зайняла від 2,5 до 3-х годин. Можна уявити, як це завдання сприймалось. На інструктажі одразу було поставлено запитання: "Хто буде працювати з анкетами? Ми почерки знаємо". Вирішили довірити роботу з анкетами двом новим працівникам, які ще не знають колективу. Їм треба було виписати з усіх анкет кожному побажання всіх педагогів школи та підготувати кожному такий лист. У ньому вказувалася кількість осіб, яка брала участь у побажаннях одній особі. Під час роботи виникали труднощі. Дехто не хотів писати негатив. Мабуть, тому, що не хотів прочитати негатив про себе. Дехто заповнював анкету не повністю, мотивуючи тим, що не знає своїх колег. Дехто просто не хотів цього робити тому, що потрібен час і потрібні певні зусилля. Були і звинувачення керівників у недоцільній роботі та додатковому навантаженні. Але все ж таки кропіткими роз'ясненнями, індивідуальною роботою ми довели анкетування до кінця. Аналізуючи анкети, ми показали колективу - наявність прогалин говорить про те, що ми не такі вже й дружні, як нам здавалося, що ми недостатньо знаємо один одного. Ми запропонували кожному подумати над такими питаннями: "Чому про тебе не всі в колективі знають? Чому ти створив таку ситуацію, коли про тебе не знають в колективі? Якщо побажання звільнитися від негативних проявів повторюються, подумай, можливо, це правда?". Кожен педагог отримав конверт, до якого були вкладені червоне сердечко, листівка зі всім відомими словами матері Терези про сенс життя, лист із побажаннями колег і лист від керівників школи-інтернату з побажаннями успіхів в особистісному зростанні. Результат перевершив усі очікування. У розмовах із колегами між собою ми відчули, що це анкетування не пройшло безслідно. Із цієї гри ми вийшли сильнішими. Люди стали більш спокійними й уважними, стали поступово міняти своє ставлення до оточення, до роботи. Той, хто давно накопичував негатив проти якоїсь людини, мав можливість через анкету донести його до опонента та звільнився від отрути сам. Той, хто був упевнений у своїй непогрішимості, замислився. Ще й досі рука іноді тягнеться до того листа, де написано про сильні та слабкі сторони. Часто ловиш себе на тому, що звіряєш свої вчинки та рішення з тим листом. Не стверджуємо, добре це чи погано, але те, що це коректує особистість, - це точно. І в подальшому це спрацьовує вже на рівні підсвідомості. Результат - позитив.

Loading...

 
 

Цікаве