WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Джерела виникнення інновацій. Інновації на філософському рівні розгляду - Реферат

Джерела виникнення інновацій. Інновації на філософському рівні розгляду - Реферат

Джерела виникнення інновацій. Інновації на філософському рівні розгляду

Вивчимо процес зародження й оформлення інновацій з боку філолофсько-методологічного аспекту дидактичного розгляду, тобто на рівні цілей навчання і їхньої педагогічної конкретизації

Дослідникам в області дидактики при вирішенні проблеми цілей навчання в кожен історичний період часу необхідно переводити гранично загальні постановки освітніх цілей (соціальне замовлення) на мову конкретних педагогічних цілей, необхідних для конструювання навчального процесу.

У різний час і в різних країнах це загальне соціальне замовлення формулюється по-різному: "освіта повинна транслювати культурний досвід, сприяти перебудові суспільства, формувати всебічно розвинуту особистість" і т. п.

Багато дослідників в області педагогіки бачать специфіку сучасної ситуації вітчизняної освіти в тім, що вона формується сьогодні узагалі, без більш-менш чітко визначеного соціального замовлення. Деякі з них намагаються за даних умов запропонувати свій варіант можливого соціального замовлення. Так, наприклад, низка учених пов'язують сучасне соціальне замовлення, у першу чергу, з демократичним ідеалом освіта.

Він полягає в тому, що демократична школа здатна і повинна підготувати нове покоління до життя в демократичному суспільстві. Саме цей ідеал став, на їхню думку, основним ідеологічним двигуном відновлення вітчизняної освіти, одним з першорядних орієнтирів інноваційної роботи педагогів.

Так, спираючись на роботи сучасних західних дослідників, І. Д. Фрумін у колективній монографії "Інноваційний рух у російській шкільній освіті" виділяє (диферен-ціюючи за цілями) кілька областей, що, на його погляд, охоплюють всю проблематику демократичної освіти:

підготовка дітей до виконання функцій громадян демократичної держави;

підготовка дітей до участі в демократично організованому громадському житті;

забезпечення рівних можливостей для одержання освіти всіма дітьми;

підготовка дітей до життя в багатонаціональному і полікультурному суспільстві;

підготовка дітей до демократично організованої трудової сфери;

забезпечення демократичного керування як системою освіти в цілому, так і окремими її інститутами.

Можна внести доповнення або уточнення в цей список, але очевидно, що все різноманіття трактувань демократичної освіти фактично зводиться до двох узагальнюючих формулювань:

функціонування і розвиток як системи освіти в цілому, так і всіх її інститутів як демократично організованої сфери;

підготовка школярів до життя в демократичних умовах, або на-вчання демократії.

Але навіть якщо ми погодимося з даною логікою міркування і будемо вважати установку на демократизацію школи в якості сучасного соціального замовлення, залишається відкритою проблема конкретизації цих досить об'ємних освітніх цілей сучасної школи для побудови відповідно інноваційним цілям навчального процесу.

Яким чином можна пройти шлях від досить узагальненого соціального замовлення до конкретного навчального плану школи, тобто переліку конкретних навчальних предметів з їхнім нормуванням по роках навчання і кількості тижневого навантаження, що відводиться на кожен предмет протягом навчального року?

На якому етапі дидактичного дослідження стає можливим від-повісти на питання: чому варто учити дитину? які знання потребує сучасна людина? як відібрати з неосяжного різноманіття наукового матеріалу фундаментальні здобутки, що підлягають обов'язковому вивченню в середній школі? де проходить границя між спеціалізованими знаннями і матеріалом, що відноситься до поняття так званої загальної культури?

Відповіді на всі ці питання народжуються в процесі конкретизації освітніх цілей і будуть різними залежно від змісту цілей, що продиктовані конкретною історичною епохою.

Але, незалежно від змісту того або іншого соціального замовлення, сам процес конкретизації цілей завжди задається, на наш погляд, декількома граничними відмінно-стями (у методологічній традиції це називається "виділенням рамок").

Нами виділяються чотири лінії вибору між різними педагогічними стратегіями (хоча список цей відкритий і може бути продовжений):

гранична задача всієї сфери освіти в цілому;

співвідношення навчання і розвитку;

орієнтація на визначений тип концепції змісту освіти;

представлення про структуру людської культури.

Самовизначаючись у кожній з цих рамок, дослідник змушений переінтерпретувати узагальнене соціальне замовлення, постійно уточнюючи і деталізуючи його. Таким чином, сам процес "проходження рамок" і буде характеризуватися ззовні як процес конкретизації цілей: від загального соціального замовлення до задач тієї або іншої освітньої системи, від освіт-ньої системи до задач визначеної освітньої установи (дитячого садочка, школи тощо) і так далі - до конкретних навчальних програм і курсів.

Вивчаючи процес формування інновацій на філософському рівні (а в нашій інтерпретації - процес формування нових педагогічних цілей), охарактеризуємо цей процес як послідовну конкретизацію цілей, що проходить кожен дослідник, у тому числі педагог інноваційної школи, поетапно на прикладі виділених нами ліній вибору між різними педагогічними стратегіями.

Традиційно завжди сфера осві-ти відповідала за соціалізацію людини. Це означало, що незалежно від конкретної ідеології визначеного історичного часу освіта забезпечувала включення людини в ту сукупність соціальних і суспільних відносин, що або існують уже сьогодні, або передбачаються, або будуть існувати завтра. Ця рамка протягом багатьох століть була провідною для професійного педагогічного самовизначення.

І сьогодні, як видно з аналізу робіт вітчизняних і закордонних дослідників, які займаються проблемами формування цілей в сучасній освіті, для більшості шкіл (особливо державних) соціалізація усе ще залишається граничною орієнтацією.

Територія колишнього СРСР дуже неоднорідна і містить у собі багато різних і досить автономних укладів господарства і життєдіяльності. Одні країни, незважаючи на численні спроби модернізації, належать доіндустріальній формі організації, інші - чітко відтворюють індустріальну форму або прагнуть освоїти її, а окремі території уже втяглися в постіндустріальну форму в різних її варіантах. Це не може не позначитися і на соціальному замовленні, воно перестало бути однорідним і відбиває новий тип соціальної стратифікації нашого суспільства.

Специфіка цього явища полягає, у першу чергу, в тім, що легалізувався і більш жорстко оформився прошарок заможних громадян, відбулася зміна поколінь серед чиновництва, що супроводжується створенням нової бюрократії. Ці соціальні групи виявляються на сьогоднішній день самими зацікавленими щодо надання офіційного статусу своєму положенню і процесам майнової диференціації. Однією з найбільш до-ступних форм такої легітимації виявляється звернення до системи освіти і зняття проблем майнової (економічної) нерівності у відповід-них формах освітньої сфери.

Таким чином, виникає нове соціальне замовлення на діяльність освітніх установ, підкріплюване платоспроможністю названих со-ціальних груп. Елітарні школи стають реальністю сьогоднішньої освіти. Але соціальне замовлення з боку цих груп поки ще не є замовленням на якийсь особливий тип і якість самих освітніх послуг, а виступає поки лише як замовлення на імідж відповідної освітньої установи. Саме цим пояснюється, на-приклад, той факт, що багато представників даних соціальних груп надають перевагу (не маючи визначених усвідомлених основ для свого вибору) послугам освітніх установ, розташованих в інших країнах.

Новий тип соціальної стратифікації, підкріплюваний платоспроможним попитом на освітні послуги з боку даних груп населення, призведе до диференціації і стратифікації навчальних закладів. Нова стратифікація в переважній більшості випадків спирається на раніше існуючу: спеціальні мовні, математичні школи, школи привілейованих районів міста, експериментальні школи різного типу тощо. Виникає так звана елітарна система освіти, що робить свій вибір серед існуючої освітньої системи для найбільш здатних дітей і підлітків й виправдовує систему психологічного тестування їхніх здібностей.

Незалежно від бажання теоретиків освіти, принцип елітарної освіти стає однією з реальних стратегій розвитку системи освіти в нашій країні. Але необхідно розуміти, що це багато в чому стихійний напрямок розвитку освіти, він фактично підтримує і зміцнює ієрархічну структуру суспільного пристрою, характерну, як ми вже говорили, для індустріальної форми організації, і за-кріплює соціальну нерівність у його найбільш інтенсивній формі - формі освітньої нерівності. Однак з позицій постіндустріального розвитку принцип елітарної освіти є свідомо помилковим. Йому може бути протиставлений інший принцип (з якого ми і починали виклад даного пункту як з можливого соціального замовлення) - принцип демократизації всієї системи освіти.

Loading...

 
 

Цікаве