WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Державно-громадське управління освітою - Реферат

Державно-громадське управління освітою - Реферат

Державно-громадське управління освітою

Стрімкі зміни ставлять на порядок денний питання зміни підходів, методів, стилів виробничих відносин і поступового перетворення жорсткого субординаційного управління на більш мобільне. Це вимагає суттєвої перебудови системи управління освітою. Вона повинна стати державно-громадською

Яка освіта є державно-громадською? Ми будемо вважати, що державно-громадське управління освітою - це процес поєднання різноспрямованої діяльності державних і суспільних суб'єктів управління, що пов'язані з функціонуванням і розвитком освітньої установи, в інтересах суб'єктів навчально-виховного процесу, соціуму, влади.

У сутності поняття "державно-громадського управління в освіті" на сьогодні доцільно розділяти явища нових, більш демократичних відношень, погоджених взаємодій між державою та громадянським суспільством. Участь цих сторін у розв'язанні різних питань освіти, а саме управлінські аспекти цих взаємодій, які пов'язані з можливістю відповідально та результативно впливати на освітню політику, визначальним пріоритетом якої є забезпечення якості освіти на основі збереження його фундаментальності та відповідності актуальним і перспективним потребам особистості, суспільства й держави.

Зміст державно-громадського управління складає діяльність його суб'єктів з інтеграції трьох напрямів роботи:

демократизації діяльності органів державної влади й управління освітою;

розвитку самоврядних асоціацій учасників освітньої діяльності (професійних асоціацій педагогів, органів учнівського й батьківського самоврядування всіх рівнів);

створення та організації діяльності громадських органів управління освітою, де представлено всі верстви населення.

Таким чином, актуальність державно-громадського управління освітою визначається змінами в суспільно-політичній структурі нашої країни, що обумовлюють необхідність нової освітньої політики, спрямованої на побудову демократичної, правової держави та задоволення освітніх потреб громадян незалежної України.

Стратегічні цілі, завдання, пріоритетні напрями й основні шляхи радикальних перетворень в управлінні системою освіти визначені Конституцією України, законами України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", "Про загальну середню освіту", "Про позашкільну освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про вищу освіту", Указами Президента України "Про національну програму "Діти України" та "Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні", Національною доктриною розвитку освіти у ХХІ столітті, Програмою діяльності Кабінету Міністрів України "Назустріч людям", Концепцією Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки.

Вітчизняна теорія державного управління містить основні методологічні засади демократизації державного апарату. Об'єктивна характеристика розвитку державного управління освітою висвітлюється у працях таких учених, як В. Авер'янова, В. Бакуменко, М. Князєва, В. Лугового, В. Майбороди, Н. Нижника та ін. Водночас зміни соціально-економічної структури суспільства потребують підвищення уваги до розвитку освіти з позицій демократизації державного управління.

Виходячи з об'єктивного розвитку суспільства, докорінна трансформація соціального інституту освіти вимагає кардинальних змін у підготовці нової генерації керівних кадрів із високим рівнем професіоналізму й загальної культури, інноваційним творчим стилем мислення.

Управлінська наука і кадровий потенціал є принциповою умовою виконання законів України "Про освіту" та "Про загальну середню освіту". Складність розв'язання цього завдання зумовлена глибокою політичною, економічною й духовною кризою, яку нині переживає наше суспільство. За цих обставин науковці визначають, що перед державою постає питання, чи здатна вона за рахунок внутрішніх резервів, інтелекту, соціальних механізмів і технологій спочатку пом'якшити кризу, а потім стати на шлях прогресивного розвитку та інтеграції у світову спільноту?

Формування освітньої системи України відбувається усвідомлено або менш усвідомлено за певними інтелектуальними, соціально виваженими, юридично мотивованими схемами, моделями, які ми можемо назвати підходами.

Таким чином, існуюча державна політика націлювала організацію роботи освітніх управлінських структур на наукові засади. Це зумовило подальший розвиток наукових основ управління освітою, що зазначені в роботах учених В. Афанасьєва, Є. Березняка, Д. Гвішіані, М. Дарманського, Д. Дейкуна, П. Дроб'язка, О. Зайченко, С. Калашнікової, Л. Калініної, Ю. Конаржевського, М. Кондакова, Ф. Паначина, П. Раченка, Н. Самандас, Ж. Галанової, Г. Федорова, Ф. Штикало та ін. Доводиться, що створення певної нормативної бази розвитку освіти мало випереджальний характер і наголошувало на пріоритеті державного управління освітою, особливо в період створення адміністративно-командної системи управління в колишньому СРСР.

Виходячи з виявленої тенденції розвитку державно-громадського управління в напрямку орієнтації на особистість, суспільні потреби, інтереси особистості, можна стверджувати, що поява нових підходів обумовлена пошуком умов, які забезпечують ефективність стійких автономних, самодостатніх освітніх систем.

Сучасна нормативно-правова база розвитку освіти декларує необхідність модернізації управління освітою, яка передбачає:

оптимізацію державних управлінських структур;

децентралізацію управління;

перерозподіл функцій та повноважень;

перехід до програмно-цільового управління;

поєднання державного та громадського контролю;

створення системи моніторингу управлінських рішень, їх впливу на якість освітніх послуг на всіх рівнях.

Результатом модернізації управління є розробка й упровадження відкритої демократичної моделі управління, яка побудована на підставі активної взаємодії із середовищем. Покладені в основу модернізації управління освітою конституційні принципи вимагають чіткого уявлення про їх реалізацію.

Аналіз основних державних документів з питань управління загальною середньою освітою свідчить, що в сучасних умовах розбудови незалежної України суттєво змінюється роль держави: вона стає демократичним регулятором суспільних відносин, гарантом і захисником інтересів і прав кожного громадянина. Головними її функціями стають регулюючі та захисні, що базуються на принципі: держава для людини, а не людина для держави.

Можна констатувати, що державно-громадське управління загальною середньою освітою поки що має малоефективний розподіл функцій між різними суб'єктами управлінського процесу. Важливим є й той факт, що в управлінській системі не налагоджений постійний зворотний зв'язок із суспільством. Тому на сьогодні відмічається в цілому монопольне ставлення держави до управління загальною середньою освітою, що не сприяє розвитку демократичних відносин в освітній галузі та не створює належних умов для участі громадськості в управлінні освітою.

Дослідження фактичного стану законодавчо-нормативної бази загальної середньої освіти переконує в необхідності її вдосконалення в наданні прав громадській спільноті впливати на освітні процеси, висловлювати свої наміри та побажання з покращення освітньої системи України.

Loading...

 
 

Цікаве