WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Діти з особливими освітніми потребами - Реферат

Діти з особливими освітніми потребами - Реферат

Діти з особливими освітніми потребами

Сьогодні в нашій країні немає єдиної офіційної термінології для характеристики дітей з особливими освітніми потребами. В основних законах про освіту зустрічаються такі терміни, як діти, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку та особи, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатись у масових навчальних закладах

Один з останніх нормативних документів (наказ Міністерства освіти і науки України № 691 від 2 грудня 2005 року "Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю") використовує ряд термінів, таких як "діти з особливими освітніми потребами", "молодь з інвалідністю", "діти з тяжкими порушеннями розвитку", "діти з обмеженими можливостями здоров'я".

Усі ці терміни відображають медичну модель, яка "розглядає ваду здоров'я як характеристику особи, що може бути викликана хворобою, травмою чи станом здоров'я" і, відповідно, потребує медичного чи іншого втручання з метою "корекції" відповідної проблеми особи. Природно, що реакцією суспільства в контексті медичної моделі є забезпечення лікування, реабілітації та соціальної допомоги, такої як спеціальна освіта та пенсія. Іншими словами - ставиться мета зробити життя людини з особливими потребами до певної міри "нормальним", забезпечивши їй, наприклад, економічні та освітні можливості.

Із часу ратифікації Україною в 1991 році Конвенції ООН про права дитини все більшого визнання та поширення набуває соціальна модель, більше пов'язана з дотриманням прав людини. На противагу медичній моделі соціальна модель "розглядає ваду здоров'я як соціальну проблему, а не як характеристику особистості", оскільки вона (проблема) створена непристосованістю оточення, включаючи ставлення до людей з особливими потребами та виробничі норми, архітектурну безбар'єрність і транспорт. Така модель спрямована на зміни в суспільстві таким чином, щоб воно забезпечувало рівну участь своїх громадян у здійсненні своїх прав і давало їм таку можливість.

Велику роль у здійсненні таких змін в українському суспільстві відіграють неурядові організації, включаючи організації батьків дітей з особливими освітніми потребами. Завдяки їхній діяльності все більшого поширення набувають терміни, які зміщують акцент з вад/відхилень розвитку (діти-інваліди, неповносправні, діти з вадами розвитку тощо) на більш позитивні терміни - діти з особливими освітніми потребами, діти з особливостями психофізичного розвитку тощо. Водночас усе ще зберігаються й досить широко використовуються (особливо у спеціальній літературі) терміни, які несуть у собі певну "ярликовість" - "ненавчувані діти", "розумово відсталі" тощо.

Усе ширше сьогодні почали використовувати термін "діти з особливими освітніми потребами", який робить наголос на необхідності забезпечення додаткової підтримки в навчанні дітей, які мають певні відхилення в розвитку, що не дають їм змоги користуватись тими освітніми послугами, що надаються школами в місцевій громаді.

Інклюзивна освіта

При визначенні терміна "інклюзивна освіта" були проаналізовані визначення, які містяться в головних міжнародних документах: Стандартних правилах урівняння можливостей інвалідів ООН, Декларації прав дитини ООН, Саламанкській декларації та Програмі дій з навчання осіб з особливими потребами, міжнародних консультаціях із питань раннього навчання дітей з особливими освітніми потребами, а також у вітчизняних документах - Програмі науково-педагогічного експерименту "Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання в загальноосвітніх закладах", проекті Положення про організацію інтегрованого навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладах.

З метою розвитку спільного розуміння інклюзивної освіти пропонуємо такий термін, який базується на тлумаченні, викладеному в матеріалах Саламанкської декларації та Програмі дій з навчання дітей з особливими освітніми потребами:

Інклюзивна освіта - це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних освітніх потреб і різних стилів навчання дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивні освітні заклади повинні забезпечити спектр необхідних послуг відповідно до різних освітніх потреб таких дітей.

Інклюзія vs. інтеграція

Термін "інклюзія" є відмінним від терміна "інтеграція" за своїм концептуальним підходом. Зокрема документ "Міжнародні консультації з питань навчання дітей з особливими освітніми потребами" зазначає, що "...інтеграція визначається як зусилля, спрямовані на введення дітей у регулярний освітній простір. Інклюзія - це політика та процес, який дає змогу всім дітям брати участь у всіх програмах". Відмінність у підходах полягає у визнанні того факту, що ми змінюємо суспільство, щоби воно враховувало й пристосовувалось до індивідуальних потреб людей, а не навпаки.

Окремою формою інтеграції можна вважати навчання дітей з особливими освітніми потребами у спеціалізованих класах загальноосвітньої школи. Проте це не можна називати інклюзією. Практичний досвід такого навчання показує, що однолітки не починають частіше спілкуватися з дітьми з особливими освітніми потребами, що є однією із беззаперечних переваг інклюзивного навчання.

Просте фізичне включення дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітній простір також не є інклюзією. Досвід такого навчання засвідчив, що в разі нездатності педагогів організувати навчальний процес таким чином, щоби враховувались індивідуальні потреби кожної дитини, такі діти не брали участь у навчальному процесі і, як наслідок, знижувалась їхня мотивація до навчання та погіршувались навчальні результати.

Ураховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що інклюзія передбачає особистісно зорієнтовані методи навчання, в основі яких - індивідуальний підхід до кожної дитини з урахуванням усіх її індивідуальних особливостей - здібностей, особливостей розвитку, типів темпераменту, статі, сімейної культури тощо.

Чому потрібно діяти?

Соціальні реформи можуть бути складним процесом. Щоб досягти успіху, реформатори або впроваджувачі змін повинні бути не лише сильними, відданими та наполегливими особистостями, а й знати основні принципи успішного впровадження змін. Ці знання допоможуть у розумінні, чому одні люди сприяють змінам, а інші протистоять їм; чому зміна, яка здається такою необхідною для батьків, не знаходить їхньої підтримки; чому після одного-двох років успішного впровадження зміни все повернулось назад, та інше.

Коли невимогливість є недоречною

За відсутності ресурсів і традиції громадянської активності батьки більше миряться з тим, що є в дійсності, і лише деякі батьки знаходять у собі сили та відвагу, щоби поставити запитання: "А чому саме так?". Це можна зрозуміти, і таке примирення з існуючою ситуацією також дає свої результати - удається отримати певні довідки, пільги, домовитися з керівництвом школи про прийом твоєї дитини тощо. Але невимогливість часто призводить до покірного прийняття неприйнятних умов. Ситуація стає більш складною, коли батьки не знають, що така ситуація може бути неприйнятною для їхніх дітей. Радянська Україна зробила чимало в розвитку системи спеціальної освіти у складі Радянського Союзу, і ці здобутки є дійсно важливими та потрібними, але мають і свої негативні сторони. Завдяки їм в українському суспільстві досить твердо сформувалась думка, що спеціальна освіта - це велике досягнення та велике благо для дітей з особливими потребами. Але чому лише спеціальна освіта, і чому так мало людей знають про іншу альтернативу, а саме про інклюзивну освіту, яка передбачає, що діти з особливими потребами навчаються в найближчій школі, залишаючись у сім'ї, а не в інтернаті, і при цьому загальноосвітній заклад має забезпечити таких дітей усіма необхідними ресурсами? І в такому випадку в батьків було би право дійсного вибору, яке б вони здійснювали, будучи поінформованими, отримавши консультації фахівців і виходячи з найкращих інтересів своїх дітей.

Наважитись помріяти

В одній громаді невеликого селища Київської області проводився конкурс дитячого малюнку на тему "Село моєї мрії". Дітям запропонували намалювати своє село таким, яким вони хочуть його бачити в майбутньому. Малюнки дітей містили галактичні стоянки для таксі, сучасні будівлі шкіл, спортивні майданчики та багато інших цікавих речей. Потім було вибрано декілька творів, а місцеві художники намалювали ці дитячі мрії на щитах соціальної реклами в центрі села. Це стало засобом конкретного, наочного окреслення уявного образу та надії. Звичайно, для втілення цих уявлень у життя необхідні їх пропаганда й самовіддана праця, але ключовим етапом такого процесу є окреслення потрібних цілей. Наважтесь помріяти, якщо існуючий стан справ вас не задовольняє. Запитайте себе:

Loading...

 
 

Цікаве