WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Глибинне значення зовнішньої співпраці - Реферат

Глибинне значення зовнішньої співпраці - Реферат

По-четверте, оскільки ми відчуваємо нагальну потребу у нових ідеях та оскільки освітня система традиційно є слабкою у сприйнятті та розповсюдженні нових знань та практик, виникає потреба у добре продуманій системі стимулювання інновацій. Це включає пожвавлення ринку ідей та надання доступу до них. Зараз усі уряд, фонди та інші прибуткові і неприбуткові організації залучені до продукування нових ідей та практик і забезпечення доступності. Уряди мають переглянути свої можливості і визначити, що необхідно зробити для стимулювання подальшого розвитку цього ринку і передусім для того, щоб люди отримали кращий доступ до інформації про вже розроблені кимось ідеї. Невідкладну необхідність інноваційної інфраструктури диктує дивовижно швидке зростання ідей та знань у всьому світі. У частині 4 доводимо, що для забезпечення постійного доступу до нових ідей необхідно встановити міцні двосторонні зв'язки між школами та зовнішнім світом, тоді як у частині 3 стверджуємо, що якісне впровадження цих ідей неможливе без створення відповідних умов у самих школах.

Штати та нації недостатньо зважають на встановлення "реформаційних інфраструктур", про природу та можливості яких ми зараз говоримо. Цікавим новим прикладом є Впровадження національної стратегії писемності (Департамент освіти та працевлаштування) і відповідної "Національної стратегії лічби" у Британії. Стратегія писемності декларує, що "до 2002 року 80 % усіх одинадцятилітніх дітей досягнуть відповідного рівня знань, загальноприйнятого для цього віку". Сама ця мета не варта якоїсь особливої уваги, оскільки багато урядів поставили перед собою амбіційні цілі на майбутнє. Різниця в тому, що такі цілі підтримуються стратегіями всебічного впровадження, що містять: початкову педагогічну освіту, професійний розвиток, місцеве планування, оцінювання та отримання відгуків, програми роботи із сім'ями, діяльність на національному рівні тощо. Це є найамбітніша програма дій, за яку може взятися уряд країни. Цікаво спостерігати за перебігом та результатами цієї унікальної національної ініціативи, тому що вона безпосередньо спрямована на формування реформаційних інфраструктур на багатьох рівнях.

Вище окреслена роль штату представляє неймовірний виклик. Що більше віддалятися від "внутрішнього", то важче здійснювати контроль "ззовні" - у цьому ключ до зміни пріоритетів стратегії уряду. Коли справа стосується масштабних реформ, то очевидним є те, що пряма с стратегія (ось проблема - ось її вирішення) тут не спрацює. Вона не може спрацювати, оскільки згідно з теоріями складності та еволюції системи змінюються внаслідок переважно непрямих (і тим не менш потужніших) механізмів навчання та життя. Замість того, щоб спочатку контролювати, а потім уже навчати, уряди повинні робити навпаки. Аналогічно до висловів Брика та інших про те, що райони мають стати радше заступниками місцевих шкіл, аніж суперпатронами своїх районів. Спочатку навчи, а вже потім контролюй. Допускаючи існування складних адаптивних систем та сприяючи їхньому розвиткові, уряди парадоксально спричинюють ширші практичні зміни, що й слід було довести.

Глибинне значення зовнішньої співпраці

Тут не залежить, чи ми будемо співвідносити їх зі шкільним районом, чи зі зв'язком між місцевістю та штатом, із співпрацею ззовні-всередину, чи зсередини-назовні - ми дійдемо одного і того ж висновку. По-перше, глибинне значення зовнішньої співпраці полягає у тому, що вона не є визначальною - вона симбіозна. Для того, щоб вижити, ми повинні вчитися від довкілля, а воно (інші люди та організації) має вчитися від нас. Що швидше ми зрозуміємо такий двобічний рух, то краще ми (і більші системи) розвинемося. Тут надзвичайно важливо цінувати взаємність.

По-друге, у такому навчанні ми повинні постійно дбати про урівноваження надмірної і недостатньої структурованості. Якщо ми намагатимемося контролювати своє довкілля (надмірна структурованість) чи якщо хтось ззовні намагатиметься контролювати нас, то ми зазнаємо невдачі. Якщо ми намагатимемося ігнорувати структуру (недостатня структурованість), ми пропадемо. Отже, друга глибинна ознака полягає у здійсненні різноманітної тривалої співпраці із зовнішнім світом, починаючи від спілок, що тісно співпрацюють, і аж до досліджень потреб ринку (знову ж таки органічних, а не епізодичних).

Дві перші ознаки стосуються орієнтації та механізмів, тоді як наступні три становлять їхню суть. По-третє, у неспокійному змінному довкіллі основним принципом зросту є постійне використання нових знань. І особливо це стосується освіти, яка переповнюється науковими проривами і надзвичайно гостро потребує нових педагогічних рішень, де зміцнення інтелектуальної сили шкільних систем можливе лише за умови пильної уваги о всесвітньої бази знань. Тісно контактуючи з різноманітними середовищами, школи створюють собі умови для постійного поглиблення власних інтелектуальних можливостей.

Подальше просування вимагає мобілізації моральних зобов'язань, а не лише пасивної підтримки того, що ми вважаємо правильним. На шляху до цього постає все більше й більше внутрішніх та зовнішніх перешкод. Політично важливим кроком тут є об'єднання із силами довкілля для формування зобов'язань, очікувань та підзвітності. Четвертий критерій полягає у поглибленні політичних переконань до програми дій.

Що більше ми працюємо із ширшим довкіллям, то маємо більше шансів відкрити глибинне духовне значення того, що Сендж назвав "неподільним цілим": "Усі кордони, включаючи національні, із принципової точки зору є примхливими. Спочатку ми їх створюємо, а потім за іронією долі виявляємо себе у їхній пастці". Намагання уникнути пастки власного світу, що поглинає, є п'ятим глибинним значенням зовнішньої співпраці. Розширюючи союзи та навмисно залучаючи до них різноманітних зовнішніх партнерів, ми надаємо освітній реформі морального значення і сприяємо її розширенню.

Насамкінець необхідно зазначити, що ця справа не обмежується лише встановленням компонентів зовнішньої інфраструктури, ніби своєрідним контрольним переліком. Дієздатність інфраструктур залежить від якісного усвідомлення процесу та суті основних принципів, на яких вона ґрунтується. Усі, хто займається розвитком інфраструктур, повинні багато працювати над глибшим усвідомленням того, як мають підтримувати одне одного ці чотири компоненти - політика децентралізації, нарощування місцевих можливостей, підзвітність та стимулювання інноваційних процесів. Водночас усвідомлення інфраструктури має ґрунтуватися на філософії моральної мети та людського розвитку, коли нарощування можливостей та підзвітність вчаться працювати разом.

Підсумкові зауваги щодо перехресної співпраці

По-перше, доцільно повернутися до ролі непевності. Стейсі дослідив, що в межах організації існує тісний взаємозв'язок між неспокоєм та творчістю, за умови, що організація є достатньо сильною, щоб упоратися із цією непевністю. Такий же взаємозв'язок існує між організаціями (школи) та освітніми (райони) системами і системами штату (уряд). За визначенням, у складних системах завжди буде присутня велика непевність, а дискомфорт насправді є умовою творчого вирішення проблем. Найглибша сутність співпраці ззовні-всередину / зсередини-назовні полягає у постійному врівноважуванні непевності, одночасному провокуванні і стримуванні її. Це відкриття доводить також безглуздість урядів, які обмежуються лише провокуванням непевності - вони повинні також думати про те, щоб стимулювати її наданням підтримки.

По-друге, я вважав батьків і громадськість частиною рівноваги між внутрішнім світом та довкіллям. В ідеалі школи та громадськість мали б творити єдине ціле. Однак у багатьох випадках батьки та громадськість насправді стоять осторонь. Фактично, це вже сприймається як норма. Колман виявив, що співпраця з батьками слабо розвинена, хоча школи та вчителі могли змінити такий стан справ. Колман міркує: "Найважливіше завдання школи полягає у тому, щоб у найближчому майбутньому налагодити співпрацю з батьками, без якої неможливо буде створити дієві спільноти, що навчаються". Коли школи докладають недостатньо зусиль, щоб налагодити співпрацю з батьками, то це повинна зробити спільнота, і в цьому їй треба допомогти. Для того, щоб можна було сподіватися. що школи зможуть розширити свої кордони, необхідно провадити певну політику щодо залучення батьків і підтримувати співпрацю з ними.

По-третє, у дискусії про співпрацю ззовні-всередину і зсередини-назовні, яку подано у цій частині, розглядалося однобічне сприяння розвиткові в тому чи іншому напрямку. Насправді, як видно з першої ознаки - взаємності, наша теорія наголошує на взаємоповазі та взаємовпливові. Що більше школи співпрацюють у напрямку зсередини-назовні, то більше вони впливатимуть на світ навколо себе як на місцевому рівні, так навіть і на національному, оскільки їхні зусилля формують постійну критичну масу, яка спонукає до нової форми роботи. Місцевий розвиток має бути також джерелом навчання та об'єктом впливу для сил, які діють ззовні-всередину.

Двосторонній обмін між зовнішнім і внутрішнім є тим ключиком до масштабних змін, який щоразу вислизає. Перейнятливість та розповсюдження освітніх реформ не знає односторонніх шляхів навпростець. Одним із найскладніших та найпоказовіших прикладів дії теорії складності є непоступливість масштабних реформ.

Loading...

 
 

Цікаве