WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Глибинне значення зовнішньої співпраці - Реферат

Глибинне значення зовнішньої співпраці - Реферат

Багато урядів, і особливо сьогодні, ще більше погіршують справи, коли зосереджуються переважно на структурних реформах. Структури можуть мати дуже важливе значення, але не тоді. коли ігнорують та руйнують здатність (мотивацію, навички та ресурси) концентруватися на вдосконаленні викладання та навчання. Воллас та Поклінгтон, наприклад, досліджують, що трапилося, коли в Англії (керуючись міркуваннями найраціональнішого використання площі) було втілено політику структурного об'єднання шкіл. Вони виділяють чотири критерії, з-поміж яких тільки один сприяв реалізації цієї політики: "політичний вакуум" (відсутність засад щодо впровадження політики), "відсутність політичного чуття" (накладання обмежень на місцеву діяльність, які зумовлюють зворотні результати), "політична відповідність" (стимули співпадають із місцевими потребами) та "аполітична несумісність" (одна політика несумісна з іншою). Подібно запровадження закону № 160 та відповідних положень щодо реструктуризації шкільних районів та їхнього фінансування в Онтаріо (Канада) далеко не сприяло поліпшенню ситуації із викладанням та навчанням. Зрозумілою що на місцевому рівні шкіл та районів (попередній розділ) ці зовнішні структурні втручання завдають ще більшої шкоди, адже спричиняють величезне збентеження та відбирають енергію, яка мала би скеровуватися на вдосконалення школи.

Але що ж повинен робити добрий уряд? Якщо перебувати на позиції забезпечення тривалого еволюційного розвитку, то уряди мали б постійно посилювати власну здатність творити "здорове" суспільство, близьке до того, яке змальовує Вілкінсон у своєму аналізі (частина 1): більша рівність є результатом інвестицій у нарощування можливостей та належного догляду за цим процесом; це спричинює більшу соціальну узгодженість, яка є запорукою творення здорової та багатої нації. Коли ми говоримо, що довготермінове еволюційне питання полягає у тому, чи справді світ зможе одночасно досягти як більшої рівності, так і більшого достатку, то не маємо на меті заперечити величезну гамівну здатність вищої владної структури, яка надає перевагу збереженню status quo.

Ще ніхто не вирішив проблеми, якою мають бути політика та стратегія уряду щодо освітньої реформи, і значною мірою через надзвичайну складність завдання. Тут треба говорити про теорію хаосу та складні адаптивні системи! Як могла б виглядати ця політика та стратегія на макрорівні? Чи можуть вони еволюціонувати? Ми н е знаємо відповіді на ці запитання, але починаємо розуміти, як до них варто підходити, як застосовувати на практиці. Те, що я хочу сказати далі, не слід розцінювати як схему, а як програму дій розвитку та майбутнього вдосконалення. Якщо хочете, це спроба пізнання того, як досягти масштабних реформ.

Я вважаю, що загальне розуміння необхідності "позашкільної інфраструктури", яке пропонують Брик та інші, можна цілком застосувати і до того, що має статися на рівні штату чи на національному рівні. Тут я згадаю про чотири уже запропоновані невід'ємні компоненти нової інфраструктури (встановлення політичного курсу на підтримку децентралізації, зміцнення можливостей на місцях, строга відповідальність та стимулювання інноваційної діяльності): це ті чотири компоненти, які, взаємодоповнюючи одне одного та взаємодіючи між собою, становлять основу інфраструктурної діяльності.

По-перше, загальний огляд та перегляд політичної системи необхідні для забезпечення підтримки та спонукання до децентралізації на рівні локальних районів та шкіл. Гелі та де Стефано, аналізуючи проблеми бажаного поширення шкільних реформ, роблять такий же висновок. На їхню думку, розвиткові та поширенню доброго освітнього досвіду перешкоджає багато перепон: прогалини у знаннях, колективні угоди спілок і союзів, брак можливостей, усталені правила та порядки, зацікавлені групи тощо (і, я б додав, відсутність послідовної цілеспрямованої політики уряду). Гелі та де Стефано вважають за необхідне залучатися до розвитку політики очищення простору та наповнення простору. Це не вправляння у законотворчості, а послідовність дій та політичний діалог, що ведуть до змін у правовій структурі системи, яка відтак зможе значно краще підтримувати місцевий розвиток. Добрим сучасним прикладом на політичному рівні є послідовна робота, проведена Національною комісією з викладання та майбутнього Америки. Дванадцять штатів підписали спільний документ:

Кожен партнерський штат погодився зібрати засновану на широких засадах політичну групу, яка б забезпечила залучення основних зацікавлених сторін, включаючи представників служби губернатора, відповідні освітні служби штату; управління, які відають освітою вчителів, а також початковою, середньою та вищою освітою; професійні асоціації; законодавців штату; керівників бізнесових структур; інших прихильників державної освіти та спільноти. Кожна така політична група від окремого штату відповідає за виявлення повного переліку проблем, які стосуються праці вчителя - набір, підготовка, ліцензування, початок професійної діяльності, атестація, подальший професійний розвиток - а також ширших проблем, як-от, учнівські стандарти і реформи.

Як наслідок, перша вимога - "довіряйте політиці, зорієнтованій на децентралізацію". Останні три складові елементи застерігають: "не довіряйте їм повністю", тобто не залишайте процес ефективної децентралізації напризволяще.

Друга вимога відтак полягає в інвестуванні у нарощування місцевих можливостей. Гелі та де Стефано стверджують, що реформи можуть бути успішними тоді, коли їх потребують на місцевому рівні, де до них залучається широке коло людей, які покладаються на свої вміння та внутрішню наснагу. Ці речі не можуть бути визначені наказом чи повноваженнями, але інвестиції у посередницькі організації та відповідну діяльність можуть стимулювати їхній розвиток. Поряд з тим, що ми вже знаємо про важливість створення міцної навчальної спільноти, вона залежить від прямого та непрямого забезпечення можливостей для розвитку знань та вмінь, а також від роботи персоналу місцевих шкіл та районної адміністрації. Іншим прикладом є розвиток різних видів діяльності, скерованої на нарощування здібностей, яка допомагає батькам та іншим зацікавленим особам у дошкільному навчанні та розвиткові. Така можливість повертається сторицею коли діти виростають і йдуть до школи.

По-третє, життєво необхідна система сторогої відповідальності. Це пропозиція, що стосується як політики, так і нарощування можливостей. Ми вже побачили, що важливим компонентом реформи на шкільному рівні є певні зовнішні норми успішності учнів. ця система повинна генерувати відомості про досягнення учнів та забезпечувати доступ до них, але при цьому вона також повинна ґрунтуватися на вираженій філософії децентралізації, що змінюватиме її зусилля. Брик та інші запевняють: найосновніша мета зовнішньої відповідальності полягає у створенні умов для діалогу між освітніми працівниками та батьками на шкільному та районному рівнях про те, "які освітні цілі сприяють розвиткові дитини і варті того, щоб їх дотримуватися; яка суть якісного викладання; якою має бути структура загальної діяльності школи, щоб творити сприятливіше середовище для навчання учнів". Одне слово, "продуктивна центральна стратегія впливу на місцевий стан справ є радше освітнім інструментом, аніж прямим регулюванням цього процесу". Водночас ще одна мета зовнішньої відповідальності полягає у "виявленні шкіл, які не вдосконалюються": "Коли ініціатива школи [чи району] не має підтримки, а зовнішні спроби допомогти не дають бажаних результатів, то це зумовлює певні негативні наслідки". Допоки уряди віритимуть у необхідність децентралізації та інвестуватимуть цей процес (а все, про що я сказав у цій книзі, підтверджує життєву необхідність цього), доти існуватиме можливість впливати на поліпшення стану постійно відсталих шкіл та районів.

Технічно та концептуально встановити таку сучасну систему відповідальності не так легко. Як рекомендують Брик та інші, і що підтверджує нещодавнє відкриття відділу освітньої якості та підзвітності в Онтаріо, для забезпечення цілісності системи агенції, відповідальні за генерування та перегляд такої підзвітності, мають бути бодай би квазінезалежними від уряду. Окрім наявності достовірних даних, процес огляду якості повинен також залучати школи та райони до оцінювання своєї діяльності і розвивати здатність відповідно реагувати (у цьому полягає функція освітньої діяльності та нарощування можливостей). Водночас це не означає, що квазінезалежна агенція відповідає за дії, сплановані на основі отриманих результатів. Підтримка подальшого розвитку та відповідне втручання у випадках постійно низьких показників успішності входить обов'язки владних структур чи то локального рівня, чи рівня штату. Усе це потребує зусиль, адже технологія оцінювання не є простою і не так просто системі, яка займається осів тою і оцінюванням водночас збалансувати свою діяльність.

Можна підсумувати, що визначальна роль системи зовнішньої підзвітності - сприяти формуванню місцевої здатності аналізувати отримані результати оцінювання та відповідно до них планувати свою подальшу діяльність - це те що ми назвали "грамотністю оцінювання". Інша її роль полягає у відповідному втручанні у діяльність постійно відсталих шкіл та шкільних систем. Поєднання цих освітніх та оцінювальних ролей вимагає великої розсудливості та мудрості.

Loading...

 
 

Цікаве