WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Генеза духовності в контексті виховання - Реферат

Генеза духовності в контексті виховання - Реферат

Великого значення в ці роки надавалось природничим і точним наукам, які відігравали роль єдиного засобу для досягнення мети - формування соціально-утилітарного й класово забарвленого світосприйняття та культури дитини (людини).

Сцієнтистсько-ідеологічне ставлення до формування духовності збереглося до 1950-х рр., воно навіть посилилось на початку 1950-х рр. рекомендаціями партії ширше впроваджувати вчення І. П. Павлова в науку і зокрема в навчальний процес, у розгортанні мічурінського руху серед школярів.

Поступ соціального розвитку в середині 50-х рр. поставив країну перед проблемами, вирішення яких вимагало нового розуміння духовності, її ролі в житті людини. Кардинальні зміни відбулися в 1958 р. на ХХІІ з'їзді КПРС, який проголосив ці зміни і став чинником демократизації та певною мірою гуманізації суспільства. Він, як і слід було чекати, звернув особливу увагу на школу через "Закон про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР" (1958).

Закон задекларував кардинально нову освітньо-виховну парадигму, змінивши школу навчання на трудову в її радянському варіанті (тобто доволі заідеологізовану й забюрократизовану). З одного боку, реформа спрямовувала школу на трудову підготовку, практичну готовність дітей до праці зразу ж по закінченні середньої освіти, а з іншого боку - вона (з огляду на плани швидкого приходу комунізму - "наше покоління буде жити при комунізмі") запропонувала школі, дітям уже не цитати з творів класиків марксизму-ленінізму (тим більше, що від них був відлучений Й. В. Сталін) як ідеал духовності, а "моральний кодекс будівника комунізму" (1961), де моральні заповіді, канони, приписи, ідеали були вибудувані вже на основі звичних для загальнолюдської виховної практики форм.

У "Моральному кодексі будівника комунізму", який був частиною Програми КПРС, виголошені положення, які не лише розкривають принципи комуністичної моралі - відданість справі комунізму, піклування про збереження й примноження суспільних надбань, любов до країн соціалізму тощо, а й, що дуже важливо, уперше за багато років проголошують норми життя загальнолюдські, тобто християнські цінності: гуманні стосунки та взаємоповага між людьми; людина людині - друг, товариш і брат; моральна чистота, чесність, правдивість, простота і скромність, взаємоповага в сім'ї, піклування про дітей.

Як бачимо, радянські ідеологи досить удало запозичили зміст моральних норм і принципів, якими людство користувалось упродовж століть, але на своєму політико-ідеологічному підґрунті. Але сама поява "Морального кодексу будівника комунізму" свідчила про визнання моралі як окремого духовного явища, про зростання уваги до моральності, про наявність у "комуністичній" моралі загальнолюдського змісту.

Кодекс був надзвичайно популярним з моменту його появи і впродовж 1960-х рр. - майже в кожній педагогічній розвідці знаходимо посилання на нього, але поступово в 70-ті рр. до нього все менше звертаються, а у 80-ті рр. про нього взагалі не згадують. Складається враження, що на цей документ було накладено певне табу, а цей період у наступні роки замовчувався або ж розцінювався як волюнтаристський, суб'єктивістський.

У Програмі КПРС вперше після довгої перерви вживаються терміни "духовна культура", "духовне багатство" особистості. Звичайно, вони розглядалися за К. Марксом як "духовне виробництво", тобто формування класових духовних цінностей на основі матеріального виробництва й повністю залежних від нього. Але ці програмні, визначальні документи дали можливість ввести в науково-практичний дискурс морально-етичну проблематику та категорію духовності, хай і в її марксистсько-партійному розумінні.

У педагогіці найпершим до проблем формування духовності звернувся Василь Олександрович Сухомлинський. Ще в 1961 р. (тобто одночасно з партійними документами, але це означає, що він працював над проблемою в попередні роки) у Москві виходить його книга "Духовний світ школяра (підліткового і юнацького віку)". Підкреслимо, що не науковий колектив, не науковець взявся за розробку цієї проблеми, а директор сільської школи. Василь Олександрович поставив перед собою завдання "вияснити роль найрізноманітніших факторів, що визначають духовне обличчя школярів". Перш за все він дав визначення поняттям "духовний світ", "духовне життя" людини як розвиток, формування й задоволення її моральних, інтелектуальних запитів та інтересів у процесі активної діяльності" (Сухомлинский В. А. Духовный мир школьника (подросткового и юношеского возраста). - М., 1961. - С. 5).

Педагог представив формування духовності у школярів як важливу проблему, одну з провідних у вихованні. Ось як він писав у одному з листів до свого друга І. Г. Ткаченка: "Я дуже хотів би, щоб ви прочитали книгу "Духовній світ підлітка і юнака". Це книга, в яку я закоханий (точніше, у тему)".

Методологічною основою формування такої інтегрованої якості особистості, як духовність, її моральних, інтелектуальних та естетичних запитів у В. О. Сухомлинського стали цілісність, системність, урахування вікових особливостей школярів, які завершуються діяльнісним підходом, спрямованим на самовираження та творчість.

Цінним і на сьогодні, на мій погляд, є підхід педагога до формування духовності на основі вікових особливостей, а також висунення на перший план не середовищних факторів, що виступають головними в соціоцентричній парадигмі розвитку людини, а особистісного, внутрішнього розвитку моральних, естетичних почуттів: "Багатство духовного життя починається там, де благородна думка і моральне почуття, злившись воєдино, живуть у високоморальному вчинку" (Там само. - С. 14). Отже, основою формування духовного світу дитини в педагога виступають моральні почуття, думки, ідеї, переконання, які мають піднесений романтичний характер.

У своїй праці В. О. Сухомлинський конкретизував специфіку формування духовного світу кожного вікового періоду, справедливо вважаючи, що роль окремих складових духовного життя (інтелекту, почуттів, вольових зусиль) змінюється в залежності від віку. У молодшому шкільному віці дитина живе почуттями, це сензитивний до яскравості, виразності предметів та явищ період, і завдання вихователя полягає в розвитку чуттєвої сфери дитини, виявленні взаємозв'язків мислення і почуттів.

Підлітковий вік, вік переломний, кризовий, "важкий", характеризується бажанням дитини діяти самостійно, без докучливої опіки дорослих і разом з тим перебувати в зоні їхньої уваги та зацікавленості. Основні характеристики підлітка - це розвиток волі, фізичних сил, бажання діяти, тобто активність, "через яку розкриваються й отримують свій розвиток ті індивідуальні здібності, нахили, котрі в подальшому (у роки юності та зрілому віці) визначають неповторну людську індивідуальність і від яких залежить повнота духовного життя людини, її щастя" (Там само. - С. 89).

І тут завдання педагога Василь Олександрович бачить у розкритті можливостей підлітка саме в тій діяльності, яка в найбільшій мірі відповідає його задаткам, здібностям і схильностям. Вихователь, учитель, школа мають надати можливість проявити та розвинути його різноманітні здатності.

В умовах єдиного змісту освіти Василь Олександрович шукав утілення цієї ідеї в організації різноманітної позашкільної та позакласної діяльності, у гуртковій роботі.

Цікаво, що, незважаючи на марксистське підґрунтя й ідеологічну риторику, В. О. Сухомлинський приділяє увагу, як і в інших своїх творах, розвитку мислительної та мовленнєвої діяльності підлітків, коли властивість бачити, співставляти, аналізувати, виявляти приховані стосунки, причинно-наслідкові зв'язки ще тільки стверджується і може проявлятись у різних, може, зовсім і не бажаних для вихователя, ситуаціях (критицизм, скептицизм, недовіра до дорослих).

Педагог наголосив на залежностях між розвитком духовності дитини, підлітка та його мовленням, мовленнєвою сферою. Він уважав, що вони нерозривно пов'язані, й тому школа, вихователі мають особливу увагу приділяти цій стороні формування духовності.

Становлення духовного світу підлітка пов'язано також з розвитком почуттєвої сфери в особистісних або колективних проявах, у підвищеній емоційній увазі до власних досягнень і невдач, устремлінні до ідеалу та ідеального й у зв'язку з цим - з розвитком "вищих моральних почуттів" - товаришування, дружби, закоханості, які набувають особливого значення в ці роки.

Формування духовності в ранній юності, за Сухомлинським, також має свою специфіку, яка залежить від вступу у фізичну зрілість, від психічних особливостей, коли в особистості поєднуються і риси дорослості, й дитячі прояви імпульсивності, безпосередність. Василь Олександрович виділяє протиріччя, які характерні для цього віку (чутливість до оцінювання своєї особистості та намагання показати байдужість до цього; романтичні поривання, мрії та практичність; віра в добро й тенденція до перебільшення недоліків; здатність до зосередженості та неорганізованість, неуважність тощо), і шляхи їх розв'язання. Особливу увагу він приділяє моральним почуттям, правилам, переконанням та ідеалам юнаків і дівчат через пізнання самих себе, внутрішнього духовного світу. "Виховне завдання школи щодо юнаків і дівчат, - зазначає педагог, - суттєво змінюється: їх треба не лише виховувати, а й у значно більшій мірі, ніж підлітків, залучати до процесу самовиховання" (Там само. - С. 181). Велику роль тут відіграють моральні почуття юнаків і дівчат, їхнє моральне оцінювання та самооцінка, де головну роль відіграє совість.

Loading...

 
 

Цікаве