WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Вплив української науки і освіти на середньовічну школу в Європі - Реферат

Вплив української науки і освіти на середньовічну школу в Європі - Реферат

* * *

На зламі віків просвітницьку естафету. Але вже на землях Болгарії, підхопив Георгій Гуця (Ваналін). Він був родом із Закарпаття. Отримавши добру освіту в Ужгородській гімназії і Львівському університеті, цей талановитий педагог, історик-славіст, етнограф і філолог все творче життя віддав болгарському народові, ставши там організатором шкільних справ. Це Гуця у 1829 році написав першу історію болгар - "Стародавні і нинішні болгари". У той час, коли в Московських наукових колах твердили, що "задунайські слов'яни вже зникли і що там не чути більше слов'янських звуків", ця праця Гуця була справжнім відкриттям. Книжка сколихнула болгарську інтелігенцію і спонукала її до дій і передусім у галузі народної освіти. Нагадавши світові й самим болгарам про їхню минулу славу, стверджуючи належне їм місце в сім'ї слов'янській, дослідник сприяв пробудженню у них національної самосвідомості, патріотичних почуттів.

Своїми палкими словами Гуця "розбудив болгар від глибокого сну, в якому вони перебували багато століть" - так оцінили сучасники творчий подвиг нашого земляка. Ним була започаткована на землях Болгарії національна система освіти. Просвітитель з України став болгарським патріотом і вдячна Болгарія спорудила монумент цьому славному синові двох народів. На монументі читаємо: "Нагадав світу про забуте. Але колись славне і могутнє плем'я болгар і палко хотів бачити його відродження".

* * *

З великої кількості ми відібрали для цього розділу лише декілька конкретних фактів. Але вони настільки промовисті, що не вимагають узагальнених коментарів.

Навіть у ті далекі вже часи, коли на європейському континенті йшло активне формування наукової думки, голос учених з Подніпров'я, Поділля, Підкарпаття був чутним, а внесок у загальноєвропейську скарбницю вагомим. То будемо пам'ятати і пишатись цим. Але не лише це. Будемо розвивати традиції, закладені нашими пращурами.

Через століття до кожного з нас лине заповітний голос ученого і поета:

Знаю, для тебе не має тепер таємниць вже на світі:

Нині ти, бачу, спізнав навіть і силу зірок...

Так, у наш час наукових таємниць стає все менше і менше, але це тому, що попередники наші. І серед них автор цих рядків Юрій Дрогобич-Котермак зробили до їх розгадки ПЕРШИЙ крок.

* * *

А тепер звернемо наш погляд на Схід. Як тут виглядали справи?

Усіх, що будуть шукати правдиву відповідь на це запитання, чекають складні роздуми. Якраз на цей час - XVI-XVII ст. - припадає налагодження на державному рівні культурних і політичних взаємин України і Московії (Росії). Характерною рисою цих взаємин - і це положення принципове - є безумовна культурна перевага тодішньої України над своїм східним сусідом. І це закономірно, адже російська народність і російська державність сформувались пізніше, ніж народність і державність українська.

Звісна справа, що це твердження у певної частини читачів викличе супротив, негативні емоції, але нас, як вже зазначалось, цікавлять не емоції і фальшиві міфи, а факти. Отож до них і звернемось.

* * *

Протягом кількох віків після татарської навали, перебуваючи під монгольським ігом у повній ізоляції від країн Заходу, Московська держава була темним царством деспотичного правління, у якому культивувалось недовір'я до науки і освіти. У ті часи склалось навіть прислів'я: "Кто латыни научился, тот с правого пути совратился".

Людині з освітою важко було жити в Москві. Тому не дивно, що захожий Максим Грек, людина високої західної освіти, хутко потрапив у 1531 р. до в'язниці, де і просидів більше двадцяти років - ото і було перше в російській історії "горе з розуму".

Та і славетному друкареві Івану Федорову, рятуючи своє життя, довелось, кинувши улюблену друкарську справу, тікати з Москви в Україну, де знову розквітла його діяльність друкаря і педагога. Викладача Острозької академії.

У XVI-XVII ст. в Московії (Росії) якоїсь сталої системи шкільництва ще не було. Друкарня на всю державу була лише одна, але вона постачала самі лише церковні книги. (В Україні у 1648 р. було 25 друкарень). Але вітер змін владебно долав глухі кордони Росії, прилучаючи її до загальноєвропейських процесів. І в цьому в значній мірі сприяли релігійні і освітні діячі України.

У 1640 р. митрополит київський Петро Могила писав цареві Михайлу Федоровичу, що в Московії дуже потрібно завести науку, а коли б цареві було завгодно, то він обіцяв йому прислати вчителів, які б "дитей боярських и простых чину грамоте греческой и словянской учили". (68) Але цар тоді не прислухався до цієї мудрої і далекоглядної поради. Та протистояти культурницькому вітрові з України не міг навіть цар.

Хоч Михайло Федорович, не зважився відкрити греко-слов'янську школу в Москві, та боярин Федір Ртищев на свої власні кошти побудував у 1645-1647 рр. в Москві, побіля Вороб'йових гір, Андріївський училищний монастир, де відкрив школу, запросивши з Києва тридцять учених, "изящных во учении граматики словенской и греческой, даже до риторики и философии, хотящих тому учению внимати".

Регулярні заняття у Ртищевській школі почались 1646 р. Проіснувала ця школа під керівництвом київських учених двадцять років і мала великий успіх. Поряд з боярською молоддю. В ній навчалась і молодь "простого чину". Якраз із останніх і вийшли освічені люди: купецький син Порфірій Зеркальников і простого звання Іван Озеров, котрі поїхали закінчувати освіту на батьківщину своїх учителів - у Київ.

Але то були лише окремі заходи. Років з сорок по тому, в 1698 р. Петро І скаржився патріархові: "Священники у нас грамоте мало умеют... Ежели бы их... в учение послать в Киев в школы".

Виключно благотворний вплив на розвиток культури і шкільництва в Росії мала українська книжка. Чумаків був навіть окремий маршрут - вони возили в Росію книжки. На початку XVII ст. в Москві на чолі друкарні "в царском дому" стояв Анисим Ради шевський, родом з України. У 1648 р. у Москві передрукували знамениту граматику слов'янської мови Мелетія Смотрицького, яка довгий час була єдиним підручником для вивчення слов'янської мови в школах Московії (Росії).

* * *

Україна в ті часи - і це вже були витоки її майбутньої національної трагедії - служила своєрідним "донором" для зростання російської науки і культури. Особливо цей процес посилюється після Преяславської угоди 1654 р. З Києва переїздять у Москву вихованці Київського колегіуму Єпіфаній Славинецький, Арсеній Сатановський, Сімеон Полоцький, а також і найвидатніші діячі колегіуму: Інокентій Гізель, Іонікій Вітовський, Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Лазар Баранович та інші. (Згодом частина з них повернулися на Батьківщину.)

Розповімо побіжно хоч про декого з них, маючи на увазі їх особистий внесок у розвиток російської освіти.

У 1640-1650 рр. учився в Київському колегіумі Сімеон Полоцький - майбутній педагог, драматург, перекладач, державний діяч. У 1664 р. він прибув до Москви, покликаний туди вчити царевичів Олексія і Федора та царівну Софію, а пізніше і царевича Петра. Сімеон Полоцький був людиною високої освіти, він мав великий вплив і у державному житті. І в літературі, де особливо виявився як поет. Йому належить проект Слов'яно-греко-латинської академії в Москві, що була відкрита в 1687 р. Це був ПЕРШИЙ загальноосвітній навчальний заклад в Росії.

Полоцький - автор передмови до початкових навчальних книг: "Букввар" (1679 рр.) і "Часослов" (1681 р.). Це була. Власне, ПЕРША спроба створена в Росії оригінальних шкільних підручників.

Професор Києво-Могилянського колегіуму Стефан Яворський був не лише визначним педагогом, але й поетом. Він писав вірші українською, польською та латинською мовами. За поетичні твори Яворського було увінчано лавровим вінком - найвищою тогочасною нагородою. У 1700 р. за велінням царя Петра І. Яворського призначають місцеблюстителем патріаршого престолу в Москві.

Стефан Яворський приймає участь у реформуванні Московської слов'яно-греко-латинської академії, він зайняв там посаду протектора (покровителя). Навчально-виховну роботу академії він намагався перебудувати на зразок київської академії. Прогресивні погляди Стефана Яворського, його позитивне ставлення до розвитку освіти були відомі і за межами країни. Про це, зокрема, свідчить і той факт, що Г. В. Лейбніц, опрацьовуючи план створення Російської академії наук, звернувся з листом про допомогу саме до Яворського.

Варто пам'ятати, що з двадцяти членів фундаторів Російської академії наук дванадцять були вчені з України.

У Москві дуже цінували київського вченого Єпіфанія Славинецького, якого московський уряд спеціально запросив "для риторского учения" і "для переводу библии с греческой на славянскую речь". Йому з 1652 р. навіть видавали підвищену норму винагороди - "корма": кожного дня по вісім алтин, по дві деньги і "пития со дворца" по дві чарки вина боярського, по дві кружки меду давнього, по дві кружки пива доброго. Славинецькому належав. Зокрема, переклад твору великого німецького гуманіста Еразма Ротердамського "Громадянство звичаїв дитячих" - книги про правила поведінки дітей, де головним було "уміння бути добрим, невозноситься вище всіх, віру і звичаї не нарушати, благодіяння завжди пам'ятати...".

У тому ж таки 1652 р. в Москву був запрошений ще один видатний український учений Арсеній Сатановський, знавець латинської і грецької мов. Сатановському було наказано "книгу латинскую на славенский язык перевести... А писано в той книге... имена и свойства, или естественные природы, различных многих зверей четвероногих, птиц, рыб удивительных, морских змеев и всяких пресмыкающих, камней драгих, бисер, древес всяких, моря рек, источников, лесов, четырех стихий, воды, земли, воздуха, огня... философ, царей, врачевание на многовилные болезни, обичаи различных языков...".

Loading...

 
 

Цікаве