WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Артпедагогіка та казкотерапія - Реферат

Артпедагогіка та казкотерапія - Реферат

Артпедагогіка та казкотерапія

Дитина приходить до школи з відкритою душею, зі щирим бажанням добре вчитися. Малюка лякає навіть думка про те, що на нього можуть дивитись як на ледаря чи невдаху

Бажання добре вчитися - красиве людське бажання, це той яскравий вогник, що осяює весь зміст дитячого життя. Цей вогник, слабкий і беззахисний, дитина несе вчителеві з безмежною довірою. Але цей вогник дуже легко можна загасити необережним словом чи байдужістю. Щоб він розгорівся і з кожним днем палав усе яскравіше, дитина повинна відчувати успіх у навчанні, горде усвідомлення та переживання того, що вона не зайва в колективному процесі пізнання, захопитись почуттям радості праці.

Трагедія, коли до класу потрапляє учень, якого вже "запрограмували" бути "гіршим за інших". Як правило, цьому сприяє ряд факторів: нездорові конфліктні стосунки в сім'ї, алкоголізм чи наркоманія батьків, убогість інтелектуального та матеріального життя сім'ї. А з цими чинниками завжди поєднується й убогість емоційного життя.

Буває, що до класу приходять діти, які в 6-7 років ніколи й нічому не дивувались, нічим не захоплювались, не раділи. Вони не відчувають гумору, не розуміють комічних ситуацій, рідко сміються, хворобливо реагують на жарт, намагаються обов'язково й жорстоко "дати здачі".

Дуже комплексуючи, запрограмовані бути "гіршими", нажахано й з-під лоба поглядаючи навколо, такі учні з першого ж дня у школі й намагаються бути жорстокими до слабших, боягузами перед сильнішими, байдужими до навчально-виховного процесу.

А поряд з ними є й діти з низьким рівнем розвитку, є й ті, яким просто треба трішки довше подумати, перш ніж виконати якесь завдання, бо вони не в змозі одночасно й пам'ятати, й думати; і ті, яких "узяла до себе в полон Царівна Лінь".

Але всі вони, йдучи до першого класу, хочуть навчатись: хочуть, але не можуть; хочуть, але вимагають спонукання; хочуть, можуть, виконують усе легко, швидко, а потім нудьгують, дивлячись, як учитель працює з менш успішними школяриками.

Навчаючи всіх, слід турбуватися й про останніх: обдарована дитина (поряд із гордістю за високі оцінки) інколи змушена відчувати певний дискомфорт, доки увага вчителя спрямована на менш устигаючих учнів. І тут з'являється загроза зникнення інтересу до самого процесу здобуття знань.

Як же зробити так, щоби весь класний колектив працював у стані емоційного піднесення, ніби єдиний злагоджений механізм, у якому кожне "коліщатко", кожен "гвинтик" у результаті своєї роботи отримує позитивні емоційні почуття, тобто почуття задоволення, зацікавленості, інтересу, прагнення в наступних завданнях перевершити самого себе?

Треба кожну дитину перетворити з об'єкта взаємодії в повноправного партнера у спільній діяльності, тобто "зліпити" особистість, яка не підлягає будь-яким маніпуляціям або прямому тиску з боку всіляких важливих чинників. У цьому й допомагає особистісно зорієнтована система навчання й виховання школярів, яка забезпечує процес спільної життєдіяльності, допомогу дитині в усвідомленні та реалізації індивідуальних здібностей, можливостей і потреб.

Та марно сказати учневі: "Ти - особистість! Дій!". Необхідно створити в колективі рівноцінні умови для кожного, привести кожного учня до вогнища захоплення.

Турбуючись, щоби першим захопленням у школярів було захоплення книжкою, слід намагатись навчити кожного учня "мандрувати світом довідників, словників, енциклопедій", розвивати в дітей смак до самостійного здобуття знань.

Але навіть найсумлінніший учень, зумисне зосереджуючи свої зусилля на усвідомленні й запам'ятовуванні матеріалу, швидко "вибивається з колії" - утрачає здатність осмислювати причинно-наслідкові зв'язки. І чим більше він напружується, тим важче йому втримати думку. Таке навчання приносить лише байдужість і втому, а школярі, не встигаючи читати більше нічого, крім підручника, знання на уроці опановують поверхово і тому перевантажені домашніми завданнями.

А якщо спробувати добитись того, щоб учні здобували знання за допомогою наявних уже вмінь і навичок, тобто відкривали істину, відчували незрозуміле, щоби перед ними завжди стояло запитання: чому?

Якщо згадати історію нашої країни та міста Ніжина зокрема, то можна відмітити, що понад 180 років (з 1823 р.) у Ніжині почала успішно розвиватись театральна культура. Почалось усе з постановки п'єси В. О. Озерова "Едіп в Афінах", в якій азартно грав і молодий артист-гімназист Микола Гоголь. Це був перший драматичний театр на Чернігівщині. Вистави супроводжувались хором і струнним оркестром вихованців, які виконували увертюри з опер Россіні, Вебера, Моцарта. Вихованець М. В. Гоголь виступав у ролі режисера, декоратора й виконавця комічних ролей, зокрема жіночих. Згадуючи ніжинський період свого життя, у той час відомий публіцист і дипломат К. Базилі писав: " ... Я бачив "Недоросль" і в Москві, і в Петербурзі, але завжди вважав, що жодній актрисі не вдалась так добре роль Простакової, як її зіграв шістнадцятирічній Гоголь". "Думаю, що Гоголь затьмарив би й знаменитих коміків-артистів, якби вступив на сцену", - стверджував товариш М. Гоголя Т. Пащенко.

Наш знаменитий земляк був не поодиноким. У вересні 1820 р., коли Ніжинська гімназія вищих наук кн. Безбородька відкрила свої двері для гімназистів, першими вихованцями стали 17 дітей зі збіднілих дворянських сімей віком 8-12 років, з різним рівнем навчальної підготовки. Пройде час, і вони вийдуть з ВНЗ високоосвіченими людьми, зумівши розкрити всі свої таланти, прославивши у світах свою Альма-Матер.

Чому ж у ті часи зі стін ВНЗ вийшло стільки талановитих людей - гордість і цвіт нашої країни?! Вони здобували знання у творчій, невимушеній обстановці, усебічно розвиваючи свої можливості й таланти у вільному спілкуванні з музикою, живописом, художнім словом. П'єси іноземних авторів виконувались мовою оригіналу, гімназисти самі писали репертуарні твори, друкувались у рукописних альманахах, рецензували й виправляли один одного, проводили дослідження тощо.

Злякавшись "вільнодумства", 1827 р. царський уряд театр закрив. Але перші гімназисти, які виросли в умовах незборимої творчості, вийшли зі стін ВНЗ прекрасно сформованими особистостями.

Повертаючись до сьогодення, хочеться відмітити, що каменем спотикання для учителів початкових класів є свідоме засвоєння учнями граматичних і математичних правил. Дитину необхідно вчити водночас читати й думати, запам'ятовувати не зазубрюючи, одержані знання використовувати на практиці осмислено, чітко усвідомлювати, де можна буде їх використати; учити не лише приймати та зберігати інформацію, а й передавати її іншим.

Саме тут і здатне допомогти театральне мистецтво. Щоб з'явились інтерес, натхнення й емоційне сприймання та засвоєння, допоможе складання з дітьми казок, коміксів, мультфільмів на кожне правило граматики, "мальованих задач" тощо, а потім їх обов'язкове озвучення. І чим складніший матеріал, тим необхідніше переносити його в казку чи виставу, яку пишуть як учні, так і педагог.

Loading...

 
 

Цікаве