WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Єдність соціального і особистісного факторів у вихованні - Реферат

Єдність соціального і особистісного факторів у вихованні - Реферат

Науково доведено, що моральне становлення особистості являє собою інтеріоризацію нею моральних норм і цінностей суспільства. У найбільш поширеній і авторитетній концепції морального розвитку Л. Колберга виділяється шість стадій морального розвитку, які складають три його рівні:

доконвенційний, де норми - це дещо зовнішнє для людини, і вона їх виконує лише під тиском авторитету або ж через страх покарання;

конвенційний, де конвенція - це додержання визначених норм, бажання відповідати стереотипам, що прийняті у суспільстві, підтримувати відношення довіри, поваги та лояльності;

постконвенційний, котрого, за Л. Колбергом, досягає меншість дорослих і тільки після досягнення 20 років, коли питання щодо дотримання норм визначається внутрішнім особистісним законом, тобто совістю.

Таким чином, вищою стадією моральності є слідування вищим етичним законам.

Однак, це не поширюється на так звані кризові суспільства, кризові мікросередовища, коли абсолютна більшість молодих людей не орієнтується в своїх вчинках на сучасні моральні, юридичні, громадські норми тому, що не знають про них. А ті, про які їм відомо, більшість підлітків вважає такими, що заважають нормальному людському життю. При руйнації практично всіх інституцій, що зазвичай підтримують звичний порядок речей, кожна конкретна особистість позбувається захисту і опиняється сам-на-сам з проблемою морального вибору (Воловікова М. І.). Вибір цей полягає буквально між ствердженням повноцінного життя і тим згубним шляхом, що, кінець-кінцем, призводить до моральної деградації та спустошеності.

Важливість цього моменту в житті особистості підкреслював Е. Фромм, описуючи так звані продуктивні та непродуктивні типи особистості (за його термінологією - типи характеру), притаманні ринковій системі суспільства (Хьелл Л., Зіглер Д.).

Серед непродуктивних було визначено такі:

рецептивний тип особистості - це відверто залежні люди, споживачі, які переконані, що все важливе в житті знаходиться поза ними, і які зберігають позицію залежного і пасивного очікування. Їх неуспішність поглиблює відчуття залежності, призводить до невротичності, спалахів агресивності, аморальності поведінки;

експлуатуючий тип - особи, націлені на придушення і оволодіння іншими людьми як своєю власністю. Основне призначення іншого розглядається як задоволення власних численних потреб (матеріальних, естетичних, сексуальних тощо). Відмова іншим у суб'єктності та самоцінності обумовлює безконтрольну поведінку і моральну деградацію;

накопичуючий тип - люди, які спрямовують свою активність на придбання і утримання матеріальних, моральних і естетичних цінностей, що цікавлять їх виключно з позицій власної приналежності. Вони характеризуються консервативністю, некомунікабельністю, некреативністю;

ринковий тип - особи, що сповідують переконання, що особистість (і власна також) є і розглядається виключно як товар, з позицій купівлі-продажу-обміну. Такі люди переймаються зовнішньою привабливістю як товарністю, вони не обтяжені моральними обмеженнями і переживаннями, їхні вчинки обумовлюються розрахунком.

Запропонована Е. Фроммом типологія є досить умовною, однак певним чином відповідає існуючим явищам і пояснює їх. Справа в тім, що всі типи непродуктивної особистості об'єднує відсторонення людини від рефлексивного пошуку моральних засад існування. Проте потреба в моральному еталоні є екзистенційною і задовольняється в кризовому суспільстві, але з суттєвою поправкою, на яку вказують М. Папуча і Т. Кричковська: еталон, що обирається непродуктивною особистістю насправді не є моральним. Еталонними стають для проблемних підлітків зовнішня успішність і привабливість, а справжні моральні еталони не помічаються, як не помічаються їх відсутність і моральна порожнеча особистості-еталону.

Домінуючим стає орієнтація на зовнішнє і поверхневе, яка породжує непродуктивне спрямування особистості. За цих умов, коли ні зубожілі та неуспішні дорослі, ні зовнішньо-неуспішні, дезорієнтовані, дезадаптовані батьки не є еталонними для дитини, коли їх еталонам з боку підлітків чиниться опір, можливість розвитку продуктивної особистості зумовлюється виключно завдяки новій парадигмі виховання, що стає єдиним шляхом збереження продуктивності, людяності й гуманізму в сучасному і майбутньому.

Виховання не може обмежуватися впливом лише на особистість дитини, воно має визначати вплив і на її оточення. Широкий соціальний контекст життя (рівень макровідносин) не підпорядковується і не може підпорядковуватися вихованню. Тому воно мусить зосередитися на мікрорівні, тобто на безпосередніх взаєминах дитини з оточуючими людьми, насамперед з батьками.

Досліджуючи проблему цікавими і корисними є висновки, до яких прийшов у своїй роботі "Екологія розвитку людини" відомий американський вчений, професор Корнуельського університету У. Бронфенбреннер. Він провів наукове дослідження взаємної аккомодації (пристосування) між активною, зростаючою людською істотою та якостями її безпосередніх оточень, середовищ - сеттингів (сім'я-домівка-шкільний клас), в якому живе особистість, яка розвивається, а також того, як на цей процес впливають взаємини між вказаними сеттингами і більш крупними контекстами, в які вони включені. За теоретичними побудовами Бронфенбреннера, виховне середовище, що справляє вирішальний вплив на розвиток особистості в певний конкретний період з часом природньо змінюється, місце сім'ї посідає шкільний клас, місце класу - група однолітків. Добре, якщо підліток з проблемної сім'ї попадає до дружнього шкільного класу, до гарного педагога й отримує шанс відкоригувати завдану проблемною сім'єю "траєкторію розвитку". Якщо ж трапляється протилежне, тобто задана сім'єю негативна "траєкторія розвитку" підкріплюється в школі, у групі однолітків, то розвиваючий ефект такого переходу практично знецінюється. Учений вбачає вихід шляхом гармонізації сеттингів - виховного оточення підлітка, у подоланні роз'єднаності, навіть протистояння між "світами дитинства" - сім'єю, школою, групою однолітків, і наголошує, що в якийсь момент процесу дорослішання, багато хто з людей відчуває свою відірваність від того чи іншого із "світів", але не на довго, і як правило, не більше, ніж від одного з "світів". Якщо не заладилось у школі, то є ще сім'я, рідна домівка, друзі, товариші. Але, коли протягом тривалого часу проблемний підліток відчуває свою непотрібність і незахищеність в декількох "світах" (сеттінгах) одночасно або "світи" перебувають в стані "війни" між собою, то катастрофа в особистісному розвитку і вихованні цілком прогнозована.

Констатуючи зростаючі в сучасному суспільстві тенденції до дезорганізації, роз'єднання, аналізуючи їх причини та наслідки, американський професор радить виходити з того, що конструктивний вплив на особистісний розвиток проблемного підлітка можливий лише тоді, коли йому піддається також оточення, насамперед, один із важливіших "світів дитинства" - сім'я.

Останнім часом все частіше практики - вчителі, вихователі, вчені, а також представники громадськості, звертаючись до феномену сім'ї, характеризують ситуацію як кризову. Слід визнати, що ознаки кризи мають місце. Нас, з точки зору впливу родинних взаємин в проблемній сім'ї на виховання підлітків, цікавлять психолого-педагогічні наслідки цього кризового стану, до яких цілком обґрунтовано можна віднести такі:

посилення розшарування суспільства за матеріальними ознаками;

різке зниження рівня життя малозабезпечених сімей;

загальна криміналізація суспільства, зростання кількості сімейно-побутових злочинів;

поширення дитячої бездоглядності та безпритульності як соціального явища;

зростання підліткової злочинності, залучення підлітків до дорослих злочинних угруповань;

поширення в підлітковому середовищі наркоманії, токсикоманії, проституції, випадків суїциду;

падіння авторитету батьків і педагогів, загострення конфліктності в сім'ї та в навчальних закладах.

Водночас існує складність здійснення педагогічного впливу на проблемну сім'ю. Пояснюється це розумінням сім'ї як соціальної системи, оскільки важливішим принципом існування будь-якої системи є її спрямованість до незмінного самозбереження. Внаслідок цього у питаннях виховання проблемна сім'я майже ніколи не зголошується на педагогічні контакти з учителями і вихователями.

Названі чинники актуалізують негативні прояви в особистісному розвитку підлітка з проблемної сім'ї, які виникають не одразу: вони є результатом складної взаємодії несприятливих умов життя, помилок у родинному вихованні, у духовному розвитку дитини.

Loading...

 
 

Цікаве