WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Єдність соціального і особистісного факторів у вихованні - Реферат

Єдність соціального і особистісного факторів у вихованні - Реферат

Єдність соціального і особистісного факторів у вихованні

Поняття соціальної ситуації розвитку було введено в науковий обіг Л. Виготським, який розумів її як систему стосунків між дитиною підліткового віку та соціальною дійсністю - систему, що навіть за наявності відносної стабільності суто соціальних обставин, змінюється та перебудовується відповідно до зростання і розвитку дитини

За точку відліку тут береться сама дитина, її можливості у взаємодії з оточенням. Відповідно до віку обсяг соціальної ситуації розвитку збільшується. Цей процес не є однозначно поступальним: він проходить через вікові кризи, які визначають перехід від простого розширення ситуації соціального розвитку особистості до її кардинальної якісної перебудови. Щодо кризи підліткового віку, то вона вирізняється переходом від масштабів мікросоціуму до виміру макросоціуму.

За Л. С. Виготським, соціальна ситуація розвитку виступає чинником формування психічних новоутворень, які в свою чергу спонукають дитину трансформувати соціальну ситуацію в якісно нову. Звідси можна охарактеризувати соціальну ситуацію розвитку особистості як суб'єктивну модель актуальної дійсності, що відображає реальний, об'єктивно існуючий фрагмент соціуму навколо дитини згідно з актуальними потребами її розвитку.

Це стосується, перш за все, феномену підліткового віку, в якому завершується процес становлення вищих психічних функцій. Л. Виготський наголошував, що саме в підлітковому віці "у драму розвитку вступає нова діюча особа, новий якісно своєрідний фактор - особистість самого підлітка".

Зміни у соціальній ситуації розвитку особистості підлітка тісно пов'язані з його вихованням, сучасний стан якого без перебільшення можна назвати перехідним. Розглянемо сутність і специфіку цього переходу з соціальних та психолого-педагогічних позицій. Спробуємо визначити і концептуалізувати теоретичні засади соціальної ситуації особистісного розвитку дитини у проблемному, кризовому суспільстві.

Тут слід вказати не лише на системну кризу суспільства, кардинальну зміну його ціннісних ідеалів, суперництво світоглядних позицій (демократичних, комуністичних, націоналістичних, релігійних), а й на такі похідні явища, як порушення глибинних зв'язків між дорослими і дітьми, батьками і підлітками, відірваність шкільної виховної практики від сьогоднішніх потреб підростаючого покоління.

Аналіз наукової літератури, присвяченій соціальній, психолого-педагогічній проблематиці, дає підстави для низки тверджень, а саме:

загострення суперечностей, що супроводжують перехідні періоди розвитку суспільства;

невизначеність переважної більшості дорослих (батьків) щодо сенсу життя;

порушення життєдіяльності і виховної функції сім'ї;

відсутність у молоді впевненості у майбутньому;

вплив негативних чинників, що сприяють зростанню відхилень у поведінці неповнолітніх.

Як свідчить практика роботи сучасної школи, це явище найчастіше спостерігається серед дітей підліткового віку, який сам по собі є критичним з погляду психофізіологічних змін. Сімейна деструкція сприяє зростанню соціальної нестабільності: поширення бездоглядності, правопорушень, шкідливих звичок, які в свою чергу є проявами тих форм девіантної поведінки, до яких вдаються підлітки з проблемних родин. Спостерігається тенденція до поширення у підлітків з проблемних сімей акцентуйованих або загострених, підсилених, дуже виражених рис характеру, які накладають відбиток на особистісний розвиток дитини, підсилюючи рівень її дезаптації.

Деякі вчені наголошують, що найбільш ураженим виявився духовно-моральний бік суспільних взаємин. Пошуку змісту життя протиставляються "змісти-ерзаци", такі як алкоголізм і наркоманія. Вони впливають на формування особистості передусім у підлітковому віці (Чудновський В. Є.). Втрата свого "обличчя", своєї позиції, тобто того, що має становити психологічну суть кожної людини, ставить під загрозу нормальний перебіг особистісного розвитку.

О. Д. Міхільов вважає, що найнебезпечнішим аспектом сьогоднішньої кризи суспільства є "послаблення та руйнування мотиваційних механізмів розумово-творчої діяльності". Це провокує виникнення прихованої паніки, що проявляється, зокрема, у начебто невмотивованій агресивності.

У психології основним психічним новоутворенням підліткового віку вважається формування "Я-образу" під впливом сукупності взаємопов'язаних зовнішніх та внутрішніх чинників. Розвиток цього утворення в підлітковому віці відбувається на основі розгортання морально-духовної самосвідомості, самопізнання. Вплив соціальних обставин обумовлюється психолого-педагогічними чинниками навіть тоді, коли йдеться про детермінацію негативних тенденцій особистісного розвитку. Уявлення про себе формується у підлітка на основі оцінок різних сторін своєї особистості, одиничних образів, тому узагальнений "Я-образ", загальна самооцінка складається з багатьох складових: оцінки підлітком своїх моральних якостей, здібностей і можливостей в різних видах діяльності, зовнішності, стану в колективі однолітків тощо.

Наявність акцентуйованих рис особистості підлітка з проблемної сім'ї обумовлює недосконалість, абстрактність, моральну невизначеність змістовних характеристик "Я-образу", що перешкоджає його успішній діяльності, адаптації до оточуючого соціуму, особистісному зростанню. Відомо, що "Я-образ" може бути позитивним, амбі-валентним або суперечливим і негативним. Підлітки з проблемних сімей характеризуються переважно суперечливим або негативним "Я-образом", неадекватною, завищеною або, навпаки, заниженою самооцінкою, яка сприяє формуванню негативних моральних якостей особистості, відхиленням у поведінці.

За несприятливих умов оточення та виховання у підлітків з проблемних сімей формується суперечливий або негативний "Я-образ", неадекватна самооцінка. Проблемний підліток перебуває у вкрай несприятливій соціально-психолого-педагогічній позиції в родині, що перешкоджає йому у виробленні чітких моральних орієнтирів, критеріїв. Несприятлива позиція в сім'ї доповнюється несприятливою ситуацією в школі, колективі однолітків, що провокує формування заниженої соціально значущої самооцінки особистості.

У багатьох сучасних наукових дослідженнях робиться акцент на поширенні серед проблемних підлітків "психології віктизму" (тобто відчуття себе в якості жертвою), ознаками якої є висока тривожність і пасивність щодо власного майбутнього (Красновський В. М.).

Розглянемо детальніше психолого-педагогічні чинники перехідного етапу (відповідно до перехідного етапу в розвитку суспільства) сучасного виховання дітей і підлітків. Загальновідомо, що виховання не може відбуватися ізольовано від суспільства. Але як вибудовувати діяльність у існуючих сьогодні доволі жорстких умовах суспільства?

Пошлемося на низку цікавих положень, сформульованих українськими вченими М. В. Папучею і Т. Д. Кричковською. Отже, виховання не може відбуватися ізольовано від суспільних процесів, оскільки і вихователь, і батьки, і інші оточуючі дитину дорослі є носіями основних цінностей і установок суспільства, але, з іншого боку, воно не може бути результативним без наявності особливої системи виховання (особливого виховного простору), що мусить певним чином відокремлюватись від суспільства. Безперечно, школа відображає, навіть віддзеркалює суспільні явища, але це відображення не повинно бути абсолютним, тотожним. Щоби виховувати, школа має бути захищеною від суспільства власними особливими цінностями, правилами існування, своїм укладом. Вона повинна захищати вихованців від впливів кризового суспільства і бути в цих умовах частково відокремленим полігоном, де досліджуються і формуються глибинні, нові особистісні риси вихованців.

Дослідники вбачають вирішення зазначеної антиномії в тому, що виховання має бути обумовлене спеціально створеними педагогічними відносинами з дитиною, які лише частково визначаються суспільством. Головне в таких педагогічних відносинах те, що вони не моделюють сучасний соціум, а за своєю сутністю є відособленими і незалежними від нього, навіть мусять входити з соціумом у протиріччя.

Якщо виходити з того, що моральне становлення особистості завжди здійснюється шляхом засвоєння образу і вчинків іншої людини, яка на цей час є моральним еталоном, то цими еталонами майже завжди є старші члени суспільства, їх моральні норми поведінки. Абсолютна більшість дорослих і батьків сьогодні втрачають моральну еталонність (виховний авторитет) через свою некомпетентність і неспроможність реалізувати себе в новій системі взаємовідносин, а також втрату високих ідеалів та цінностей. Крім того, багато моральних еталонів минулого не були притаманні дорослим, отже вони не можуть їх транслювати підростаючому поколінню.

Loading...

 
 

Цікаве