WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Історія національної освіти - Реферат

Історія національної освіти - Реферат

Памва Беринда спочатку сам був учнем братської школи, а потім у ній учителював. Він був автором першого друкованого азбуковника-словника української мови, одним із зачинателів української драми.

Іов Борецький - український церковний, політичний і освітній діяч, спочатку був ректором братської школи у Львові, де викладав грецьку та латинську мови, а потім одним із засновників братської школи у Києві.

То що ж то за школа - братська? Чому і як там вчили?...

Тут "...спочатку вчать складати букви; потім граматику вчать; одночасно навчають церковному порядку, читанню і співам; кожного дня приучають, щоб учні запитували один одного по-грецьки і відповідали по-слов'янськи, а також запитували по-слов'янськи і відповідали простою мовою... Потім вчать діалектику, риторику та інші філософські науки".

Коло знань, навіть на тлі сучасної практики, досить широке. Чи не тому саме Львівська братська школа випустила зі своїх стін таких визначних громадських діячів, педагогів-просветителів, як Захарій Копистинецький, Памва Беринда, Петро Могила?

Педагогічне кредо Львівської братської школи знайшло своє втілення в Статуті, де знайшли відображення виховні традиції українського народу, що вже в ті часи уособлювалися в таких демократичних принципах, як суспільний характер навчання і виховання, загальнодоступність школи, рівні права всіх дітей на освіту, вимоги тісного зв'язку школи з сім'єю у розв'язанні освітньо-виховних проблем, введення самообслуговування тощо.

Вчитель був, є і буде центральною фігурою в організації процесу навчання і виховання. Це розуміли і наші далекі попередники. Не випадково, що в Статуті передовсім сформульовані вимоги до особистості вчителя (його ще на візантійський кшталт називали дидаскалом).

"Дидаскал, або вчитель цієї школи повинен бути благочестивим, розумним, смиренно мудрим, стриманим, не п'яниця, не розпутник, не лихоїмець, не серебролюбець, не злий, не заздрісний, не сміхотворець, не лихословець, не чаклун, не баснесказатель, не пособитель єресі, не порушник благочестя, а і в усім представляв образ для наслідування. І щоб учні були, як учитель їх".

Шістнадцять вимог до особистості! А чи всі сучасні вчителі в спромозі на "відмінно" скласти цей середньовічний тест на профздібність?

Але не лише суворий відбір забезпечував високий професійний рівень наставників. Патріарх з Олександрії Кирило в листі Львівському братству ще задовго до відкриття школи радив: "Якщо прагнете мати вчителів і школу утримувати, то потрібно передусім кошти на це передбачити і про нагороду дидаскалам пристойну подумати, бо жоден без нагороди у вас жити не буде, тому що нікого немає, хто даремне вчити міг..."

У Статуті ми вже знаходимо витоки того, що зараз іменується системою внутрішньошкільного управління і контролю: "Повинні бути приставлені від братства дві досвідчені особи, що спостерігали б за навчанням, а також за хорошими і поганими вчинками дидаскалів..."

Зверніть увагу: право контрою надавалося не адміністраторам, а уповноваженим на те членам громади! Участь громадськості передбачена навіть у такій важливій процедурі, як зарахування дітей до школи. Ось що з цього приводу мовиться у Статуті: "Кожен, хто буде приводити до учителя сина, повинен взяти з собою сусіда, одного чи двох, і в присутності сусідів повинен з дидаскалом заключити договір про порядок і повинності його, щоб знав, яким способом будуть його сина вчити..., щоб не чинив перешкод в цьому і всіма способами сприяв дітям в науці..."

Але це ще не все. "Якби також хтось хотів від дидаскала сина свого забрати..., то повинен робити це не заочно і не через кого-небудь іншого, а лише особисто і в присутності того чоловіка чи двох, при яких він віддавав на науку, взяти може, щоб цим не зробити образи ні учневі, ні дидаскалу".

Статут чітко визначає характер доброчинних відносин між учнем і його наставником: "А дидаскал, взявши доручену йому дитину, повинен її вчити оволодівати корисними науками, за неслухняність карати не по-тиранськи, а по-учительськи, не буйствуючи, а спокійно і смирно".

Особливо підкреслювалася в Статуті демократична спрямованість життя в школі: "Багатий над бідним у школі нічим не повинен буди вище, лише самою наукою... Вчити дидаскал і любити повинен всіх дітей однаково: як синів багатих, так і сиріт бідних, тих, хто ходить вулицями, просячи милостиню".

Це положення стосується всієї системи навчання в тодішній Україні. Навіть у Києво-Могилянській академії на одній лаві сиділи як діти козацької старшини, так і діти простих козаків і селян. Головним тут був не майновий стан, а рівень здібностей спудея (студента), ставлення його до навчання, науки.

Відвідування школи суворо контролювалось. "...Якби якийсь хлопець один день у школу ходив, а другий пропускав - а так лише час тратив, рахуючись за школою, такого більше не приймати..."

У другій половині дня перебування у братській школі чимось нагадувало нашу школу з подовженим днем. "Після обіду хлопчики повинні писати самі на таблицях кожний свій урок. Вивчивши важкі слова, учні повинні їх питати один у другого, тобто дискутувати, а прийшовши додому, вірш повторити, щоб вечором вміли дати рідним своїм... науку, що в школі учили, прочитати з поясненнями, як це робили в школі; а що вчили в той день, повинні вечором вдома написати і ранком принести в школу, показати своєму вчителеві, щоб кожний плід науки був відомий".

Своєрідно організовувалися в братських школах суботні заняття. Кожен учень "у суботу з ранку повинен повторити уроки, котрі вчив упродовж тижня... У суботу повинен дидаскал розмовляти з дітьми не менше, а значно більше, ніж в інші дні, научаючи їх, як вони повинні вести себе в церкві перед богом, вдома перед родичами своїми і в інших місцях..."

"Батькові про дітей дидаскал і члени братства - доглядачі шкільні - повинні нагадувати, щоб діти вдома себе вели відповідно шкільному розпорядку, показуючи всім свою вченість і людяність".

Почала складатися у школі й своєрідна система оцінювання знань. У Статуті, зокрема, мовиться: "Сидіти повинен кожний на своєму місці, призначеному за успіхи в навчанні. Хто більше вміє, буде сидіти вище, якби і був дуже бідним, а хто менше вміє, повинен на ганебному місці сидіти..."

Особливу роль у структурі дня відводилося тому, що ми зараз називаємо самообслуговуванням школярів. У цьому плані Статут дає такі орієнтири: "Двох чи чотирьох хлопців кожного тижня за списком потрібно призначити для дотримання порядку, від чого ні один не може відказатися, коли до нього прийде черга. Справою їх буде раніше прийти до школи, підмести підлогу, у печі затопити і біля дверей сидіти, про всіх знати, хто виходить і входить, хоч би не вчився, пустував, чи в церкві погано себе вів, чи додому йдучи, не вів себе пристойно..."

В братських школах питанням морального виховання, судячи із Статуту, відводилася не менша увага, ніж навчанню.

Братські школи являли собою помітне явище в історії шкільництва Східної Європи. Зокрема, Львівська і Київська братські школи користувалися підтримкою визначних політичних, військових і релігійних діячів.

У 1592 р. за підтримки гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного Львівське братство отримало від польського короля Сигізмунда ІІІ право викладати в своїй школі сім вільних наук (граматику, діалектику, риторику, арифметику, геометрію, астрономію та музику).

У 1615 р. разом з Гальшкою Гулевичівною та Ісаєю Копистинським Сагайдачний заклав у Києві братську школу.

Щоб підтримати Київське братство та його культурно-освітні традиції, гетьман з усім військом Запорізьким вступив до нього.

Відчуваючи близький кінець від рани, отриманої у битві під Хотином, Сагайдачний 13 квітня 1622 р. розпорядився своїм маєтком, призначивши частину його на Київське братство, а другу - на братство Львівське, щоб із доходів тримали "ученого магістра (учителя) в грецькім язику досвідченого", "на науку і цвічення (навчання) діток православних і виховання бакалярів (студентів) учених на вічні часи".

Через п'ять днів Сагайдачний помер у Києві і був похований на території Братсько-Богоявленського монастиря біля школи. Це місце гетьман визначив сам.

Loading...

 
 

Цікаве