WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Історія національної освіти - Реферат

Історія національної освіти - Реферат

Історія національної освіти

Хто не знає і не шанує свого минулого, той не достоїн свого майбутнього... Цю аксіому ми повторюємо чи не щодня. А що з того? Аксіома - це просте і ясне твердження, істинність якого не викликає сумніву - так і залишається аксіомою, якщо її не підтвердити - грунтовними знаннями про минувщину. А тут у нас, поза всяким сумнівом, ще не все гаразд...

Чи не тому ми так натужно, з таким великими втратами шукаємо справжні орієнтири, які виведуть нас з лабиринтів брехні, облуди, ілюзій, страху. Бо досі не знаємо, як то належить державницькій нації знати, ані своєї історії, ані отих витязів українського духу, які її, ту славну минувщину, творили.

У вирішенні цієї злободенної справи чільне місце відводиться освіті, педагогічній думці. Але тут, на освітній ниві, на нас чекає чортополох питань...

Перед освітянами, всіма уболівальниками шкільництва стоїть старе, як світ, і вічно юне питання: як і чому вчити дітей? Пам'ятається, ще Тарас Шевченко у "Посланні..." напучував і мертвих, і живих, і не народжених:

Якби ви вчились так, ЯК ТРЕБА,

То й мудрість би була СВОЯ...

А як і чому треба вчитись? І що то за "своя мудрість"?

Лише на перший погляд ці питання здаються простими. Вже яке покоління наших співвітчизників б'ється над їх вирішенням. То може і нам з вами сьогодні вдасться якщо не знайти відповідь, то хоч наблизитись до неї?

Наша буремна епоха - то епоха росту національної і державної свідомості. І першою ознакою цього зрушення є відновлення національної мови і відтворення національної системи освіти.

Але якщо ввести рідну мову в ранг державної в багатьох випадках виявилося справою далеко не простою, то НЕГАЙНЕ творення національної школи там, де призабуті принципи і технологія передачі історичних традицій і суспільного досвіду народу, просто неможливе.

Для того, щоб закласти реальні, а не декларативні основи національної школи, потрібно щонайменше здійснити відбір принципів, відтворення історичних традицій, створення системи передачі громадського досвіду народу, широке залучення в шкільну практику скарбів етнопедагогіки і етнодидактики. А все це не створюється враз, за годину...

Але якщо ми бажаємо зберегтися як народ - а ми цього бажаємо! - то потрібна постійна, копітка, зігріта щирою любов'ю робота по формуванню основ національної школи.

У кожній країні національна система освіти має свою історію. Що ми знаємо про давню історію шкільної справи і Україні? На жаль, не так вже і багато. Та і те, що ми знаємо, часто-густо спотворено, перекручено.

Тих, хто любив рідну землю, мову, культуру і історію свого народу, його шкільництво, вболівали за ними, "не розуміла" верхівка, а часто і переслідувала...

А тих, хто цурався рідної мови, топтав народні звичаї, зневажав предків, називали "інтернаціоналістами", їх вихваляли, нагороджували, вводили в номенклатуру...

Дуже хотілося державно-ідеологічним структурам недалекого минулого лишити український народ його головного багатства - національної пам'яті. А вона ж бо скрізь і всюди "замішана" на освітній системі. То і невипадково, що зараз, в час відродження української державності, така значна увага приділяється школі, її історії. Та і справді, хіба ж можна будувати засади української національної школи, не знаючи минувщини? То все одно, що посадити дерево, відрубавши перед тим його коріння.

Історія нашої вітчизняної школи драматична, кілька разів вона досягала у своєму розвитку вершин, гідних великої європейської держави, і стільки ж разів гинула у ворожому вогні. Вперше ця трагедія трапилася в роки монгольсько-татарської навали. Тоді вщент була зруйнована освітня система, коріння якої беруть свій початок ще в дохристиянській, язичницькій Русі-Україні.

Потім, у ХVІІІ ст., коли ліквідували гетьманщину, була знищена оригінальна шкільна система, яка вже в ХVI-XVII ст. практично забезпечувала в Україні грамотність усього населення на Подніпров'ї.

В третій раз була зроблена серйозна заявка на відродження української національної школи в 1917-1920 рр., але все було нещадно розтоптано тоталітарною системою. Сам термін "національна школа" був під забороною. За нього кращі сини України йшли на Голгофу.

І ось в четвертий раз...

Чи вистачить сил, творчої наснаги? Історія не простить нам, якщо і цього разу схибимо! Бо вже п'ятого разу не буде!

У більшості європейських країн формування освітніх систем відбувалося в органічному зв'язку із розвитком нації та встановленням державності.

І в Україні намагання створити національну школу на різних етапах її розвитку тісно перепліталися з боротьбою за волю і державну незалежність, а то і з боротьбою за виживання українців як нації. За таких умов шкільництво було чи не єдиною запорукою збереження і подальшого розвитку народності, її культурної самобутності.

Разом з тим ми маємо у своєму історичному арсеналі багатющу педагогічну спадщину, яка здатна і сьогодні живити нашу практику. Це як цілюще життєдайне джерело...

Не будемо лінивими, припадемо спраглими вустами до джерела історичної пам'яті народу! Вивчаймо історію вітчизняної школи, осмислюймо надбання її творців - велетнів просвітницької і педагогічної думки Петра Могили, Феофана Прокоповича, Григорія Сковороди, Костянтина Ушинського, Бориса Грінченка, Івана Огієнка, Григорія Ващенка, Софії Русової, Христини Алчевської, Василя Сухомлинського...

І це не заклик до національної обмеженості, своєрідного хуторянства в педагогіці й історії школи. "І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь", - знову і знову напучує нас мудрий Кобзар.

Україна - так вже розпорядилась історія - стоїть на перехресті доріг, зв'язуючи Захід зі Сходом. Вона ще за часів славних князів Київської Русі Володимира Великого та Ярослава Мудрого встановила плідні обопільні зв'язки чи не з усіма країнами тодішньої Європи. З тієї сивої давнини плинуть до нас витоки народної виховної мудрості, національної системи виховання і навчання.

Вагомий внесок українського народу в скарбницю світової цивілізації, зокрема шкільництва. Разом з тим в системі освіти, що історично склалася в Україні, є чимало творчо засвоєних надбань інших народів. Органічний зв'язок в часі і просторі - передумова розвитку нації, а, значить, її освітньої системи.

І зовсім невипадково в Державній національній Програмі "Україна ХХІ століття: стратегія освіти", що її прийняв перший з'їзд педагогічних працівників України, як один з вихідних принципів виділена "національна спрямованість освіти, що полягає у невіддільності освіти від національного грунту, її оригінальному поєднанні з національною історією і традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу, перетворення освіти на важливий інструмент національного розвитку і гармонізації національних відносин".

Тож звернемо свій прискіпливий погляд до однієї з славних сторінок історії України "козацької доби". Недаремно цей відтінок вітчизняної історії (XVI ст. - початок XVIII ст.) ще називають періодом великого Відродження.

Спробуємо об'єктивно, спираючись лише на історичні факти, відкидаючи заполітизовані міфи, простежити, як на попелищі, що залишила нам монголо-татарська навала, впродовж двохсот років відроджувалась, а вірніше, заново створювалась в Україні оригінальна національна система навчання і виховання.

Не будемо, як це було вже не раз, цю проблему зводити лише до історії освітніх закладів України. Історія освіти і школи - це не лише реєстр типів шкіл, а й зумовлене культурними, історичними, національними і релігійними факторами розмаїття ідей, систем, програм виховання, науково-методичних позицій, підбиття кінцевих результатів. І все це на тлі розвитку суспільства, боротьби з внутрішніми і зовнішніми ворогами. Бо школа, - так було завжди, - модель суспільства.

Будемо розглядати порушені питання в етнічних кордонах України, не зважаючи на те, що в ті часи значні території (Галичина, Волинь, Поділля, Закарпаття, Буковина) були уярмлені Польщею, Угорщиною, Туреччиною. Там жили українці, там, враховуючи місцеві умови, також формувались освітні системи.

Беручи до уваги те, що на території нашої держави проживали не лише українці, але й інші етноси - віддамо належне і їхнім освітнім системам.

Так спільними зусиллями сплітався в Україні різнобарвний освітній віночок. Струмок часу, започаткований життєдайним джерелом, доніс на своїх хвилях цей віночок до нас. Бережімо його, як дорогоцінний скарб, візьмімо обіруч...

І не лише для того, щоб милуватися ним, а й і для того, щоб запозичити у наших мудрих пращурів цікаві ідеї, надбання. Це дуже важливо для нас, будівничих нової школи нової України. Окинемо уважним поглядом територію України в її етнічних кордонах від Сяну і Дністра до Дінця і Дону. За точку відліку візьмемо добу Богдана Хмельницького - розквіт української державності козацької доби. А щоб унаочнити нашу розповідь, то на якийсь час приєднаймось до отих подорожніх, що валкою - в ридвані і на кількох возах - повільно рухались степом. Їх супроводжувала охорона - з десяток козаків. То у 1656 році з Москви через Україну повертався на батьківщину антіохійський патріарх Макарій ІІІ.

Loading...

 
 

Цікаве