WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Інноваційний розвиток соціальних систем - Реферат

Інноваційний розвиток соціальних систем - Реферат

На всесоюзному рівні також були проведені дослідження, присвячені питанню управління народною освітою в районі (місті) (М. Кондаков, М. Портнов, П. Худоминський, М. Плохова, Є. Лихацька, А. Тютюн, С. Кароліна, А. Новиков, П. Портнов, Ю. Зайцев, Ю. Гайстер, В. Грівкова, П. Філатова, А. Мігунов, К. Золотар, Р. Кубанова, А. Кондратенко, І. Турков та ін.; 1981). У працях цих учених обґрунтовано наукові основи вдосконалення управлінської діяльності рай(міськ)вно, зокрема: цілі управління освітою; принцип, методи та стиль керівництва; процес управління; виявлялись роль, значення та шляхи вдосконалення управлінської інформації рай(міськ)вно; визначалися принципи та методи планування, пропонувався варіант структури та змісту планів роботи рай(міськ)вно тощо.

Період від 70-х років і донині Г. Тимошко назвала етапом "теоретичної акумуляції", характерними ознаками якого стали поглиблення теорії управління освітою, створення та конструювання його складних моделей. Дослідження проблем управління народною освітою здійснювались у лабораторії наукових основ управління освітою (керівник Д. Рум'янцева; 1982), зокрема оцінки роботи школи та вчителя (Ю. Воротін, Н Островерхова), підвищення класифікації педагогічних кадрів, організації роботи рай(міськ)методкабінетів. Здійснювалась розробка наукових основ змісту та організації управління школою, рай(міськ)вно та рай(міськ)методкабінетами; досліджувались проблеми організації праці інспектора-методиста шкіл (Д. Дейкун, П. Дроб'язко).

Дослідження цього періоду українськими та російськими вченими (В. Загвязинський, Б. Кобзар, М. Кондаков, Ю. Конаржевський, В. Маслов, С. Сисоєва, Т. Шамова та ін.) відбувались під впливом положень соціального управління. У цих працях розкриваються зміст, функції, види діяльності керівників навчальних закладів тощо.

Питання внутрішньошкільного управління активно продовжують досліджувати вчені 90-х (В. Пікельна, Л. Даниленко, В. Лазарєв, М. Поташник, П. Третьяков, Р. Шакуров, Т. Рабченюк та ін.). З'являються окремі роботи, присвячені управлінню освітою на рівні району, міста (Л. Калініна, О. Зайченко, М. Дарманський та ін.).

Важливо зазначити, що саме у 80-90-ті роки під впливом соціально-ідеологічних змін зростає науковий і практичний інтерес до управлінської проблематики. Управління освітою як предмет дослідження все більше набуває системного характеру, який "спрямовується на розкриття цілісності педагогічних об'єктів, виявлення в них різноманітних типів зв'язків і зведення їх у єдину теоретичну частину". Системний підхід започатковує методологічну основу для аналізу змін в освітніх організаціях. Водночас у фахових педагогічних виданнях, засобах масової інформації, на педагогічних радах, конференціях порушуються питання про недоліки у практиці управління освітою та "управлінської кризи" загалом.

На межі тисячоліть формується новий погляд на управління шкільною освітою як на багатогранне та універсальне явище (В. Бондар, М. Дарманський, Л. Даниленко, Г. Єльнікова, Л. Калініна, В. Маслов, Н. Островерхова, В. Пікельна, Т. Сорочан, О. Удод та ін.), яке вчені розглядають у контексті соціальних трансформацій як "особливий вид людської діяльності в умовах постійних змін внутрішнього та зовнішнього середовища, який забезпечує цілеспрямований вплив на керівну систему для збереження та впорядкування її в межах заданих параметрів на основі закономірностей її розвитку та дії механізмів самоуправління".

Досліджуючи питання управління системою загальної середньої освіти, Г. Єльнікова підкреслює, що "загальна середня освіта - це соціально-педагогічна система, у межах якої діє механізм самоуправління; зовнішній вплив здійснюється через систему заходів, спрямованих на досягнення певних параметрів, заданих урядовими та державними документами та потребами людини, яка навчається; управління здійснюється конкретними структурами на різних рівнях для збереження та впорядкування загальної середньої освіти на основі закономірностей її розвитку, який детермінується умовами нестабільності".

Отже, упродовж ХХ століття в теорії та практиці управління освітою напрацьовано значну базу ідей і підходів, на основі яких закладаються освітні альтернативи, здійснюється інноваційний пошук. Особливе значення в управлінні освітою приділяється питанням добору та розстановки управлінських кадрів, переходу освітніх систем від режиму функціонування до режиму розвитку. Пріоритетними напрямами пошуків учених початку нового тисячоліття стають питання інноваційної діяльності педагогів (І. Богданова, О. Іонова, Н. Клокар, О. Козлова та ін.), науково-методичних засад організації моніторингових досліджень, професійної компетентності керівників ЗНЗ (Б. Жебровський, Г. Тимошко та ін.).

Виходячи із завдань дослідження, ми проаналізували ті праці, де порушувались питання управління освітою, організації інноваційного розвитку освіти, підготовка майбутніх керівників ЗНЗ до управлінської діяльності. Було виявлено, що в роботах вітчизняних учених останніх років (Л. Даниленко, Л. Калініна, Л. Карамушка, В. Олійник, Н. Побірченко, Т. Сорочан, О. Шиян та ін.) започатковується новий підхід до управління ЗНЗ як професійної діяльності директора, а також формується уявлення про освітній (шкільний) менеджмент і шкільного менеджера. Шкільний менеджмент розглядається як "комплекс організаційних форм, цілеспрямованих впливів керівника школи на діяльність персоналу та прийомів управління взаємодією освітніх процесів, до яких належать навчально-виховний, навчально-пізнавальний та самоосвітній процеси".

Поява нової термінології певною мірою вступає в полеміку з усталеними поняттями "управління освітою", "управління школою". Вони узгоджуються за змістом і формою, однак різняться за сутнісними ознаками. Так, М. Красовицький, посилаючись на американського професора Дж. Каттера, відзначає, що "...менеджмент створює регулярний результат, забезпечує (зберігає, підтримує) ефективність роботи, але ніколи не забезпечує значних принципових змін. Наприклад, в американському супермаркеті є менеджер, керівник, який організовує роботу персоналу, усієї складної системи цієї установи. Але концепцію компанії, її цільові установки, політику цін, рекламні ідеї й т. п. визначають інші люди - лідери".

Ці погляди свідчать про обмеженість ролі менеджера тактичними функціями. Стратегічні функції забезпечує керівник (управлінець). Скажімо, якщо менеджер здійснює планування, визначає бюджет, організовує діяльність персоналу, делегує відповідальність, розробляє правила та процедури, здійснює контроль наслідків досягнення цілей та організовує розв'язання виникаючих проблем, то керівник обґрунтовує стратегії розвитку, генерує ідеї, мобілізує людей на реалізацію власних стратегічних бачень, мотивує людей на досягнення мети, надихаючи їх власним оптимізмом і заражаючи енергією на подолання перешкод до прогресивних змін.

Незважаючи на те що в педагогічній практиці поширюється погляд на сучасного керівника як на освітнього менеджера, професійна діяльність якого спрямована на пошуки шляхів розвитку навчального та виховного процесів, оптимальних моделей розвитку школи, використання питання "менеджер" окремі вчені (І. Зязюн, М. Красовицький, Г. Сагач та ін.) уважають недоцільним, оскільки воно не розкриває глибини й об'ємності професійної діяльності тієї частини адміністрації школи, яка покликана здійснювати керівництво навчальним закладом.

Отже, як галузь суспільних наук управління вивчає та обґрунтовує структуру, зміст, діяльність органів державного апарату влади чи громадського колективу. Менеджмент передбачає здійснення керівництва, завідування, здатний вирішувати поставлену проблему. Тому, не заперечуючи наявність менеджерських функцій у діяльності директора загальноосвітнього навчального закладу, у дослідженні питань управління інноваційними процесами ми користувались усталеним поняттям "управління". Водночас термін "менеджмент" будемо вживати, звертаючись до питань, що віднесені до сфери загальної теорії управління.

Управління освітою в нашому дослідженні розглядається у трьох аспектах: як організацію, процес і взаємодію суб'єктів освіти. З точки зору організації, управління освітою є складною організаційно-структурною системою, до складу якої входять структурні елементи державного регіонального управління освітою та управління загальноосвітнім навчальним закладом.

Loading...

 
 

Цікаве