WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Інноваційний розвиток соціальних систем - Реферат

Інноваційний розвиток соціальних систем - Реферат

Роль керівника при цьому є об'єднуючим ланцюгом у системі передачі інформації, координатором спільних зусиль членів організації. Ці функції безособові: вони подібні до функцій мозку чи нервової системи людського організму, тобто не залежать від людини (керівника), а, навпаки, роблять його залежним від функцій.

За Ч. Бернардом, керівникові належить виконувати три функції: підтримувати працездатність системи передачі інформації (реалізація цієї функції передбачає визначення обов'язків, внесення ясності в рівні влади та відповідальності при використанні офіційних і неофіційних каналів передачі інформації); сприяти збереженню необхідних власних зусиль (функція спрямована на спонукання людей до участі у спільній діяльності. Основними методами виконання функції виступають: збереження моральних цінностей, забезпечення системи стимулювання, нагляду, контролю, інспектування, навчання тощо); реалізувати основні виробничі функції (що вимагає наявності в керівника загальних уявлень про найбільш суттєві функції управлінської діяльності, інтелекту, розуму, високого рівня загальної культури та моральних якостей, поміркованості, волі, твердості, наполегливості, енергії, сміливості).

У 40-50-ті роки минулого століття розвиток школи "людських відносин" суттєво поглибив окремі положення біхевіоризму, згідно з якими складний та різноманітний комплекс потреб людини як соціоіндивіда (прагнення гарантій, незалежність, повага до особистості, кар'єра та ін.) вимагає ретельного вивчення. Важливу роль у вирішенні цього питання зайняла ієрархія потреб, запропонована А. Маслоу. Розподіл потреб людини на базові (нижчого порядку) та потреби вищого рівня підтвердили гіпотезу вченого про необхідність задоволення базових потреб людини як основи для подальшої реалізації її внутрішніх намірів і потреб.

Натомість результати проведених експериментів американськими вченими (Ф. Херцберг та ін.) не виявили зв'язку між задоволенням потреб і мотивацією людини до праці. Тоді Ф. Херцберг запропонував нову формулу розподілу потреб - на "ті, що просто задовольняють" і "стимулюючі". Основними мотиваторами вчений назвав групу потреб: досягнення, заохочення, просування, відповідальність, можливість росту та самовдосконалення. Було доведено, що задоволеність умовами праці та задоволеність змістом праці (виділено нами - Л. В.) - необхідні умови для забезпечення ефективного виробництва.

Ці положення започаткували поведінковий менеджмент, ключовими ідеями якого стали: підвищення ефективності праці робітників через усвідомлення їхньої індивідуальності, групових взаємовідносин і налагодження організаційного процесу; добір працівників за теорією "Y" (тих, які мотивовані на працю та здатні до самоконтролю). Основним обмеженням концепції поведінкового управління стало ігнорування ситуаційних факторів, насамперед навколишнього середовища та організаційних технологій.

Важливим аспектом аналізу проблеми управління інноваційними процесами є дослідження про поведінку людини, що сформувались на основі полеміки між логікою ефективності та логікою почуття. У результаті цієї полеміки проблема поведінки людини відповідно трансформувалась у проблему "людських відносин", що й визначило напрям у теорії управління. Спираючись на основні положення гуманістичної психології, представники нової теорії дали піддали сумніву ідеї А. Маслоу про можливості самореалізації особистості. Так, за концепцією К. Арджіріса "незрілість-зрілість поведінки людини" (вона ще носить назву "індивідуальність проти організації"), пересічна особистість розвиває себе від незрілості (дитинства) до зрілості шляхом: перетворення власного існування із пасивного в активне; руху від залежності до незалежності; накопичення знань про себе та встановлення контролю над собою.

Відповідно до цих позицій, процес самореалізації особистості відбувається в межах діади "незрілість-зрілість". Однак цей процес гальмується, якщо відбувається невідповідність між потребами в самореалізації та потребами формальної організації в підпорядкуванні, контролі над людиною. Результатом виступають захисні механізми, як то: зміна міста роботи, прагнення службового просування з метою отримання більшої незалежності, прояви агресивності чи застосування регресивних форм захисту, утрата інтересу, байдужість, намагання створити неформальну групу або увійти в існуючу тощо.

У реальній практиці подолання означених протиріч нерідко відбувається шляхом застосування автократичного стилю директивного лідерства. Натомість поліпшення психологічного комфорту в організації відбувається лише за умов, коли протиріччя вирішуються на основі досягнення гармонії між особистістю та організацією. Ця позиція є визначальною для управління інноваційними процесами, ефективність яких залежить від внутрішнього комфорту суб'єктів інноваційного пошуку, відчуття необхідності й вартості кожного індивідуального досвіду.

Від 50-х років минулого століття починається новий етап у дослідженнях феномена управління. Головною рушійною силою змін в управлінні історики менеджменту вважають події Другої світової війни, коли в англійців виникла необхідність у розробці нових методів ведення війни проти німецьких підводних човнів. Так, певна група вчених проводила дослідження за допомогою наукових знань і методів, що дозволяли прийняти доцільні організаційні рішення. Упровадження методу "аналізу управління" відбувалось у військово-морських і військово-повітряних силах США. Поступово методи дослідження управління перенесли й до цивільної галузі, зокрема промислового виробництва тощо. Суть нового підходу полягала в тому, що, на відміну від попередників, які метою наукового аналізу ставили знаходження "єдино вірного рішення", сучасний менеджмент із багатьох рішень пропонував та обирав ті, які були найоптимальнішими.

Оскільки основним засобом нового напряму в управлінні стали математичні підході, комп'ютерна та мультимедійна техніка, він отримав назву "кількісної (управлінської) школи". Представники цієї школи розглядають управління як логічний процес, що піддається формалізації та математичним обрахункам.

Використання ідей кількісного менеджменту відкриває дослідникам та управлінцям механізми конструювання моделей управління інноваційними процесами, наближені до реальних ситуацій. Спираючись на результати кількісного аналізу, вони дають змогу здійснювати вибір доцільних альтернатив. Однак обмеженість використання концепції "кількісного управління" через низький рівень володіння керівниками комп'ютерною (мультимедійною) технікою; навичок збору та аналізу даних; віддання переваги якісним показникам, а не кількісним факторам, гальмує практику ефективного управління інноваційними процесами у світі.

В основу системного управління покладена теорія загальних систем, виведена американським ученим Л. Берталанфі (1937 р.). На його думку, відповідні знання (наукові дисципліни) мають спільні риси, що можуть бути об'єднані у вигляді "моделі загальної системи". Оскільки ні одна з наук не охоплює всю сукупність знання, а відображає лише певну частину реальності, усі науки мають спільні риси та потребують вивчення цілого чи "організму"; осмислення організму як "стійкого стану" його основних частин; усвідомлення, що всі частини організму (системи) "відкриті" для впливу свого оточення й самі впливають на оточення.

Ці положення стали вихідними для Н. Вінера в заснуванні ним науки кібернетики, яка показала, що всі системи можуть бути сформовані таким чином, щоб контролювати себе за допомогою комунікацій. Останні забезпечують інформаційні потоки й тим самим дають можливість пристосуватися системі до навколишнього середовища. Намагаючись зрозуміти механізми взаємовідношення між машиною та людиною, їхній вплив на суспільство в цілому, американський учений обґрунтовує теорію інформації, предметом вивчення якої виступають кодування, передача та розшифровка повідомлень, ємність каналів і математичне вивчення зв'язку.

Об'єднавши ідеї Л. Берталанфі, кібернетику Н. Вінера та теорію інформації в єдину систему, К. Боулдінг робить висновок про те, що теорія загальних систем спрямована на створення структури, на яку необхідно нанизувати відповідні дисципліни та предмети в певному порядку. У такий спосіб створюється теоретична та філософська основа для вивчення різних рівнів системи, виявлення відкритості й розробки її інформаційної бази. Отже, теорія систем стає засобом мислення в управлінні.

Loading...

 
 

Цікаве