WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Інновації у виховних системах - Реферат

Інновації у виховних системах - Реферат

Інновації у виховних системах

Обговорюючи питання інновацій у школі, неможливо обійти стороною питання про становлення інновацій у виховних системах. Застосуємо до цієї області - дидактичний аспект інноваційної школи

Отже, у педагогіці одночасно співіснує кілька різних визначень категорії "виховання". Одним із поширених визначень є розуміння виховання як спеціально організованого процесу по передачі найбільш важливого соціального досвіду наступному поколінню. Звідси логічно зробити висновок, що ядром будь-якого виховного процесу фактично є навчання. У даному випадку процес виховання починає будуватися дидактичними засобами, а саме поняття виховної системи втрачає свою автономність і специфіку розгляду і виявляється "втягненим" усередину дидактики.

Для того, щоб "удержати" специфіку самого процесу виховання, автори колективної монографії "Виховання? Виховання... Виховання!" В. А. Караковський, Л.І. Новикова, Н. Л. Селіванова скористалися іншим його визначенням, запропонованим відомим естонським педагогом і психологом X. І. Лийметсом. Якщо процес виховання розглядати "за Лийметсом", то виховна система не буде зводитися до дидактичної, а буде являти собою, з одного боку, психолого-педагогічну систему, а з іншого - соціально-педагогічну.

Це, у свою чергу, означає, що виховна система впливає на школярів не тільки як дидактичний фактор (через учителів, уроки, підручники, домашні завдання, класний годинник тощо), але і як соціальний фактор - через "включеність" дітей у навколишнє середовище; через відносини, що складаються між батьками, вчителями і дітьми; через доброзичливий психологічний клімат, що обов'язково повинен бути у будь-якій освітній установі.

Поняття "дидактична система" сформувалося в педагогіці досить давно. Дидактична система школи характеризується метою освіти, змістом навчання, методами і формами його організації. Безперечно, виховні цілі реалізуються також і в процесі навчання через визначений зміст досліджуваного матеріалу, форми і методи його передачі і т. д., але в логіку другого визначення виховання дидактична система сама включається у виховну, тобто є її підсистемою.

Кожен освітній заклад, на думку цих авторів, має як навчальну, так і окрему виховну функцію.

Виховна функція освітньої установи пов'язана насамперед із формуванням у школярів ціннісного відношення до світу, культури, навколишньому середовищу, з усвідомленням себе в цьому світі і знаходження свого місця серед інших людей. Ця функція не може бути реалізована тільки в процесі навчання; вона стосується також гри, трудової й творчої діяльності, сфери дозвілля, пов'язаних з задоволенням і розвитком індивідуальних інтересів.

Таким чином, з'являється реальна можливість дослідження інновацій власне виховної системи. У процесі її створення і розвитку щоразу необхідно вирішувати низку конкретних задач. Вищезгадані автори виділяють п'ять основних задач:

Формування у дітей цілісної і науково обґрунтованої картини світу.

Формування громадянської самосвідомості, відповідальності за долю Батьківщини.

Прилучення дітей до загальнолюдських цінностей, формування в них правил поведінки, адекватного цим цінностям.

Формування у підростаючого покоління креативності, творчої ініціативи як риси особистості.

Формування самосвідомості, допомога дитині в самореалізації.

Можливо список задач можна продовжити, але в будь-якому випадку навіть вони вказують на значимість виділеної вище виховної функції.

Тепер дослідимо це питання відносно до інновацій у вихованні при філософському і технологічному аспектах розгляду виховної системи.

Філософський аспект розгляду виховної системи припускає обґрунтування визначеної мети, її конкретизацію і зв'язок з відповідним змістом виховання.

Як ми уже відзначали раніше, сьогодні в системі виховання існують два різних концептуальних (багато в чому прямо протилежних) підходи.

Один підхід ґрунтується на тому, що виховання - це соціальне визначений і цілеспрямований вплив на дитину, що має свій специфічний зміст (філолофсько-педагогічний, ідеологічний, психолого-педагогічний, моральний тощо). Таке виховання здійснюється у визначених формах (фронтальних, групових, індивідуальних) і визначеними методами.

У парадигмі "виховання як вплив" педагог покликаний усіма засобами домагатися ефективності виховного впливу. Він (педагог) мимоволі стає в цій системі головним суб'єктом, без рівноцінної участі дітей і батьків, оскільки вони виступають у ролі "ведомих" і, природно, не є рівноправними партнерами у вихованні. Дитина виступає як "предмет виховання", і заяви про суб'єктність як активність дитини в даному підході завжди носять характер "активного засвоєння належного", або так званої адаптивної активності.

Цей підхід прямо пов'язаний із прийнятою нами раніше категорією соціалізації, під якою ми розуміємо процес засвоєння людиною історично вироблених соціальних норм, цінностей, відносин, способів спілкування з духовною і матеріальною культурою. Говорячи загальноприйнятою мовою, виховати дитину (у цьому розумінні) - значить увести його у світ дорослого співтовариства, навчити жити "як усі", дотримуючись загальноприйнятих законів.

Таким чином, соціалізація припускає знаходження людиною здатності до "адаптивної активності" і здійснюється як під впливом цілеспрямованих процесів (навчання і виховання) у дошкільних, шкільних, спеціальних, професійних установах, так і під впливом стихійних факторів (родина, засоби масової комунікації, спілкування, творчість тощо).

Ця виховна система впливу (або соціалізація людини) не може однозначно оцінюватися як антигуманна, тому що вона не обов'язково реалізується авторитарними засобами. У ній цілком можуть існувати гуманні відносини між дітьми і вчителями, пропагуватися гуманітарні цінності, впроваджуватися елементи групової й індивідуальної творчості.

Більш того, ця виховна система впливу сама зобов'язана вносити (разом із змінами в навколишньому житті) демократичні норми і цінності в процес виховання: освоєння демократичних способів організації життя (починаючи з дитячого співтовариства), засвоєння і дотримання прав і обов'язків стосовно інших.

Але фактично цей підхід у вихованні усе-таки виявляється пов'язаний з несвободою молодої людини, тому що життя дитини в цьому випадку цілком визначається зовнішніми силами, у нєї не залишається можливості для реалізації власного вибору. Якийсь виховний зміст, який необхідно передати, соціально-педагогічний контроль, що випливає з цього виховного стандарту - усе це диктує методи, орієнтовані не стільки на внутрішнє "хочу" дитини, скільки на зовнішнє "треба". Тому така виховна система не може існувати без якихось санкцій і примуса.

Інший підхід у вихованні тісно пов'язаний зі створенням гуманістичної виховної системи.

Цей підхід насамперед співвідноситься з процесом індивідуалізації, але не потрібно його плутати з індивідуальним підходом до дитини з тією метою, щоби вона якнайкраще засвоїла задачі соціалізації. Нагадаємо ще раз, що індивідуалізація в даному випадку - це діяльність дорослого і самої дитини щодо підтримки і розвитку того одиничного, особливого і своєрідного, що закладено в дитині або що вона придбала завдяки власному досвіду.

Індивідуалізація припускає: по-перше, індивідуально орієнтовану допомогу дітям у реалізації первинних базових потреб, без чого неможливе відчуття природної "самості"; по-друге, створення умов для максимально вільної реалізації заданих природою (спадкоємних) фізичних, інтелектуальних, емоційних здібностей і можливостей, характерних саме для даного індивіда. І, нарешті, третя і може бути головна риса індивідуалізації - підтримка людини в автономному духовному, творчому самовтіленні ("неадаптивної активності", за Петровським), здатності до життєвого самовизначення.

Індивідуалізація особистості, розвиток її "самості", таким чином, і визначає зміст гуманістичної виховної системи. Метою такого підходу у вихованні є допомога дітям у конструюванні їх "суб'єктивної реальності" (термін уперше став вживатися в роботах В. І. Слободчикова). Для цього в даній виховній системі розробляються спеціальні засоби, що допомагають людині в самовизначенні і самореалізації.

Суб'єктом гуманістичної виховної системи є вже не тільки педагог, але і самі діти; у цьому і є одна з головних відмінностей від виховної системи впливу, де дитина ви-ступає переважно як об'єкт виховання. У цій парадигмі і педагоги, і діти разом конкретизують, чого варті нові цілі й задачі, переводять їх у ранг практичних і здійснюють у процесі спільної діяльності.

Loading...

 
 

Цікаве