WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Індивідуальний стиль педагогічної діяльності - Реферат

Індивідуальний стиль педагогічної діяльності - Реферат

Шляхи реалізації. У сучасного вчителя, який працює у віддаленні від науки та культури, є різні шляхи та форми досягнення мети - формування індивідуального стилю педагогічної діяльності. Це:

самоосвіта, через індивідуальні творчі плани, конкурс педагогічних ініціатив, участь у роботі майстер-класів, фестивалі педагогічних ідей, у стажуваннях, педагогічних майстернях, Школі педагога-експериментатора, дослідно-експериментальній роботі;

робота у проблемній групі, участь у роботі педагогічних спілок, таких як методичні об'єднання, кафедри, форуми, диспути, "круглі столи", дні відкритих дверей, творчі лабораторії, проблемні групи,

традиційна система безперервної освіти через курсову перепідготовку.

Кожний із цих шляхів має достоїнства й недоліки. Для самоосвіти характерний цілий ряд особливостей. Це й усвідомлена постановка гуманістичних цілей, і антропологічна орієнтованість - акцентування уваги на розвитку самого себе, і цілісність і продуманість усіх компонентів саморозвитку, і, нарешті, високі моральні орієнтири та природовідповідні, ненасильницькі методи самоосвіти. При цьому професійну майстерність учителя складають такі компоненти, що мають характер антропоцентричних:

потребнісно-мотиваційна сфера особистості педагога як інтегральна якість, що характеризується сукупністю соціальних установок, ціннісних орієнтацій, інтересів;

операційно-технічна сфера особистості як інтегральна якість, що характеризується сукупністю загальних і спеціальних знань, умінь і навичок;

самопізнання особистості.

В основі системи підвищення кваліфікації педагогів - навчання основним технологіям і технікам професійної діяльності. Розроблена накопичувальна система підвищення кваліфікації освіти - більш розроблена та якісна. Вона визначає виявлення професійних ускладнень і реалізацію особистісно зорієнтованого принципу в задоволенні запитів у підвищенні кваліфікації педагогів, основні цілі, правила побудови, порядок здійснення індивідуального

освітнього маршруту (освітньої програми) підвищення кваліфікації педагогів, установлює систему й порядок взаємодії установ додаткової професійної педагогічної освіти, керівників освітніх установ і самих педагогів у організації освітнього процесу. Накопичувальна система підвищення кваліфікації вводиться з метою створення умов для реалізації педагогом можливостей безперервної освіти, дозволяє самостійно конструювати освітній маршрут з урахуванням своїх професійних потреб, проблем і вибирати найбільш прийнятні для себе строки його реалізації. Дана форма підвищення кваліфікації рекомендована педагогічним працівникам, які мають досвід підвищення кваліфікації за традиційною формою, і не суперечить сформованій системі підвищення кваліфікації. Вона заснована на створенні для кожного педагога освітньої програми, що виявляє індивідуальний освітній маршрут педагогічного працівника.

Нова структура курсів підвищення кваліфікації дає могутній імпульс до розвитку й методичної служби ліцею. Вона визначає рівні організаційної діяльності, об'єднує всі зацікавлені структури, служби, усіх суб'єктів освітнього процесу (інститут підвищення кваліфікації, районний методичний кабінет, педагогічний колектив і педагогічного працівника). Механізмом реалізації накопичувальної системи освіти виступає модульна освітня програма. Зміст модулів може коректуватись у залежності від потреб. Організаційні та змістовні функції з реалізації цього блоку закріплюються. При цьому освітня програма розглядається як сукупність модульних програм, вибраних педагогом у логіці позначеного напряму підвищення кваліфікації, з указівкою конкретних строків їх освоєння й освітніх установ додаткової професійної педагогічної освіти, що реалізують дані програми.

У варіативній частині педагогічним працівникам запропоновано: удосконалення педагогічної майстерності, удосконалення професійної компетентності, професійно-значущі якості вчителя, позитивний імідж педагога.

Однак є й недоліки. Так, самоосвітою може ефективно займатись тільки педагог, який рефлексує свою педагогічну діяльність з позицій соціальних, загальнолюдських змістів.

Традиційна система безперервної освіти через курсову перепідготовку недосконала, тому що відсутні реальні, розроблені на локальному рівні (рівні освітньої установи та районного методичного кабінету) механізми реалізації індивідуальних замовлень педагогів. При роботі у групі також є безумовні труднощі, які колективу треба пройти, виробити інше ставлення до навчання та сформувати іншу психологічну установку, треба вчасно управляти тими процесами, що можуть виникнути при організації навчання великими групами.

Наприклад, розбіжність інтересів учасників конкретного семінару, викладачі спілкуються тільки зі своїми колегами, яких давно й добре знають, а, отже, обмін інформацією про якусь проблему може не відбутись через стереотипне сприйняття певних членів колективу, відпрацьовування єдиних підходів до результатів навчання викладачів може викликати негативний стан в окремих педагогів.

Розглядаючи запропоновані шляхи досягнення професійних якостей, знаходимо місце для ефективного використання всіх. Так, вибудовуючи й освоюючи свій освітній маршрут підвищення кваліфікації, який повинен не просто "удосконалити" певні характеристики педагога, а змінити в цілому рівень його професійної компетентності, педагог включається в "методологічний вузол". В основі лежить технологія Орлової, що припускає діяльність із формування методологічного вузла у вигляді трьох основних компонентів: накопичувальної системи підвищення кваліфікації, дослідно-експериментальної роботи педагогів за особистими творчими планами, тема яких випливає з програми розвитку ліцею й розробки програмно-методичних, педагогічних, творчих проектів у малих творчих колективах. В усій діяльності дотримується принцип ієрархії цілей.

Центральною стає ідея формування індивідуального стилю педагогічної діяльності вчителя на основі реалізації індивідуальної освітньої траєкторії підвищення кваліфікації в умовах її накопичувального варіанта. Це і є предметом нашого інтересу.

При цьому об'єктом виступає вивчення умов формування індивідуального стилю педагогічної діяльності в умовах накопичувальної системи підвищення кваліфікації.

Задачі:

аналіз процесів, станів і властивостей педагогічної діяльності, за допомогою яких педагог формує власний стиль діяльності;

включення механізмів самореалізації педагога, адаптація до нових умов професійної діяльності, реалізація науково-дослідних потреб;

створення оптимальних умов для формування індивідуального стилю педагогічної діяльності в умовах накопичувальної системи підвищення кваліфікації.

Філолофсько-методологічні основи проблеми. Сучасні вчені, характеризуючи основні проблеми людства, першою в їх ряді поставили проблему самої людини. Людина - історична істота, спрямована в майбутнє і здійснює вибір серед наявних альтернатив. Щоб не була втрачена ця найважливіша характеристика людини (здатність до вибору), у процесі діяльності повинні створюватись умови для її розвитку. Це - духовна творча робота людини й упредметнені результати її творчої діяльності, що визначають весь духовний вигляд людства. Людина являє собою продукт природи, суспільства й людства і включена в названі системи.

Антропоцентричність як основний принцип спрямованого впливу суспільства на складну структуру розвитку особистості людини дозволяє, створюючи певні умови освітнього середовища, формувати ті професійні якості, що і роблять її успішною у здійсненні власної практичної діяльності. Це повною мірою відноситься до педагога та реалізації ним педагогічної діяльності. Причому педагогічна діяльність здійснюється тільки в конкретних тимчасових умовах. Педагог стає носієм такої нової якості, як єдність прояву природних, соціальних та історичних властивостей. Це виявляється через індивідуальний стиль педагогічної діяльності, який визначається в першу чергу "індивідуально-своєрідною формою психологічних засобів, до яких свідомо чи стихійно вдається людина з метою найкращого зрівноважування своєї (типологічно обумовленої) індивідуальності з предметними зовнішніми умовами діяльності" (за В. Мерліним).

В основі лежать психофізіологічні показники, що впливають на характер суб'єктивної діяльності педагога, а саме: сензитивність, реактивність, активність, співвідношення реактивності й активності, темп реакції, пластичність чи ригідність, емоційна збудливість, екстраверсія чи інтроверсія, емоційна стійкість, аналітичний чи синтетичний тип сприйняття, що визначають когнітивний стиль. Педагогічна діяльність висуває особливі вимоги до нейродинамики й, насамперед, до сили нервової системи врівноважувати нервові процеси. Високі вимоги до сили нервової системи обумовлені тим, що педагогу необхідно: мати велику працездатність; витримувати дії сильних подразників і вміти концентрувати свою увагу; бути завжди активним, бадьорим, зберігати протягом усього робочого часу високий загальний та емоційний тонус; бути здатним швидко відновлювати сили. Високі вимоги до врівноваженості нервових процесів викликані й тим, що вчитель повинен: бути стриманим у ситуаціях, що стимулюють інтенсивне порушення; виявляти терплячість, зібраність; бути витриманим і спокійним в умовах діяльності, що змінюються; відрізнятись чіткістю дикції, виразністю викладу думки, рівністю в динаміці почуттів тощо. Високі вимоги до рухливості нервових процесів пов'язані також із тим, що педагогу треба мати високий темп виконання роботи; швидко переключатися з одного виду діяльності на іншій, бути здатним до експромту та проведення занять без попередньої підготовки, швидко звикати до нової обстановки, установлювати контакти, невимушено почувати себе в колі незнайомих і малознайомих людей. Цим обумовлюється дуже поширена думка про те, що успіхів у педагогічній роботі в першу чергу домагаються люди сильного, урівноваженого й рухливого типу нервової системи.

Loading...

 
 

Цікаве