WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Індивідуальний стиль педагогічної діяльності - Реферат

Індивідуальний стиль педагогічної діяльності - Реферат

Індивідуальний стиль педагогічної діяльності

Як основний фактор відновлення системи освіти сьогодні виступає особистість учителя

Високої якості освітніх послуг можна досягти тільки за наявності висококласних педагогів, які постійно вдосконалюють свою майстерність, мобільно реагують на зміни, що відбуваються в освітньому просторі.

Місія вчителя складається в соціокультурному відтворенні особливої соціально-педагогічної сфери суспільства. При цьому він виконує функції реалізації соціальної спадщини, соціальної адаптації та регулювання процесів становлення й розвитку суспільства. Це перший, глобальний рівень проблеми.

Ці вимоги до педагогічного співтовариства з неминучістю тягнуть за собою реформування всієї освітньої системи, але в першу чергу вони замикаються на особистості педагога, від якого потрібен високий рівень професіоналізму. Адже конкретного учня виховує конкретний учитель, а виходить, якість знань кожного учня буде залежати від якості професійної підготовленості та майстерності кожного вчителя. Учитель залишається основним суб'єктом, покликаним вирішувати задачі розвитку освіти. Це другий, особистісний рівень проблеми. При цьому відновлення системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників повинно спиратись на індивідуальні запити розвитку особистості конкретного вчителя, її акмеологічні аспекти, бути зорієнтованим на перспективні потреби педагога.

Разом із тим аналіз досвіду реформування системи підвищення кваліфікації і нові задачі, що постають перед нею, дають підстави для внесення істотних коректив у стратегію та тактику її розвитку, тому що вона залишається недостатньо конкурентоздатною, не забезпечує мобільність програм підготовки, різнорівневість запитів і можливостей учителів. Спостерігається загострення таких протиріч між:

зростаючими вимогами до рівня професійної діяльності педагога й неготовністю вчителя до створення педагогічного простору, що забезпечує реалізацію індивідуальних навчальних програм, формування соціальних компетентностей;

образом професійної діяльності, що затвердився, педагога з творчою спрямованістю педагогічного мислення та сформованою моделлю професійної освіти, зорієнтованої переважно на традиційну "знаннєву" парадигму педагогічної діяльності;

необхідністю мобільно реагувати на безупинно мінливі вимоги до розвитку суб'єктів освітнього процесу й характером сформованої системи підготовки педагога;

соціальним замовленням на висококомпетентного фахівця та відсутністю розроблених механізмів у подоланні таких негативних явищ, як ранні педагогічні кризи, педагогічне виснаження, уповільнення та припинення професійного росту педагога.

Необхідність рішення цих протиріч і викликала потребу в розробці питань, пов'язаних із розглядом становлення професійної педагогічної діяльності. Для рішення задачі становлення високопрофесійної педагогічної діяльності, реалізованої в індивідуальному стилі вчителя, нам потрібна багаторівнева система випереджального підвищення педагогічної майстерності, яка б ураховувала умови навчального закладу, спиралася б на можливості, здатності й особливості кожного педагога. Створення такої системи викликає і зміни в організації муніципальної методичної служби, що стане, з одного боку, більш індивідуалізованою та практико-орієнтованою, а з іншого - буде спрямована на рішення проблем модернізації системи освіти в цілому.

Даний підхід є інновацією для всієї освіти, а значить, і для кожної методичної структури окремо. Хотілося б, щоб кожний педагог позитивно оцінив насамперед свої особистісні особливості й можливості та зайняв свою нішу в загальному інноваційному процесі. При цьому нововведення не можна просто придумати та впровадити чи запозичити з іншої системи. Наш експеримент має локальний характер, але такий нормальний і розумний шлях апробації нових ідей і рішень. Найбільш ефективні освітні моделі стануть "точками росту", "містками" до майбутньої школи.

Однак на сьогодні відсутні:

механізми самовдосконалення для забезпечення особистісного росту вчителя;

випередження у формуванні педагогічної техніки;

реальні рефлексивні простори для педагога;

учитель не володіє технологіями створення педагогічного простору, що забезпечує реалізацію індивідуальних навчальних програм і проектної діяльності, соціальних компетенцій;

педагогічні спілки, що вміють працювати у проектному режимі;

недостатньо використовуються технології вибудовування паритетних відносин;

учитель слабко володіє механізмами експериментальної апробації;

психологічний і педагогічний моніторинг формування індивідуального стилю педагогічної діяльності.

Гіпотеза: створення накопичувальної системи безперервного підвищення кваліфікації кадрів призведе до формування нової персоніфікованої культури професійної педагогічної діяльності, реалізованої через індивідуальний стиль кожного педагога, що призведе до:

підвищення інтересу до здійснення інноваційної діяльності (включення досягнень педагогіки та технології у свою повсякденну практику);

росту компетентності (ясного уявлення про систему нових педагогічних технологій, що будуть уводитись в освітній процес, і розуміння того, як це треба зробити);

росту рівня професійних навичок і вмінь для нововведень;

наявності цілей та організаційно-освітніх засобів, що забезпечують досягнення поставлених цілей;

наявності плану та програми введень і реалізації нових інформаційних технологій або їх елементів у педагогічну діяльність учителя;

формування компонентів індивідуального стилю педагогічної діяльності;

достатнього рівня саморегуляції, самоорганізації;

наявності мотивації й оволодіння ефективною самодіагностикою;

створення системи позитивного управління, що дозволить узгоджувати цілі й задачі в колективі;

появи нової культури управління з персоніфікованою відповідальністю за результати своєї праці;

появи в керівників ліцею резерву для творчої роботи.

Основні принципи реалізації програми:

узгодженість, спільне обговорення конкретних задач, способів їх рішення;

взаєморозвиток (розвиток особистості дитини й дорослого - педагога);

"вирощування" (створення умов для поступового розширення свідомості, покрокового розвитку особистості вчителя);

саморозвиток (створення умов для появи в усіх педагогів установки на усвідомлення цінності та значущості індивідуального розвитку кожного);

рефлексивність (проведення аналізу й корекції діяльності, способів мислення та взаємодії колективу);

доброзичливість (опора на індивідуальність, унікальність та особливість особистості вчителя);

створення корпоративної атмосфери навчання, взаємної довіри та поваги, співробітництва дітей і дорослих (дорослі не тільки транслюють зразки спілкування, мислення, організації діяльності, а й живуть за цими зразками);

самовизначення (усвідомлення себе як унікальної й особливої особистості, усвідомлення своїх можливостей у досягненні ситуації успіху у справі, дії чи діяльності);

єдине концептуальне поле (пріоритетності конструктивно-діяльнісних форм освіти педагогів);

психологічна підтримка (допомога у визначенні особистісних якостей).

Для реалізації цих принципів розробили та стали орієнтуватись у подальшому на модель педагога як на учасника освітньої взаємодії. Модель описує інтегративні показники діяльності педагога, а також виділяє ряд професійно-особистісних якостей у вигляді кодексу честі педагога. Модель як основні виділяє такі якості, професійно-педагогічні цінності:

визначення як домінанти будь-якої освіти цінності самої людини;

теоретичні гуманістичні педагогічні знання методів і прийомів, що адекватно стимулюють розвиток особистості та просування учня у визначеному напрямі;

інноваційно-педагогічна свідомість і визнання інновації як невід'ємної та значущої частини освіти;

можливість забезпечення зміни структури освіти та діяльності педагога відповідно до суспільних перетворень і розвитку культури, науки й виробництва, що гарантують інноваційний характер педагогічної діяльності;

свобода вибору форм, змісту й методів особистісно зорієнтованої освіти.

Кодекс описує педагога в такий спосіб:

позитивна Я-концепція, що має свій розвиток у доброзичливому ставленні до дітей;

творче начало, високий рівень креативності;

знання особливостей психології обдарованих дітей, уміння відчувати їхні інтереси;

високий рівень інтелекту, різнобічні здібності, інтереси та широкий культурний діапазон;

добре знання свого предмета та поінформованість у проблемах суміжних наук;

почуття гумору, позитивний погляд на життя;

готовність до постійного самовдосконалення;

прагнення до розуміння й задоволення інтересів і запитів високоінтелектуальних дітей;

сформований особистий світогляд;

добре психічне та фізичне здоров'я.

"Інноваційне кредо" управління експериментом полягає в тому, що зміни повинні бути зрозумілими абсолютній більшості представників ліцейського співтовариства й підтримуватись (принаймні) половиною з них. Вони покликані відкривати нові можливості для кожного учня та співробітника. Інноваціями треба надихати, а не пригнічувати, жодна найпрекрасніша, але запозичена ідея не може створити самобутню школу. Експеримент варто організовувати в актуальних просторах життєвизначення, запропонована "планка" експерименту повинна трохи перевищувати рівень наявних професійних можливостей та амбіцій колективу. Інновації в освіті - це не методичні "ін'єкції", а організація масової співтворчості заради покращення якості життя у школі й навколо неї.


 
 

Цікаве

Загрузка...