WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання - Реферат

Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання - Реферат

Соціологія релігії розглядає релігію на теоретичному й емпіричному (чуттєвому) рівнях. Теоретичний рівень дає змогу сформувати фундаментальні положення про релігію як цілісну систему, що функціонує у взаємозв'язку з іншими структурними елементами суспільства. На емпіричному рівні релігія постає у своїх конкретних проявах - як на макро - (суспільство, регіони), так і на мікрорівні (особа, малі соціальні групи віруючих).

Психологія релігії. Наприкінці XIX — на початку XX ст. формується психологія релігії.

Психологія релігії - розділ релігієзнавства, що досліджує психологічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування релігійного феномена на індивідуальному, груповому й суспільному рівнях; зміст, структуру, спрямованість релігійних вірувань, уявлень, переживань тощо; їх місце і роль у релігійному комплексі та вплив на нерелігійні сфери життя конкретних індивідів, соціальних груп, суспільства загалом.

Суттєвий внесок у становлення та розвиток психології релігії зробили німецький психолог, фізіолог і філософ Вільгельм Вундт (1832 - 1920), французький соціолог, психолог Гюстав Лебон (1841 - 1931), американський психолог і філософ Вільям Джеймс (1842 - 1910), німецький філософ Вільгельм Дільтей (1833 - 1911), французький філософ, соціолог, психолог і етнограф Люсьєн Леві - Брюль (1857 - 1939) та ін.

Психологія релігії вивчає емоційний вимір релігії - релігійні настрої, переживання, почуття, мотиви, установки; аналізує психологічні аспекти релігійної діяльності: культу, навчання і виховання, спілкування віруючих тощо. Досліджуються психологічні аспекти виникнення, розвитку й функціонування релігійності на індивідуальному, груповому й суспільному рівнях. При цьому з'ясовується специфіка релігійних вірувань, уявлень, настроїв, переживань, традицій, виявляються їх місце і роль у релігійному комплексі, їх вплив на нерелігійні сфери життєдіяльності особи.

Для розуміння і пояснення релігійних явищ психологія релігії використовує різноманітні психологічні теорії, зокрема біхевіоризм, психоаналіз (фрейдизм і неофрейдизм), когнітивізм, трансперсоналізм та ін.

Феноменологія релігії. Майже водночас із розвитком психології релігії набувають самостійного статусу й феноменологічні дослідження. Їх автори прагнуть зрозуміти смисл релігійних явищ без світоглядних та ідеологічних упереджень, цікавляться способами, у які конкретна особа сприймає у своєму досвіді релігійну реальність. Вони вивчають форми вираження релігійного, відшукують обставини, за яких воно має для особи певне значення.

Феноменологія релігії намагається аналізувати феномен релігії без опертя на раціональні засоби, посилаючись при цьому на так зване ейдетичне (вільне від наявних у досвіді суджень та оцінок) бачення, інтуїцію, особливе вчування тощо. Феноменологія релігії має на меті з'ясувати власні якості релігійних явищ - риси, ознаки, які безпосередньо не дає процес релігійного відображення і які є продуктом мисленнєво - фантазійного виповнення сущого й творення віруючим належного (категорії "спасіння", "спокута", "святе", "священне й профанне" тощо). Вона є плідним теоретико - методологічним засобом вияву глибинного сенсу релігійності, слугує створенню передумов для адекватного теоретичного відтворення історії релігії.

Феноменологія релігії - розділ релігієзнавства, що досліджує розуміння смислу релігійного вираження конкретної людини на основі її інтуїції, особистих відчуття і бачення.

Незважаючи на введення самого терміна ще у 1887 р. голландським теологом та істориком релігії Шантепі де ла Соссе (1848 - 1920), феноменологія релігії набуває розвитку тільки в XX ст., особливо з виходом двох монографій голландського теолога і релігієзнавця Герарда ван дер Леува (1890 - 1950) - "Вступ до феноменології релігії" (1925) і "Феноменологія релігії" (1933). Значний внесок у розроблення проблем феноменології релігії зробили німецький філософ, теолог Рудольф Отто (1869 - 1937), німецький філософ і соціолог Макс Шелер (1874 - 1928), франкомовний філософ, історик Мірча Еліаде (1907 - 1986) та ін.

Географія релігії. Існує тісний зв'язок між появою і розвитком релігій та певним етнічним підґрунтям, конкретним географічним середовищем. На виникнення, поширення релігій, їхній зміст і форми впливають природні умови буття певного етносу: ландшафт; особливості клімату, рослинного та тваринного світів; наявність чи відсутність річок, морів; специфіка ґрунту та його родючість тощо. Досліджує роль і місце природного фактора в появі й поширенні релігій певного спрямування географія релігії.

Географія релігії - розділ релігієзнавства, що вивчає роль природного фактора у появі й поширенні релігій в різних країнах і регіонах земної кулі, досліджує просторово - часові закономірності взаємодії релігійного феномена із зовнішнім середовищем.

Географічні аспекти вивчення релігії є дуже давніми - вони сягають часів давньогрецького історика Геродота. Предмет географії релігії уперше сформулював І. Кант, визначивши його як взаємодію "релігія - зовнішнє середовище". Із погляду Канта, цей розділ релігієзнавства мусить вивчати окремі конфесії, їх існування в конкретних природних, соціально - культурних, етнічних, економічних умовах різних країн; досліджувати вплив певних релігій на етнокультурні процеси в них і зворотну дію зовнішніх умов на релігію в ході її поширення.

Сучасна географія релігії прагне дати наявну релігійну карту світу; спрогнозувати перспективи її зміни; розкрити залежність певних релігій від умов конкретних географічних регіонів; передбачити появу там нових релігій. Вона розглядає географічний аспект виникнення і подолання міжконфесійного протиборства, виявляє взаємозв'язок етнічного та конфесійного в релігійній мобільності тощо.

Нині, окрім названих розділів релігієзнавства, розвиваються політологія релігії, культурологія релігії, етнологія релігії, з'являється герменевтичне та корпоративне релігієзнавство. Тож релігієзнавство є складним, багатоплановим утворенням, яке постійно розвивається.

Основні категорії релігієзнавства

Релігієзнавство, як і будь-яка інша галузь наукового знання, має свій категоріально-понятійний апарат. Поняття і категорії, відображаючи суттєві закономірні зв'язки й відношення, найістотніше для предметного поля певної науки, є основним конструкційним елементом будь-якої наукової теорії.

Категорії релігієзнавства є результатом пізнання духовної сфери суспільного життя і відображають найсуттєвіші зв'язки і відношення, що притаманні феномену релігії. У них зміст об'єкта та предмета релігієзнавства одержує своє розгорнуте відображення.

Категорії релігієзнавства-загальні поняття, що відображають суттєві, закономірні зв'язки і відношення, притаманні релігійному феномену та явищам, безпосередньо пов'язаним із ним.

У релігієзнавстві існують різні класифікації категоріального апарату. Найоптимальнішим є поділ усіх категорій та понять на три групи: філософські, власне релігієзнавчі та запозичені з інших наук. Оскільки філософський аспект релігієзнавства є основним, спочатку виділено філософські категорії, що виконують методологічно провідну роль, є методологічною серцевиною, їх поділяють на:

  1. загальнофілософські і соціально-філософські-"буття", "свідомість", "пізнання", "відображення", "істина", "фантазія", "суспільство", "людина", "особа", "світогляд", "культура" тощо;

  2. філософські категорії релігієзнавства: "буттєві основи релігії", "предмет віри", "теїзм", "деїзм", "пантеїзм", "фідеїзм", "теогонія", "теодицея", "неотомізм", "антропософія", "теософія" тощо.

Домінуюче місце займають власне релігієзнавчі поняття і категорії. Їх кілька груп:

  1. загальні: "релігія", "Бог", "надприродне", "віруючий", "святе", "храм", "релігійна віра", "релігійний ідеал", "молитва" тощо;

  2. соціально-психологічні: "церква", "секта", "деномінація", "релігійна громада", "функції релігії", "релігійна толерантність", "місіонерська діяльність", "релігійні почуття", "релігійна поведінка", "релігійний досвід", "релігійні аспекти", "релігійні потреби", "навернення", "релігійні звички" тощо;

  3. історичні: "політеїзм", "монотеїзм", "фетишизм", "тотемізм", "анімізм", "магія", "індуїзм", "синтоїзм", "зороастризм", "іудаїзм", "буддизм", "християнство", "іслам" тощо;

  4. вільнодумні: "вільнодумство", "атеїзм", "секуляризація", "скептицизм", "антитеїзм", "антиклерикалізм", "природна релігія", "єресь", "індиферентизм", "релігійний нігілізм" тощо.

Виокремлюють і категорії, запозичені з інших наук:

  1. загальнонаукові (вимагають вияву відповідних типів зв'язків при аналізі будь-яких об'єктів)-"система", "структура", "сенс", "функція", "роль", "закон", "категорія";

  2. конкретнонаукові (наповнюються змістом відповідно до конкретної науки) "епоха", "право", "ілюзія", "віра", "почуття", "добро", "зло", "страждання", "спілкування", "мова", "життя", "смерть", "совість", "відповідальність", "краса" тощо.

Loading...

 
 

Цікаве