WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Леся Українка і Севастополь - Урок

Леся Українка і Севастополь - Урок

УРОК

Леся Українка і Севастополь

Мета: створити в уяві учнів образ Лесі Українки як особистості та підґрунтя до адекватного сприйняття поезії Лесі Українки, розвивати уяву, навички аналізу, логічного та образного мислення, виховувати почуття гідності та любові до своєї малої батьківщини

Місце проведення: бібліотека ім. Купріна у Балаклаві

Оформлення: учні сідають у коло, на столах розкладені папки з архівними документами бібліотеки, фотокартки Севастополя і Балаклави кінця ХІХ ст. та пам'ятників Лесі Українці в світі, збірки творів Лесі Українки

Гості: скульптор пам'ятника в Балаклаві В.Суханов, працівники бібліотеки

Хід зустрічі

І.Вступне слово вчителя

Сьогодні мені хочеться згадати ще про одну точку на карті Криму, де перебувала Леся Українка – це наша Балаклава.

Балаклава – містечко неповторної краси, де зійшлися разом гори, скелі й море. Стародавні греки, а пізніше візантійці, називали його Сюмболон, генуезці – Чембало, турки – Баликая, а Леся ступила вже на землю сучасної нам Балаклави, де довгі роки радянського тоталітаризму тримали за колючкою шматок землі, пов'язаний з історією перебування на ній митця світового рівня, жінки, яка на свої тендітні плечі завдала ваготу високого Імені – Українка.

Увійти у безсмертя людина може двома шляхами; створивши або велике Зло, або велике Добро. Та імена тих і інших пам'ятають цілі покоління: Понтій Пилат і Ісус, Торквемадо і Галілей, Микола I і Шевченко, Сталін і Довженко...

Але, як сказала Леся Українка, „завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона, завжди величніша путь на Голгофу, ніж хід тріумфальний; так з передвіку було і так буде довіку, поки житимуть люди і поки ростуть терни"

Зерна Лесиної поезії, її палкої душі не зникли безслідно, а проросли в одних хвилюючими спогадами й глибокими роздумами, в інших – новою поезією та творчим поривом, у більшості – у пам'ятниках та музейних меморіалах.

У 2004 році з'явилося ще одне місце на Лесиній карті, що логічно продовжило історію перебування письменниці у Криму - було відкрито пам'ятник Лесі в Балаклаві.

Наше завдання – дослідити, як справжній творець у мистецтві розкриває в геніальній постаті Лесі Українки особливі грані та відтінки і створює неповторний образ.

ІІ. Робота з архівними матеріалами про перебування Лесі Українки в Балаклаві, історії створення її пам'ятників у світі.

Учні знайомляться з документами, статтями газет і журналів. Кожен має можливість виписати щось цікаве для себе. Особливу увагу учні та вчитель звертають на вірші, створені в цей період, виразно зачитують їх, знаходячи у збірнику, намагаються пояснити, як образний світ того чи іншого вірша може бути пов'язаний із особистісним життям поетеси. Шляхом аналізу поезій учні створюють уявлення про настрої та риси характеру поетеси.

ІІІ. Виступ працівника бібліотеки

(Під час розповіді учні роздивляються фотокартки самої Лесі Українки, порівнюють їх з фотокартками пам'ятників, письмово створюють узагальнювальну таблицю „Пам'ятники-образи Лесі Українки в світі")

Географія пам'ятників-образів Лесі Українки велика: від грузинського міста Сурамі через всю Україну і до далеких канадських Клівленда та Саскуту та італійського Сан-Ремо.

Гірко, але перший пам'ятник Лесі поставлено у 1952 році не на українській землі, а на грузинській, у м. Сурамі – останній земній її оселі, звідки вона пішла у безсмертя. Тамара Абакалія зробила його із рожевого табориту, намагаючись передати тендітність Лесиного тіла й силу та могутність душі.

Звичні стереотипні визначення Л. Українки як великої, видатної та геніальної для скульптора мертві та безкрилі. Необхідно створити образ, передати його сутність

За свідченнями учасників, Леся Українка була невеличкого зросту, схорована, зжерта під кінець життя сухотами кісток. Жіночої вроди та й вроди взагалі – не мала, бо й той чар свіжості, що бачимо на деяких фотографіях дитинства, ніколи не розквітнув, а, зів'явши передчасно зник без вороття. Отже, зовнішні, фізичні дані – не давали матеріалу, тим більше для пам'ятника, що мусить мати елемент монументальності.

Автору пам'ятника у Клівленді пощастило розкрити і показати чоловічу суть Лесі: вічний сенс постаті й справжнє єство особистості як письменника й людини. Леся Українка в цім монументі – не йде, а гряде, як непереможна правда, як необорна, неуникненна неминучість. У постаті від „фізики" залишилися – хіба антично-прекрасна голова Лесі з її високим чолом Атени-Софії та ще той біль, що горів у ній завжди і що супроводив і підкреслював урочистий тріумф її Духа.

Над ледве проступаючим, скоріше відгадуванням, аніж присутнім, тілом – ледь-ледь еллінізовані, прості шати, намічений старогрецький меандрів взір та звичайна собі загортка на плечах – і вже не доба перелому XIX-XX ст., не сучасниця Коцюбинського й Олеся, не схорована донька Олени Пілки, а мешканка вершин і вічності, повноправна громадянка Олімпу!

Так Михайло Черешньовський відкрив і розкрив суть Лесі-олімпійки, Лесі-класика в глибиннім, а не історично-літературнім значенні цього слова.

Міцно вкарбувалося ім'я славетної Дочки Прометея в історію Волині. Кожен лучанин шанує співачку досвітних огнів і знає її творчість. Саме тому ім'ям поетеси названо багато культурних і навчальних споруд, зокрема Волинський державний університет, у приміщенні якого у 1985 р. відкрито її музей. На честь славетної землячки названо центральну вулицю, парк культури і відпочинку – улюблений куточок усіх лучан.

А сам пам'ятник було спорудовано в 1977 р. Цей пам'ятнмк, вилитий із бронзи. Автори цього мистецького витвору – скульптори Н.Німенко та М.Обезнюк. Митцям вдалось глибоко розкрити образ Лесі як людини незбореного духу, мужньої і ніжної водночас. ЇЇ струнка постать гордо височить, непохитно стоячи на гранітному постаменті, вражає бездоганністью людської особистості, прагненням злетіти до найвищої мети, людського устремління до кращого майбутнього. Дочка Прометея тримає у руці книжку, що навіки зостанеться з Лесею, її порадницю й приятельку, джерело натхнення, її життя. Обличчя – відкрите, щире, спокійне, а погляд – спрямований у вічність.

Та особливим буйноцвіттям обернувся образ Лесі Українки у творчості скульпторки Галини Кальченко. Любов і захоплення Лесею Українкою не покидали видатну майстриню впродовж усього її життя. Не випадково на запитання одного письменника: „З чого почалася скульпторка Г. Кальченко?" – була відповідь коротка й впевнена: „З Лесі Українки!" Вперше одраз великої поетеси Галина спробувала відтворити на третьому курсі Київського державного художнього інституту. Перед студентами було поставлено завдання – розробити модель пам'ятника Лесі до 80-річчя від дня її народження. Робота заполонила студентку. Вона зробила п'ять варіантів моделі.

У цих перших спробах Г. Кальченко ще не наважується відійти від фотографії, занадто детально проробляє обличчя, одяг. Дається взнаки недостатній досвід відбору головного. Але скульптурка вже вносить своє особисте розуміння духовного світу героїні, опромінює риси її обличчя натхненням, прагне передати поетичність, піднесеність образу.

По закінченні інституту та аспірантури художниця виконує мармуровий портрет Лесі, який нині – в Державному музеї українського образотворчого мистецтва у Києві.

Згодом з-під різця Галини Никифорівни постала зовсім інша Леся – нова, навіть незвичайна. Нікому досі не пощастило показати поетесу такою, якою сприймали її сучасники: Вишуканою і разом з тим сильною, жіночною і водночас мужньою. Така приходить вона до нас через свою поезію – болюче прекрасна, незалежна й ніжна. Галина Кальченко безнастанно творила свою Лесю, відкриваючи для себе і людей нові й нові грані безмежно глибокої душі поетеси, її героїчної вдачі. Робила пам'ятники, станові статуї, портрети, барельєфи, меморіальні дошки, медалі.

У літературно-меморіальному музеї Л. У. в Києві „оселилася" мармурова Леся, яку авторка назвала „Стояла я і слухала весну". Г.Никифорівна якось сказала: „я творила не хвору і немічну Ларису Косач, а Лесю Українку". Леся! Струнка, тендітна й чарівна. Вона гінко стоїть, прислухаючись до мрійної мелодії весни. Погляд ледь примружених очей лине в далечінь. Ліва рука чайкою злетіла до плеча. А свіжий сильний вітер підхопив край пелерини, обвіяв обличчя прохолодою, обійняв тендітну постать жінки, крізь той вітер, здається вчуваєш слова її вірша „Стояла я і слухала весну".

(Учениця, підготовлена заздалегідь, виразно зачитує вірш.

Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну,

То знов таємно-тихо шепотіла)

Статуя „Думи мої" (1971 р.) також у музеї на вулиці Сакса ганського у Києві. Поетеса стоїть спокійно, поза статична, постать гранично узагальнена, побудована чіткими уповільненими ритмами форм. Леся наче зупинилась в зажурі, трохи нахиливши свою горду, гарну голову. Художниця залишає невідшліфованою постать, одяг, прикраси, роблячи тільки натяк на плахту, вишивку на сорочці, низку коралів. Силует постаті чіткий, лаконічний, тому увага глядача зосереджується насамперед на обличчі.

Портрет Лесі України (1971 р.) якоюсь мірою, мабуть, підготовча робота до постаті „Души мої..." Але його можна розглядати і як цілком завершений самостійний твір. Скульпторка створила образ глибоко драматичний, навіть трагічний, емоційно і пластично викінчений. Якою ж треба володіти майстерністю, яким тактом і відчуттям міри, щоб у статечному портреті, де ані поривання, ані зовнішньої динаміки, передати безмежне страждання і велич людської душі. Виразності, яка вражає, авторка сягнула не деталізацією окремих рис обличчя, як то було в ранніх творах, а сміливим узагальненням. В ясному, строгому образі Лесі – все дуже лаконічне й стримане, тільки гарні брови ледь заломилися від страждання, очі застигли в шумовинні, чітко окреслені вуста міцно стулені. Ледь-ледь помітна гра світла й тіней підсилює психологічну виразність твору.

Loading...

 
 

Цікаве