WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Система вправ з розвитку образного мовлення учнів - Реферат

Система вправ з розвитку образного мовлення учнів - Реферат

Реферат на тему:

Система вправ з розвитку образного мовлення учнів

Прогресивні тенденції розвитку суспільства, що супроводять розбудову України як незалежної європейської держави, диктують соціальне замовлення на всебічно розвинену, духовно багату, самодостатню особистість, людину з високим рівнем комунікативної компетентності, що передбачається Національною доктриною розвитку освіти України у ХХI столітті та Стандартом мовної освіти.

Навчання української мови як державної в школах з російською мовою викладання має на меті забезпечити активне володіння учнями державною мовою, сформувати в них мовленнєву, мовну, соціокультурну та діяльнісну компетенції. Сучасне осмислення проблем мовної освіти, новий погляд на мову як суспільне явище і навчальний предмет та реалізація їх у школі з російською мовою викладання зумовлює підвищення теоретико-методичного рівня навчання й розвитку учнів.

Ураховуючи, що в школах з російською мовою викладання засвоєння української мови відбувається в білінгвальному середовищі, часто спостерігається досить низький рівень культури мовлення учнів. Виховання мовленнєвої культури тісно пов'язане з оволодінням мовними засобами в будь-якій мовленнєвій ситуації, умінням користуватися багатими ресурсами української мови, правильно й виразно висловлювати свої думки. Образне мовлення як компонент виразності є показником якісного, довершеного мовлення і виступає для російськомовних учнів експонентом світосприймання, характеру, ментальності, інтелектуального і художнього генія українців. Вагомим компонентом підвищення загальної культури та культури мовлення учнів шкіл з російською мовою викладання є розвиток образного мовлення, що своєю чергою впливає на виховання патріотизму, громадянськості.

Проблема розвитку образного мовлення не нова. Через багатоаспектність і складність вона розглядається з таких позицій: психологічні засади розвитку мовлення (Л.Виготський, М.Жинкін, І.Зимня, О.Леонтьєв, О.Лурія, І.Синиця); розробка мовного компонента загальноосвітньої підготовки учнів (О.Біляєв, М.Вашуленко, С.Караман, Л.Мацько, Н.Пашківська, М.Пентилюк, К.Плиско, О.Хорошковська та ін.); збагачення словникового запасу учнів на різних етапах мовленнєвого розвитку дітей (Н.Гавриш, Н.Голуб, Г.Дідук, Л.Кулибчук, Т.Коршун, В.Тихоша та ін.); функціонування текстів художнього стилю (Л.Варзацька, О.Караман, Л.Мацько, В.Мельничайко, М.Пентилюк та ін.); комунікативний аспект вивчення мови (А.Богуш, Л.Варзацька, Н.Гавриш, В.Капінос, С.Караман, Т.Ладиженська, В.Мельничайко, М.Пентилюк, М.Стельмахович та ін.); культура мовлення (Н.Бабич, Б.Головін, О.Горошкіна, В.Костомаров, Л.Мацько та ін.); визначення компонентів мовленнєвого розвитку в неоднорідному мовному середовищі (Є.Голобородько, Г.Михайловська, Н.Пашківська, М.Пентилюк, М.Успенський, О.Хорошковська).

Вивчення й аналіз сучасної науково-методичної літератури засвідчує недостатність уваги до розвитку образного мовлення російськомовних учнів. Систематичний курс української мови в школах з російською мовою викладання сприяє розв'язанню цієї проблеми, при цьому процес ускладнюється етнічним зіткненням двох мов – російської та української.

Значну роль у реалізації методів і прийомів навчання відіграють дидактичні засоби, до яких відносимо і вправи. Аналіз специфіки вправ, теоретичне осмислення їх ролі в умовах білінгвізму (Г.Аксьонова, М.Баранов, Н.Гез, С.Золотницька, Г.Іваницька, І.Салістра) дозволяє стверджувати, що в побудові системи вправ для шкіл з російською мовою викладання необхідно зважити на їх зумовленість методами навчання. Такий підхід пропонується реалізувати за допомогою вправ трьох груп, що по своїй суті є комплексними, передмовленнєвими та мовленнєвими.

Метою статті є спроба шляхом аналізу специфіки вправ показати зумовленість їх (як важливого дидактичного чинника) методами навчання. Саме це й зумовило написання даної статті.

Значну роль у реалізації методів і прийомів навчання відіграють засоби (матеріальні та діяльнісні), які в умовах вивчення української мови як другої розглядаються поряд з цілями [18:35]. Зважаючи на досліджувану проблему, з-поміж загальновідомих (підручник, дидактичні матеріали, що доповнюють підручник; довідники, наочні посібники різних типів, технічні засоби та ін.) ми виділяємо лише ті, що зорієнтовані на формування мовної особистості, забезпечуть розширення образних функцій української мови; творення україномовного середовища, природне бажання учнів висловитися метафорично, нетривіально, образно. Важливою ланкою вирішення цієї проблеми виступає правильно побудована система вправ, через яку відбувається реалізація прийомів і методів.

У зв'язку з цим особливої актуальності набувають спеціальні дослідження, присвячені питанням визначення принципів побудови системи вправ та ефективних видів роботи. Це дало підставу узагальнити матеріал, що стосується вивчення рідної, другої (спорідненої) та іноземної мов, і виділити декілька груп класифікацій, які мають межі пересічення з проблемою розвитку образного мовлення. Так, дослідники О.Бестужева [3] та А.Ломізов [10], ґрунтуючись на особливостях сприйняття і пам'яті, виділяють вправи на запам'ятовування, впізнавання, відтворення тощо. К.Бабов [10] перевагу надає аналізу і синтезу, індукції та дедукції, пов'язуючи ці мислительні операції з необхідністю використання слухових і наочних засобів. І.Рахманов і Б.Есаджанян [14];[6], виходячи з рівня оволодіння матеріалом, розрізняють вправи рецептивні і продуктивні. Відповідно до етапів процесу засвоєння матеріалу пропонує побудову вправ І.Грузинська [4]. Як бачимо, такі вправи добираються з опорою на психологічні принципи.

Класифікація, пропонована С.Золотницькою, побудована на лінгвістичному принципі дихотомії, дослідниця виділяє вправи комунікативні та некомунікативні [7]. Оригінальну класифікацію запропонував І.Салістра. В ній виділяються два типи: вправи, що готують до мовлення, та власне мовленнєві вправи, що підтверджується принципом мовленнєвого спрямування [16]. Функціональний принцип у підході до побудови системи вправ знаходимо в класифікації Є.Пассова (мовні, вправи-переклади, трансформаційні, підстановчі, мовленнєві, питально-відповідні, умовно-мовленнєві, імітаційні, власне репродуктивні) [13]. Слушність поділу вправ за способом формування умінь і навичок на імітаційні, оперативні та комунікативні довів у своїй праці М.Успенський [17].

Отже, визначені класифікації, що враховують психологічні, лінгвістичні, лінгводидактичні засади, мають стати основою для побудови спеціальної системи вправ з розвитку образного мовлення російськомовних учнів. Крім того, вагомими в побудові такої системи є дослідження в галузі викладання іноземної та російської мов (О.Бестужева, Н.Гез, Є.Голобородько, В.Іваненко, Н.Казаєва, Г.Михайловська, Е.Сосенко та ін.), а також праці вчених, які займалися проблемами викладання російської мови як спорідненої (М.Баранов, С.Воробйова, В.Масальський, І.Мельниченко, Н.Пашківська, І.Чередниченко, А.Швець та ін.).

Проблемі добору та класифікації вправ і відповідних методичних прийомів, спрямованих на формування комунікативно-мовленнєвих умінь, присвятили свої праці Н.Бондаренко, О.Глазова, С.Караман, В.Мельничайко, М.Пентилюк, М.Стельмахович. Так, В.Мельничайко вправи з розвитку зв'язного мовлення пропонує поділити на дві групи: вправи на спостереження та аналіз готових зразків літературного мовлення; вправи, що потребують творчого підходу до мовного матеріалу [12]. М.Пентилюк, аналізуючи комунікативну основу навчання мовлення, акцентує увагу на розмежуванні таких понять, як навчально-мовленнєві і комунікативні завдання, а також виокремлює з-поміж специфічних прийомів лінгвістичне й стилістичне експериментування, моделювання й конструювання [15]. С.Караман у контексті комунікативних умінь виділяє низку вправ і завдань роботи над текстом [8]. Т.Донченко, В.Мельничайко виділяють мовленнєві вправи, виконання яких залежить від мовленнєвої ситуації [5];[12].

Проте проблема класифікації вправ залишається остаточно не розв'язаною, різні методисти беруть за основу виділення вправ неоднакові критерії, серед яких: характер виконуваних учнями операцій, характер діяльності учнів, навчальна мета, місце формування навичок мовлення, лінгвістичний зміст, зміст текстового матеріалу, форма мовлення, кількість завдань, дидактична мета в структурі конкретного заняття.

Теоретичне осмислення особливостей неоднорідного мовленнєвого середовища та специфіки образного мовлення в такому середовищі дало підстави стверджувати, що в побудові системи вправ з розвитку образного мовлення необхідно врахувати наступні чинники: система вправ має відповідати таким основним дидактичним вимогам: урахування вікових особливостей учнів та рідномовних умінь і навичок; урахування знань, що отримуються на уроках російської мови і літератури; набуття знань з української мови та розвиток умінь і навичок у зв'язку з усіма видами мовленнєвої діяльності; зв'язок з уроками української літератури; активізація мисленнєвої діяльності (порівняння, узагальнення, аналіз, синтез, абстрагування, класифікація та ін.); розвиток різних видів пам'яті; навички самостійної роботи; - тобто всі вправи мають бути послідовно розташовані, що відповідає етапам засвоєння знань і формування образномовленнєвих навичок. Зумовленість вправ і завдань методами навчання показано на рис.1.

Вправи й завдання першої групи, пов'язані з імітаційним методом, за дидактичною метою є підготовчими до самостійної образномовленнєвої діяльності. Вони пов'язуються з репродуктивним характером діяльності та розпізнаванням елементів мовної системи й орієнтовані на операції запам'ятовування та тренінги. Матеріалом для вправ і завдань має бути художній текст, що використовується в зв'язку з аудіюванням та говорінням. Вправи й завдання мають забезпечувати розпізнавання сприйнятого матеріалу, позитивний перенос знань, умінь і навичок (при подібних фактах), уміння розпізнавати на основі асоціацій та самостійно.

Реалізацією операційного методу навчання образного мовлення виступають вправи та завдання другої групи. В основі їх лежать процеси спостереження та функції аналізу й синтезу, а навчальна мета пов'язана з виявленням та конструюванням. Стосовно вихідного художнього тексту, то він використовується без зміни та зі зміною мовного матеріалу.

За місцем формування навичок вправи і завдання є мовними та передмовленнєвими, а за дидактичною метою в структурі роботи – вступні та ренувальні. Вправи цієї групи орієнтовані на аудіювання, читання і письмо.

Використовуються вправи і завдання з метою забезпечення позитивного переносу знань, умінь і навичок, а при вивченні матеріалу, що не збігається, вони спрямовуються на диференціацію інтерферентних явищ. Особливої уваги заслуговують контрастивні види роботи, які здійснюють розмежування явищ у двох споріднених мовах. Вправи мають бути різноманітними та розрахованими на самостійність учнів. На нашу думку, рівень оволодіння мовленнєвими, у тому числі й образномовленнєвими навичками, перебуває у прямій залежності від правильної роботи учнів саме на етапі виконання тренувальних вправ.

Loading...

 
 

Цікаве