WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Образи і символи як інформаційна верстка у навчанні учнів - Реферат

Образи і символи як інформаційна верстка у навчанні учнів - Реферат

І якщо у загальному розумінні символом називають багатозначний предметний образ, який об'єднує між собою різні плани відтворення дійсності, то у художніх текстах символ набуває нових (переносних, умовних) значень на основі спорідненості, подібності між певними явищами дійсності. Він набуває ознак типового художнього образу, в якому конкретно-чуттєва даність предмета зображення (його чуттєвий образ, водночас із власним) має значення вказівки на такий предмет, явище або ідею, які безпосередньо в зображуване не входять. Символ завжди до певної міри є атрибутом, розрахованим на взаєморозуміння.

А тому з літературознавчого погляду символ— це предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища (наприклад, свічка— символ вогню, життя, духовної енергії; вічний вогонь— символ пошани), має філософську смислову наповненість, тому не тотожний знакові. Символ тісно пов'язаний з наукою, міфом, вірою, поезією, але не зводиться до них, тяжіє до певного узагальнення. Символ постає процесом активного перетворення внутрішнього на зовнішнє, і навпаки, відмінністю внутрішнього і зовнішнього. Тому символ не збігається за своїм значенням з будь-яким тропом. Символ існує безкінечно означальній ролі, тяжіючи до загальної ідеї, прагнучи розширення її змісту, а не повного визначення. Символ базується на позахудожніх, передовсім філософських потребах езотеричного знання.

Походження, еволюцію символу, у тому числі й фольклорної символіки, О.Потебня пояснював через закономірності розвитку мови. На думку вченого: „ Символ – насамперед знак, але тільки в певному смислі може йти мова про їхню синонімічність, адже не кожен знак є символом. Справжнє мистецтво символічне. Мова в усьому без винятку символічна" [5:113].

Поняття символу теоретично досить складне, неоднозначне, тому в межах однієї статті здійснити аналіз важко. У ХХ ст. в обіг свого емпіричного матеріалу поняття символу і символіки включали немало дослідників, у тому числі З.Фройд, К.Юнг, Р.Кох, А.Голан, С.Аверінцев, Б. Успенський та ін. Більшість дослідників у символізмі відзначають знаковий характер явища, пов`язаного з образним сприйманням реального світу.

Символ як явище має універсальний загальнолюдський характер і водночас він виражається на рівні національної свідомості народу. Адже саме в символах нерідко відбиваються національні традиції, звичаї, обряди, вірування, т.б. національні риси характеру. Словесна символіка народу виступає важливим чинником творіння національно-культурної картини світу. Пізнання символіки має стати органічною потребою в задоволенні духовних, культурних запитів людини, вдосконаленні внутрішнього світу й приведення його до гармонії із зовнішнім.

У філософському сенсі вивчення словесного мистецтва завжди містить у собі експресивний компонент, пов'язаний з емоційною тональністю і викликають у підсвідомому й свідомому потенціалі особистості позитивно чи негативно зорієнтований образ певних реалій. Наявність емоційної забарвленості допомагає розробити певну категорію у свідомості особистості чи групи людей.

В освітніх закладах з російською мовою викладання часом спостерігається парадоксальна ситуація: завдяки інформаційному буму учні на основі макрознань формують свій макросвіт, але через обмежений обсяг відомостей щодо світосприймання, характеру, ментальності, інтелектуального і художнього генія українців як титульної нації держави, вони обкрадають себе. Недооцінка переходить у його незнання.

Мова й література в школі — два окремих предмети, проте у своєму суспільному бутті вони як дві грані одного явища, спільною точкою дотику яких є насамперед слово. Зв'язок мови й літератури – внутрішній. Він лежить у самій сутності цих предметів. Взаємозв'язок у їх викладанні — це об'єктивна необхідність, на яку треба зважати (нехтування цим взаємозв'язком призводить до значних втрат у викладанні обох предметів). Міжпредметні зв'язки у викладанні української мови й літератури мають виявлятись у внутрішній взаємозумовленості, готувати такий ґрунт для сприймання образів і символів, щоби відносна мінімодель переросла у великий український світ. І цей факт має стати етичною нормою для більшості. Вивчення українського словесного мистецтва має бути для школяра експонентом інтелектуального рівня, мірилом цивілізованості, одним з чинників сучасного гіперскладного макросвіту і як ще одне джерело знань про нього.

Проблема глибокого сприйняття літературних текстів у зв`язку з аналізом образів і символів увиразнюється паралельним вивченням російської та української літератур, що своєю чергою також впливає на формування образу світу, виступає важливим засобом взаємодії конкретної людини і світу, її когнітивної карти, символу світобудови, архетипів. Останні визначається як цілісна багаторівнева система уявлень людини про світ, інших людей, про себе і свою діяльність, система, яка опосередковує, переломлює через себе будь-який зовнішній вплив.

Виходячи з думки психологів, що найбільша кількість інформації передається кодом ідей, символів, словеснику варто звернути увагу на те, що у багатовимірному, альтернативно насиченому змісті літературного тексту, який використовується на уроці, він має знати такий аспект, що став би став для учнів новим.

Емоційне сприймання, піднесення і формування в дитини рецепторів почуттєвого досвіду, удосконалення свого духовного світу забезпечує опрацювання тексту в такий спосіб, щоб визначення ідейно-естетичних засад відбувалося в комплексі з аналізом етнокультурних явищ. Такий підхід передбачає врахування самого національного духу, власне народного спрямування художнього тексту, його відповідності етнопсихологічним критеріям. Яскравим прикладом може бути уривок з повісті „Микола Джеря", де І.Нечуй-Левицький використовує елементи народнопоетичного стилю голосінь, та виділення ньому звертань у поєднанні з народнопоетичними символами голубка, ластівка, лебідонька, сива зозуля, повна рожа, вишневий садочок.

Словеснику не варто потрактування художніх текстів для російськомовних учнів робити за однією установкою. Прагнучи розширити рамки пізнання інформації, набутої людством, учитель має врахувати психофізіологічні чинники, які впливають на сприйняття словесного мистецтва. Отож у 5-6 кл. не слід руйнувати безпосередність сприймання дійсності і літературного героя як конкретної особи. Рослинний символ -образон (макет ялинки з паперу) на уроці розвитку зв`язного мовлення після вивчення оповідання М.Коцюбинського допоможе учителеві, шляхом використання ряду асоціативних образів (дотикових, зорових, смакових, слухових), скорегувати роботу над проблемою співвіднесення індивідуального, особистісного сприйняття образу ялинки у творі з об`єктивною оцінкою його.

У середніх класах у доборі текстів слід обов`язково врахувати наївно-реалістичне сприймання дітьми мистецтва, необхідність максимального співвідношення морального, етичного змісту з естетичною специфікою мовленнєвої організації твору. Забезпечити формування інтелектуального, емоційного і морального досвіду дитини допоможе робота над образами і символами у творах, що вивчаються у шкільному курсі літератури. Наприклад, особливості національного характеру у мікрополі споконвічних мовних утворень на позначення архетипних для українців понять (земля, мати, хата, доля), що є відмінними у російській культурній традиції; національно орієнтована лексика (рушник, гарбуз, макітра, вишиванка); слова-міфологеми (степ, козак) та ін.

Старшокласники вже мають певну систему світоглядних уявлень, тому не слід нав`язувати категорично свою думку, а прагнути забезпечити альтернативність позиції. Реалізується це завдяки методам, що стимулюють діалог і полілог (методи емпатії, аглютинації, візуалізації, гіпотетичності тощо).

У текстах словесного мистецтва, що вивчаються у старших класах за чинною програмою, виникає ціла система розгалужених смислових зв`язків, асоціативних рядів, що в своїй єдності створюють своєрідні словесні комплекси. Саме загальномовні зв`язки між словами-символами різних тематичних груп формують ті тексти, в яких визначаються їхні зближення, розходження, перетинання одне з одним, протистояння тощо.

Робота над образною системою, символікою літературного твору сприяє формуванню системного мислення учнів, розвитку їхніх творчих здібностей, стимулюванню таланту. Це визначення тематичних груп, що репрезентують український образний світ, зокрема, біблійні слова-символи (ангел, Христос), космогонічні (місяць, зорі), назви явищ природи (вітер, блискавка, хмари), рослинні символи (червона калина, явір, соняшник) ; визначення образно-символічної сутності назв творів ( „Марія", „Камінний хрест", „Бояриня", „Зів`яле листя").

Loading...

 
 

Цікаве