WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Навчальна література з вітчизняної історії: нові підходи, методологічні новації, характерні риси та особливості (90-ті рр. ХХ – поч. ХХІ ст.) - Реферат

Навчальна література з вітчизняної історії: нові підходи, методологічні новації, характерні риси та особливості (90-ті рр. ХХ – поч. ХХІ ст.) - Реферат

Питання вітчизняної історії ХХ ст. дуже вдало й коректно розглядаються в "Новітній історії України (1900 – 2000)", підручнику для студентів історичних спеціальностей ВНЗ, над яким працювали А.Г. Слюсаренко, В.І. Гусєв, В.П. Дрожжин та ін. Підручник вийшов із грифом "Допущено Міністерством освіти і науки України". Особливо важливою рисою цього навчального видання, як на нашу думку, є посилання на документи при розгляді того чи іншого історичного явища, яке посилює логічну аргументацію й навчає працювати в цьому ж русі молодих фахівців. Надзвичайно цінним навчальним посібником із новітньої історії країни є "Україна на зламі історичних епох (Державотворчий процес 1985 – 1999 рр.)", який побачив світ 2000 р. Автори, розповідаючи про сучасний державотворчий процес в Україні, виявили його причини, рушійні сили й результати, зробили актуальні висновки. Аналізуючи зміни в українському суспільстві, що відбулися в пострадянський період, учені стверджують, що "сучасна Україна являє собою глибокий соціальний простір, де відбувається ділова кооперація людей, формуються умови їх мобільності, реалізуються їхні життєві інтереси і надії на життєвий успіх" [19, с. 174].

Необхідно згадати навчальний посібник Л.І. Кормич, В.В. Багацького "Україна від найдавніших часів і до ХХІ століття". Важливою рисою цього посібника є теза: історія України – це не тільки виключно історія українського народу й держави, але й історія половців та їх державоутворення, Кримського ханату (1450 -1783) та ін., тобто історія всіх держав і народів, що існували на теренах України [20, с. 25].

Враховуючи факт появи в 90-ті рр. великої кількості посібників з вітчизняної історії "з різною якістю подачі історичного мислення", на деяких історичних факультетах, наприклад Кам'янець-Подільського педагогічного держуніверситету, вважали за доцільне "... кафедрі історії України зорієнтувати студентів-заочників на користування найбільш оптимальних" посібників і підручників [21, арк. 14].

Ця проблема привертала увагу не тільки фахівців України, а й зарубіжжя. Ми не розглядаємо процес створення та діяльності в травні 2002 р. українсько-російської робочої групи з підготовки спільних підручників з історії Росії й України та проект написання паралельних навчальних посібників з історії України, Білорусі, Польщі та Литви, бо ці проекти потребують окремої великої уваги. Так, на міжнародній науковій конференції "Виклики сучасної історіографії: світовий та український контексти" (м. Львів, 9-10 листопада 2001 р.) друге тематичне засідання було присвячене новим явищам у підготовці навчальної літератури для ВНЗ. Мета засідання була визначена так – "проаналізувати нові підходи до підготовки навчальної літератури з історії для ВНЗ". Думки учасників поділилися між прихильниками створення "обов'язкових", суворо визначених національними програмами підручників для патріотичного виховання і прибічниками культурно-плюралістичного бачення ролі підручника, як специфічного орієнтира в сучасному багатоманітному світі. При цьому була висловлена думка про застарілість погляду на потребу існування підручників для вищої школи, затверджених міністерствами або відомствами. Проф. Ф.Г. Турченко вважав за потрібне зберегти на сучасному етапі розвитку України підручники, які повинні у майбутньому відійти в минуле [22, с. 10-11].

Важко порахувати кількість навчальної літератури з історії України, яка вийшла в перші роки ХХІ ст. бо майже кожний ВНЗ мав власні навчальні розробки. Зупинимо увагу на деяких навчальних виданнях. Так, 2005 р. побачила світ "Історія України (у 3-х тт.)" В.М. Литвина. Видання було затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів ВНЗ. У передмові зазначалося, що тритомник розраховано на викладачів та вчителів історії, студентів історичних і гуманітарних факультетів. Підручник відрізняється глибиною історичного мислення, базується на досягненнях світової та вітчизняної історіографії, у ньому в толерантному дусі аналізуються гострі питання, автор "учить" майбутнього фахівця висловлювати власну думку, спираючись на джерела, які до речі, наведені в кінцевій частині підручника [23].

Серед низки навчальних посібників виокремимо "Історію України з найдавніших часів до початку ХХ століття. Курс лекцій" П.С. Гончарука (рекомендовано МОНУ як навчальний посібник для студентів ВНЗ). Структурно цей посібник складається з передмови та 27 лекцій, які об'єднуються в п'ять розділів. Кожна лекція має план викладу матеріалу, загальні зауваження, запитання та завдання, стислі біографії видатних українських діячів, список використаних джерел та літератури. Найбільш цікавим є те, що в посібнику представлено, як та чи інша тема висвітлена в художньо-історичній літературі. На думку автора, художні твори, безперечно, "не можуть бути певним джерельним свідченням, проте вони збагачують історію емоційним матеріалом, допомагають читачам уявити епоху в певних людських образах та їх діях [24, с. 8].

"Історія України: Сучасне бачення" В.Ф. Остафійчука, як і попередня праця, теж має гриф "Рекомендовано МОНУ як навчальний посібник для студентів ВНЗ". У 2006 році вийшло третє видання цього посібника, доповнене та перероблене. У роботі автор спирається на цивілізаційний методологічний підхід, використовує надбання світової історіографії. До кожної теми курсу додаються список літератури, плани семінарських занять, тематика рефератів, словник іншомовних термінів, іменний покажчик видатних історичних особистостей, хронологія подій, проблемно-пізнавальні запитання для самоконтролю. Усе це робить навчальне видання досить зручним для постійного користування студентами [25].

Висновки

Протягом періоду незалежності вітчизняна історична наука й освіта зробили певний крок у підвищенні якості навчальних видань з історії України, особливо за деякими показниками – науковістю викладу й виховного потенціалу, проблемністю й доступністю навчального матеріалу, системністю, логічністю тощо. Автори більшості підручників і навчальних посібників відмовилися від старих схем, стереотипів, спиралися на нові методологічні підходи, використовуючи найновіші наукові розробки вітчизняної та зарубіжної історіографії, висвітлювали історичні проблеми в контексті світової історії. Викладення матеріалу в навчальних виданнях здійснювалося таким чином, щоб надати можливість студентам самостійно зробити висновки, спираючись на вивчення певних джерел та літератури. Оцінюючи процес підготовки широкої гами навчальних матеріалів із вітчизняної історії доби незалежності, В.М. Литвин вважав його "важливим досягненням у державотворчому процесі" [26, с. 6].

Однак деяким навчальним виданням бракувало словників використаних історичних термінів, продуманих запитань і завдань для самостійної творчої роботи, не вистачало наочно-ілюстративного матеріалу. Постала проблема "сліпого копіювання" та некритичного перенесення в навчальну літературу з історії України запозичених із зарубіжної історіографії концепцій та понять. Недоліком існуючих посібників залишалось те, що в більшості з них реконструювався політичний зріз історії України. Подолання однобічності у висвітленні національної історії призвело й до того, що, як указували фахівці, на сторінки більшості навчальних посібників 90-х рр. ХХ ст. потрапили дещо "націоналізовані концепції", тобто одна ідеологія змінила іншу.

Незважаючи на вагомі досягнення, завдання підвищення якості навчальної літератури з вітчизняної історії залишається актуальним. При цьому важливо пам'ятати, що головним напрямом у вдосконаленні сучасних підручників і посібників має стати збагачення їхнього змісту, щоб навчити студента мислити самостійно й формувати не "замовне", а власне бачення минулого.

Література:

  1. Яремчук В.П. Загальний образ минулого України: підходи сучасної історіографії // Українська історіографія на зламі ХХ і ХХІ століть: здобутки і проблеми / Колективна монографія за ред. Л.О. Зашкільняка. – Львів: Львівський національний університет ім. І.Я. Франка, 2004. – 406 с. – С. 74 – 94.

  2. Нікітчина С.О. Становлення і розвиток системи професійно-педагогічної підготовки вчителів історії в Україні (1917 – 1991 рр.): Дис. [...] док. пед. наук (13. 00.01) / Волинський державний університет ім. Л. Українки. – К., 1998. – 530 с.

  3. Касьянов Г.В. "Націоналізація" історії: нормативна історіографія, канон та їхні суперники (Україна 1990-х) // Українська історіографія на зламі ХХ і ХХІ століть: здобутки і проблеми / Колективна монографія за ред. Л.О. Зашкільняка. – Львів: Львівський національний університет ім. І.Я. Франка, 2004. – 406 с. – С. 57 – 73.

  4. Литвин В.М. Самоствердження України: нелегкий поступ // Український історичний журнал. – 2003. – № 1. – С. 3 – 22.

  5. Сич О.І. Про викладання історії у вищій школі // Український історичний журнал. – 1998. - № 5. – С. 111-117.

  6. Панченко П.П. "Історія" в контексті історизму, історичної правди // Історія України. – 1999. - № 20. – С. 1 – 3.

  7. Республіканська програма розвитку історичних досліджень, поліпшення вивчення і пропаганди історії Української РСР // Український історичний журнал. – 1990. – № 11. – С. 3 – 9.

  8. Зякун А.І. Навчальна література з історії кінця 80-х – 90-ті роки ХХ ст.: Історіографічний аналіз: Автореф. дис. [...] канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 2002. – 24 с.

Loading...

 
 

Цікаве