WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Проблема вивчення української мови в школах зарубіжжя з врахуванням лемківського питання - Реферат

Проблема вивчення української мови в школах зарубіжжя з врахуванням лемківського питання - Реферат

Реферат на тему:

Проблема вивчення української мови в школах зарубіжжя з врахуванням лемківського питання

Другий Світовий конгрес лемківських організацій, що відбувся у Львові у 1997р. підтвердив тезу Платона, що знання - це пригадування. Йдеться про пам ять, тобто про постійний процес мобілізації зусиль для самоідентифікації і самозбереження. Це особливо важливе для тих, які живуть за державним кордоном батьківщини, на землях, які для них споконвіків були рідними, і тих, яких жорстока доля розігнала по світах. "На рідних землях, але у чужих державах", саме отут – від десятиліть господарі цих земель вважали асаміляцію українського народу, як факт бесперечний, натуральний, загальнозрозумілий. Усильно працювали віками, щоби цей процес успішно для себе завершити. Найкращим прикладом цієї вікової насильності є лемки, найбільш західна етнічна група українського народу, про якої проблеми, особливо зв,язані з навчанням, знанням, пригадуванням "хто ми?", "якого народу діти?" - хочу заявити. Мені здається, що особливо зараз єднання етно-культурного розмаїття, нам треба більше, ніж досі, плекати – на користь єдності українського народу.

У добу глобалізації, етно-культурне єднання сприятиме єдності прикарпатців з кримцями, поліщуків з лемками, слобожанців з волинянами. Пригадувати своє родове коріння, і скріплювати єдність народу на грунті української національної свідомості, аби на основі етно-культурного розмаїття творити ще одну (сучасну) мозаїку незрушимої стіни єднання нації. Якщо зуміємо це успішно робити, надіюсь, що припинимо насильну асиміляцію лемків, якої початки у глибокій історії. Хоча лемки - сильна і тверда вітка нашого народу, через віки в їхній свідомості ніколи не затрачувався кровний зв,язок з Великою Україною, все ж таки асиміляційний "урожай" лякає. Вже у міжвоєнний період вороги нашого народу намагалися остаточно відірвати мешканців Бескиду від рідного народу, проповідуючи, що вони "окрема нація карпаторосів", чи "польське плем,я лемків", яке треба негайно повернути польському народові і "врятувати їх від українства" (traktat "Łemkowszczyzna" ks. Wojtasika – архів у Львові).

За 20 років свого панування (1918-1939), польський уряд здійснив це "рятування" дискримінаційними заходами по відношенні до шкільництва і вчителів. Вчителів української мови в 1930 –1933 роках примусово переведено "для добра школи" в глибинні райони Польщі, а на їх місця призначено вчителів – поляків, які не володіли українською мовою.

Щоб відірвати лемків від матірного пня, польські шкільні інспектори у 1932р. на педагогічній конференції заявили, що лемки – це окреме плем,я, а тому замість української мови, в школах Лемківщини слід ввести лемківський діалект. А вже в наступному році реакційна преса виступила з "доказами", що лемківська говірка є польським діалектом, а лемки – етнографічна група польського народу. Опісля заборонено вживати українську мову, викладати історію українського народу, вивішувати в школах портрети українських громадських діячів, поетів та письменників. Уряд Польщі поставив собі за мету денаціоналізувати, ополячити лемків.

Врешті руйнування єдності українського народу на Лемківщині русофілами і галицькими москвофілами, діяльність яких поглиблювала сепаратистські тенденції серед лемківської інтелігенції, спричинили розлам єдності між русинами Карпат і українським народом, чим заподіяли зло, якого наслідки відчутні й сьогодні.

Дивно, що бурхливого розвитку набула освіта на Лемківщині у роки німецької окупації. При всьому лихові жахливих часів війни і окупації та пов,язаних з тим надзвичайних тягарів, при всіх труднощах особистого життя, освіта на Лемківщині в роки німецької окупації стояла краще, ніж до приходу німців і після їх відходу. На жаль подальший розвиток подій не тільки загальмував працю для піднесення освітнього і культурного рівня Лемківщини, а й привів до сплюндрування дощенту самого регіону. У результаті воєнних подій та брутального виселення лемків у 1944 – 1944 роки польським комуністичним режимом підсиченим більшовицьким сталінізмом, Лемківщина перетворилась у пустелю.

В рамках горезвісної акції "Вісла" у 1947р. українці, які уникнули "добровільного" виселення до Радянського Союзу, були насильно депортовані і розсіяні по широких просторах північно-західної Польщі. Комуністична влада Польщі не надто приховувала, що основною метою акції "В" є тотальна полонізація українців. У таємній інструкції Міністерства возз,єдна- них територій Польщі від 10.11.1947р. говорилося відкрито: "Основною метою переміщення виселенців "В" є їх асиміляція у новому польському середовищі. Належить докласти всіляких зусиль, щоб цієї мети було досягнуто". Докладено і досягнуто – але не вповні. Акція "В" триває до сьогодні. Моє "голосіння" - це клич про допомогу в мінімалізації її наслідків серед лемків. Більшість Лемків (21.263 на 26.261 виселенців) поселено на Заході Польщі – сьогодні воєвідства дольношльонське і любуське (Вроцлав, Зелена Гора, Гожів). Частина з них у 1956 році повернула на рідні землі, більшість залишилась.

У нових місцях проживання серед особливо несприятливої аури (серед поляків виселених з Волині, Львова і Тернополя) лемки не піддавалися швидкій і загальній асиміляції. Вони перші серед інших українців поселених у північних землях зверталися до уряду Польщі вже в 1948 році з вимогами дозволу на організування навчання української мови, церкви східнього обряду та структур культурно- освітньої діяльності. У 1954 році студенти і працююча молодь Вроцлава – більшість з-посеред них виселенці з Лемківщини, піднімають заходи, щоби протидіяти полонізації, задумуються, "як бути українцем?". То саме серед лемків вже у 1952 році організується навчання української мови для 236 дітей у 17 пунктах навчання Вроцлавщині, а рік пізніше у 1953 р. на Зеленогірщині у 22 пунктах для 334 дітей. Це саме на Заході – у 1957 р. створено першу середню школу – український ліцей у Лігниці. До 1966 року поступенно зростає на Вроцлавщині, число дітей, які вивчають українську мову. Подібно виглядає ситуація на Середньому Надодрі, у Зеленій Горі, і Гожові. У порівнянні з іншими регіонами заселеними українцями, тут відсоток дітей, які вивчають рідну українську мову є найвищий у державі. Відродження й ентузіазм серед лемків у першому десятилітті після виселення та його позитивні наслідки, які проявились в культурно-освітній діяльності сугерували, що спільна доля вигнанця об,єднала синів українського народу. Такий стан справи був не до вподоби польським діячам, які посилили свою боротьбу за ізоляцію лемків від загалу українського середовища. Насилюю- ться репресії по відношенні до свідомих діячів з Лемківщини. Звільняється безпідставно з роботи директора українського ліцею (Лігниця), заарештовують голову Воєвідського правління Українського Суспільно-Культурного Товариства в Зеленій Горі, проводиться розмови з батьками дітей, які вивчають українську мову, лякається їх втратою роботи, переслідується вчителів української мови. Одним словом: для припинення активності серед населення з Лемківщини використовується довоєнні спецслужби краківського "воєвідського комітету д/с Лемківщини", яких завданням було відірвати лемків від решти українців гаслом лемківського сепаратизму. Не для користі єдності українців польська держава реєструє у 1989р. в Лігниці – центрі українства на південному заході "Стоварішіння лемків". Його керівники заперечують приналежність лемків до українського народу й навіть до русинів. Вони твердять, що лемки належать до окремого "лемківського" народу: деякі з них воліють, щоби їх діти стали поляками, ніж мають бути українцями. Підтримують їх у цьому платні агенти антиукраїнства типу канадського професора Магочія, який ще у 1992 році ухвалив "виробити чотири русинські мови для Словаччини, Польщі, Закарпатської України та Югославії". Підтримує його уряд Польщі, який на проведення ІІ світового конгресу русинів у 1993 році виділює 10 млн. золотих, а урядові представники вітаючи учасників конгресу, засвідчують визнання "русинського" народу і приналежність до нього лемків. Мас-медія, преса, шкільні підручники подають інформації про національні меншини, майже завжди виділяють лемків, як окрему націю. Пані Дуць-Файфер поруч з Магочім сильно відстоювали на семінарі у Кракові точку зору, що лемки - це окремий народ, спираючи свої теорії на платформі сепаратистичних ідей довоєнних русофілів. І в моменті, коли немає ніяких рішень щодо проблеми незадовільного стану українського шкільництва на заході Польщі ( треба зорганізувати 12 пунктів навчання української мови) Міністерство Національної Едукації фінансує кваліфікаційний курс для 35 вчителів лемківської мови, окремого народу, який веде стипендист згаданого проф. Магочі. Охочих вивчати лемківську мову є 90 дітей. Корисна статистика – на 3 учнів – 1 вчитель. Від 1 вересня 2001 року в Педагогічній академії у Кракові, за підтримкою Сеймової комісії національних й етнічних меншин буде створена клітина для навчання лемківської мови. У цей сам час, на Лемківщині бажаючих вивчати українську мову є 314 дітей. Об,єднання лемків, яке займається організуванням пунктів навчання української мови не отримує зі сторони держави ніякої організаційної підтримки.

Хто ж зорганізує кваліфікаційні курси вчителям української мови, які зараз, після реформи освіти, необхідні кожному з них? Вчителі української мови охоплюють навчанням 3500 дітей. Останні роки, місяці – за моїм спостереженням - це посилення відчайдушних старань різних (нерідко "рідних") політичних сил, розірвати єдність українського населення західних Карпат, спрямувати брат на брата вістря ненависті, козчлену- вати Синів Карпат на різні "національності": русинів, руснаків, карпаторосів, словакоросів, лемків, лемків-поляків. Новітні асимілятори, не маючи сили проковтнути вповні українського етносу, сепарують його частину, оголошують її окремим етносом, аби поступово його асимілювати. Соціо-лінгвістам, а напевно й політикам добре відомо, що мова може жити – до цього не без труднощів – коли нею користується хоча 100 тисяч чоловік. Ясно, що "лемківська літературна мова" якою користуватиметься навіть не 2 тис. людей, не зможе функціонувати в середній, не кажучи про вищу школу, не буде мати застосування ні в науці, ні у важливих сферах комунікації – і таким чином – заздалегідь приречена на загибель. Лемки будуть змушені користуватися польською мовою.

Не допустімо, щоби асимілятори і їхні прислужники з-посеред нас, викори- вуючи мовний фактор, дотримувались принципу: "що дрібніше, то краще". На захист прав українців на Лемківщині й Заході Польщі, повинні стати Всесвітня Федерація Лемків, товариство "Лемківщина", та безумовно уряд України. Інакше українці – лемки у Польщі приречені на цілковиту асиміляцію.

Loading...

 
 

Цікаве