WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Проблеми навчання в пунктах вивчення української мови у Польщі - Реферат

Проблеми навчання в пунктах вивчення української мови у Польщі - Реферат

Другий момент – це чітке пояснення: мова не є нічим додатковим. Так ставить проблему відповідне розпорядження МЕН, і цього слід дотримуватись. Оцінку слід вписувати в аркуші та у свідоцтві. Додаймо – справедливу оцінку. Оцінку, яка відображує знання учнів, та їх відносин до самого предмета. Вона у цьому випадку, має ще виповнити виховну роль – на позитивну ноту треба засвоїти це, що передбачене програмою. Так, як ми не можемо вдавати, що працюємо – так і діти не можуть вдавати, що вчаться. У цей спосіб, ми виховували б дальше психічних калік – людей, яким самі ми прищеплювали б, що своє гірше, меншевартісне.

Звичайно – мусимо брати до уваги всі моменти – і пізню пору уроків, і працю в мішаних групах. На все ж треба дивитись реально.

Ставлення освітньої влади. Воно різне. Дуже часто певні проблеми виникають з факту незрозуміння наших потреб. Трапляється, що навчання дозволяється, "як з ласки", і так згодом воно трактоване. Це вчительська справа, і справа відповідних структур не допускати такого. Через ці "відповідні структури" розуміємо теренові управи гуртків ОУП – люди, які взялися за громадську роботу, мають розуміти потребу мови і в усьому вчителеві допомагати. Не може бути такого, що один з чільних діячів твердить, що "вчителі сплять", а поодинокі гуртки аж ніяк не виповнють основного завдання організації. Основного, бо воно записане в статуті. І основного, бо його невиповнення відіб,ється згодом негативно на самому товаристві. Ми не живемо лише сьогодні. Ми ставимо перед собою просту перспективу – бути!

Звичайно – коли намагаємося, щоб освітня влада відносилася до проблеми навчання української мови "нормально", то і ми мусимо в такий же спосіб виповнювати свої обов,язки. Включно з документацією і згідним з планом відбуванням уроків. Це ясно.

Слідкуючи за проблемами вчительської праці – проблемами, яких розв,язання шукаємо не від сьогодні, слід звернути увагу й на те, як ми працюємо. Бо коли хочемо (і мусимо) вимагати від інших, самі даємо приклад. Слід – перш за все – поставити собі питання: яким має бути випусник наших уроків? Отже – нагадати, що навчання це процес, якого кінцевим результатом має бути відповідно оформлена людина. Оформлена під оглядом знання, але й відповідного сприймання світу.

То ж – яка мета ставиться перед вчителем української мови, чи взагалі українським вчителем ( тут вже незалежно від форми навчання)?

Основна – передати відповідне до віку знання української мови, та виховати в пошані до традицій і минулого. Прищепити любов до рідного.

Так – але не тільки – український вчитель має виховати не лише свідому людину, але й людину активну, креативну. Людину, для якої українство це не тягар минулого, але щось що надихує до пізнавання світу, вдосконалювання. Людину, яка буде хотіти (і вміти) продовжувати естафету поколінь.

Коли у вчителя немає такого плану – повинен змінити професію, зайнятися чимось іншим. Нам вже просто починає не старчати матеріалу на чергові експерименти і постійний пошук. Час не жде, і шкода кожної дитини.

І наступне питання – як здійснювати цю мету? Як її здіснювати, коли проблема і з батьками, і з дітьми, і довкіллям, і (признаймося) з нами самими. Напевно непросто. Хоч.....

Почнемо з того, що слід повернутися до того, що природне в кожної людини. Що у нас природне – саме – починаючи з малого: дім. Отже тематикою наших зустрічей з дітьми, нехай буде дім, батьки, дідусі, рідня. В українській літературі безліч прикладів цієї теми. Гріх її не розробити, коли на це час – в молодшому шкільному віці. І тут ніхто нам не закине, що вщеплюємо дітям те, чого хтось собі не бажає. Другою провідною темою нехай буде громада – в розумінні – ровесників. Наших ровесників. Нам не треба пояснювати, що в громаді легше – пояснім це дітям, добираючи відповідні лектури, читанки – дозвольмо дітям самим доходити до правильних висновків. Вчімо їх відповідальності один за одного, відчуття потреби помочі один одному, спільної забави, і спільної праці. Відчуття потреби буття саме з собою.

Не менш важливою провідною темою є наші традиції – хай це будуть церковні звичаї і традиції. Вони не накидаються, вони змалку просто з нами є. І тут вже ціла наша обрядовість минулого і сьогодення, переказувана в спосіб природний і невимушений. Нічого тут не накидається, немає того, що напевно правильне – але передане не так, просто відштовхує. Як змога вистерігаймося вербальних форм навчання і повчання.

Обговорюючи згадані теми, вимагається від вчителя постійного пошуку. Треба ж знайти відповідні матеріали, нерідко самому їх опрацювати, пристосувати. Треба змінити спосіб праці – не виголошувати правд, а дозволяти дітям віднайти їх. Бути не наглядачем, а провідником. Це вимога нової школи, і нового часу. До того дотримуватися різко всіх законних норм і приписів.

І останнє, хоч не менш важливе. Матеріал, який самі опрацьовуємо, чи здобуваємо в інший спосіб, має бути відповідно поданий. Це банальне. Але придивімся – дитині (скажімо) третього класу дає вчителька вирізок паперу з нечіткою ксерокопією, до того малим шрифтом – так, що і дорослому важко відчитати. Як це сприйме? Відштовхне зразу – і це буде природне. Ми ж мусимо розуміти, що діємо також на психічну сферу дитини. Отже все, що українське має сприйматися нею як змістовне, гарне, привабливе, миле і приємне. Не хочемо хіба, щоб українство асоціювалося дитині змалку вже, як щось сіре, одноманітне. До того ж - так твердять фахівці – найглибше лишається в нас те, чого вчимося можливо якнайбільшим числом смислів. Адже ми хочемо щоб воно лишалося. І не лише у голові, але теж у серці.

Чи не так?

Варто однак вказати ще на те, чого у вчительських дискусіях іноді бракує. Може тому , що це зовсім ясна справа, а може через те, що якось самі легковажимо її.

Йдеться про спосіб, чи форму оцінки дитини. Відносне розпорядження МЕН чітко вказує, що оцінка з предмета "українська мова" вписується на свідоцтві. Також, коли навчання ведеться в групах (міжшкільних, міжкласових). З цього запису виникає, що потрібно цю оцінку подати до відома школі (на кінець першого і другого семестру). Як це зробити, щоб все було згідне з законом? Оцінка лишається у шкільній документації учня. Отже вчителеві потрібно виписати її та підтвердити печаткою школи при якій працює пункт начання та додатково підписом її директора. Тоді вона стає щойно документом і тоді лише буде так прийнята школою даного учня. До того – вчитель, який працює у старших класах повинен знати, що в зінтегрованому навчанні (кл. І-ІІІ) обов,язує описовий спосіб оцінки знань і уміння учнів.

До чого стремить УВТ і редакція РМ? Не йдеться про забаву в зайву бюрократію. Інколи однак добачуємо охоту і дозвіл влади на несерйозне ставлення до проблеми навчання української мови. Але – признаймося – і нам іноді з цим вигідно. Зараз однак час все поставити на свої місця – навчання нашої мови має відбуватися згідно з законом – з усіма цього факту консеквенціями. Зросте престижність предмета, вчитель перестане вкінці бути заложником батьків, а школа буде мусіла виповнювати всі обов,язки які на неї накладуються.

Нам просто потрібна нормальність. І з того починаймо.

Loading...

 
 

Цікаве