WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Досвід організації навчання і виховання дітей на українських землях та в діаспорі (типи шкіл, зміст навчання і виховання) - Реферат

Досвід організації навчання і виховання дітей на українських землях та в діаспорі (типи шкіл, зміст навчання і виховання) - Реферат

Реферат на тему:

Досвід організації навчання і виховання дітей на українських землях та в діаспорі (типи шкіл, зміст навчання і виховання)

Південно-східну територію нинішньої Польщі до війни заселювало близько 700 тис. українців. На основі договору від 9 вересня 1944 року між Польським комітетом національного визволення і урядом УРСР про обмін населенням майже 483 тис. українців з березня 1945 по липень 1946 виселено до УРСР. Внаслідок горезвісної акції "Вісла" з 28 квітня 1947р. чергових 150 тисяч українців – корінних жителів Закерзоння насильно вивезено на "звільнені" землі (передовсім у північну Прусію). Акцією "В" польський комуністичний уряд прагнув знищити українське національно настроєне підпілля і ліквідувати українську меншість.

Переселенцям заборонялося жити в містах або у скупченнях, не надавалося можливості навчатися рідною мовою, всупати у ВУЗ-и, не діяли культурно-освітні установи, чинився жорстокий поліційно-адміністраційний нагляд. Була це трагедія не лише для населення, а й для його духовності. Вона вдарила в найболючіше місце – ліквідувала весь національно- культурний рух, позбавила його джерела.

Однак головна мета виселення українців "асиміляція у польському середовищі" не збулась. Українське шкільництво почало заново народжуватись з початком п,ятдесятих років. У шкільному році 1952/53 в початкових школах українську мову вивчало біля 480 дітей. Коли в червні 1956 року утворено Українське супільно-культурне товариство, його статутним обов,язком стало піклування про допомогу в забезпеченні навчання дітей рідної мови. Вже в грудні 1956 року Міністерство освіти видало перший документ – обіжник Нр 30, що вказував Відділам освіти Народних Рад і керівникам шкіл, яких треба вживати заходів, щоб в даній школі велось навчання української мови. У ньому говорилось, що коли 7 дітей за згодою батьків заявить готовінсть вивчати українську мову, може бути виданий дозвіл на створення пункту навчання. У 1955/56 навчальному році української мови вчилося вже 1625 дітей, а в 1956/57 – вже 2649. У школах, в яких вчилися діти українців, почали засновуватись пункти начання української мови. Виявилось, що не стачає вчителів.

Часто навчання вели некваліфіковані вчителі-ентузіасти. Заходом ГП УСКТ щороку організовано місячні вакаційні курси української мови, на які приїздило біля 40 вчителів. Проходили вони в Сулєювку і Медзєшині біля Варшави, Слупську та Лігниці, а згодом у Києві. У початковій стадії організації навчання використовувано підручники з Радянської України. Починаючи з 1959 року стали виходити у нас свої посібники. Першими авторами цих книжок були: Йосип Курочко, Тетяна Голинська, Кость Кузик, Микола Сивіцький, Яків Гудемчук та Іван Брук. Опрацьовано програми начання української мови для початкових і середніх шкіл.

На території ПНР організовано початкові школи з українською мовою навчання у Сонгнітах (Ольштинщина), Ярошівці (Вроцлавщина), Тшенсачу (Щецінщина) і Банях Мазурських (Сувальщина), а у Білому Борі на Кошаліщині та в Чахові на Щецінщині діяли школи з гуртожитками. У Перемишлі при польському загальноосвітньому ліцеї організовано класи з українською мовою навчання, у Бартошицях відкрито педагогічний ліцей для вчителів української мови, а в Щеціні у 1957 році українське відділення вчительської студії. Після трьох випусків це відділення з приводу нестачі кандидатів перестало існувати. Вчительські кадри надалі підготовляли: Бартошицький педліцей та заснована у 1953 році кафедра української філології Варшавського університету.

Згодом однак, коли виступає явище зменшення кількості дітей, ліквідується українські школи в Сонгнітах, Ярошівці, Тшенсачу, Чахові та українські класи в загальноосвітньому ліцеї в Перемишлі. Після реорганізації шкільництва припиняють свою діяльність педліцеї, в тому числі український в Бартошицях. Залишаються лише дві початкові школи: в Банях Мазурських та Білому Борі, середня школа у Лігниці та українські класи в Гурові Ілавецькому. Діють також пункти навчання української мови. Кваліфіковані кадри для українських шкіл надалі підготовляє Кафедра української філології Варшавського університету.

За клопотанням ГП УСКТ, освітні органи видали дозвіл відкрити в 1957 році при І Загальноосвітньому ліцеї у Перемишлі, класи з українською мовою навчання. Дозвіл на навчання українською мовою у Перемишлі- історичному культурному та полі- тичному центрі українців мав особливе значення для здійснюваних повернень у рідні землі. За партами у цьому ж першому наборі засіло 33 учнів, у цьому лише 2 місцевих. Більшість молоді походила ж бо з західних та північних воєвідств Польщі.

Учні жили в окремому організованому для них гуртожитку. Ці кілька років перебування молоді в рідних сторонах батьків ставали неймовірним заохоченнням для рееміграції, яку намагалась повздержувати державна влада, яка не була в силі повністю їй протистояти й загальмувати. У зв,язку з організацією українських класів прибуло до Перемишля також кількох вчителів та вихователів – українців. Це вони крім діячів УСКТ та духовенства відновлювали українські традиції у місті, яке донині вважається найважливішим осередком національного життя українців у Польщі. Однак українські класи в перемиському ліцеї не втримались. Чи було це споричинене політикою державної влади, чи іншими факторами важко це нині однозначно ствердити.

У всякому ж разі, з року на рік, зменшувалась кількість кандидатів. Останні учні закінчили ліцей у 1963 та 1964 роках. У наш час на домагання батьків, вдалось оновити "золоті роки" Перемишля. Першого вересня 1991 року поріг школи ім. Маркіяна Шашкевича, цієї самої, що діяла від 1911 по 1945 рік, переступило 120 учнів класів від "0" до УІІ. З 1995 року у перемиській Шашкевичівці створено загальноосвітній ліцей, а школу реорганізовано в Комплекс загальноосвітніх шкіл ім. Маркіяна Шашкевича. На нинішній день почактову школу закінчило 152 учнів, а ліцей 35. Майже всі наші випускники продовжують навчання у ВУЗ-ах, а двоє з них навчається в Україні. Зараз нашу школу відвідує 262 дітей з українських та мішаних сімей, з чого 96 учнів навчається у ліцеї, 45 у гімназії, 106 у початковій школі та 15 у "О" класі. Ми раді цьому, що з кожним роком збільшується кількість охочих навчатись у нашому ліцеї з-поза Перемишля.

Позамісцеві учні знімають помешкання, або знайшли місце в гуртожитку (на даний час – польському). Навчання у школі ведеться двома мовами: польською та українською. Від 2 класу учні вивчають англійську мову, а в ліцеї ще німецьку. Для навчання української мови, крім літератури, виданої в України використовуємо підручники видані у Польщі. Доречним, думаю, буде згадати, що маємо уже й своїх авторів – мої колеги Марія Мрич- ко, Марія Туцька, склали й видали зошити вправ для класів 0-3, а Любомира Пилипович підручник для 3 класу початкової школи.

У школі діють самодіяльні художні ансамблі: дитячий та молодіжний хори, танцювальні колективи, ансамбль бандури та сопілки, спортивний клуб "Сянова чайка", та гурток живопису. Усі гуртки діють на ентузіазмі вчителів та за підтримкою батьків. Держава в даний час не виділяє ніяких коштів на заняття, що виходять поза межі уроків. Не призначено також засобів для ведення занять з українознавчих предметів. І так вчитель української мови морально зобов,язаний навчати літератури і граматики, історії і географії, етнографії, пісень, звичаїв. У ліцеї на уроки географії України відділ освіти призначив лише 1 годину, а історії 3 години на тиждень за весь час навчання в ліцеї. Безрезультатніми лишаються наші клопотання про збільшення кількості годин на уроки української мови, українознавчих предметів та виділення коштів на художні ансамблі та гуртки зацікавлень, без яких наша школа втрачає свій національний характер.

Закінчуючи, хочу поділитись приємною вісткою, що у Перемишлі крім згаданої Шашкевичівки вже п,ять років гарно працює українська група при польському садочку. Вона також народжувалась з труднощами і лише величезне бажання невеличкої групи батьків дозвалило її "виходити". Початки її були дуже важкі, у неприхильному ставленні дирекції та середовища, при матеріальній скруті. Але вона себе виправдовує, є вже результати хорошої праці її вчителів. Закінчуючи український садочок дитина вільно володіє рідною мовою, знає багато українських пісень, віршів, казок тощо.

Слід згадати також, що на нашій території діють теж пункти навчання української мови. На жаль не ведеться точне звітування, тому не можна назвати точні числа їхніх учнів, але такі пункти ведуться у Сяноці, де у двох групах навчається біля 20 учнів, у селах: Кальників – 32 дітей, Хотинець – 30, Мокре – дві групи по 16 та 13 дітей, Репедь – 11, Щавне – 13, Лютовища-Лодина – 14, Команча – брак даних, Висова – брак даних, Горлиці – 7 учнів, Гломча – 11, Холм – 5, Гребенне – брак даних (тут навчання ведеться при церкві).

Вже три роки – від відходу пані М.Лучак на пенсію - немає штатного методиста - координатора. Кожен вчитель діє на власну руку, немає змоги організувати методичні конференції, обмінятись досвідом, нема кому оцінювати працю вчителів-україністів, що ускладнює професійний аванс. Все це дуже негативно впливає на стан української освіти й взагалі суперечить ідеї шкільної реформи, яка зараз у нас проводиться.

Учні та ми – вчителі – очікуємо зацікавлення з боку освітніх органів України.

Ваша увага – це для нас неймовірна моральна підтримка. Ми хочемо відчути, що за нами хтось стоїть, що ми не самі. Випускники нашого ліцею, а й думаю інших українських шкіл, ждуть конкретної пропозиції навчання у вузах України на нормальних - тобто некомерційних умовах. Адже наші сусіди таку допомогу своїм землякам – полякам надають. У самому Перемишлі у Приватній Вищій школі адміністрації та управління навчається безкоштовно 39 громадян України. Чому ж тоді лише двоє наших випускників знайшло місце у вузах Львова, а й з цього одна на платних умовах? Просимо також про допомогу у вигляді інструкторів художніх ансамблів.

На нинішній день у нас працюють такі інструктори зі Львова, але на далеке майбутнє наші батьки не в силі нести всі витрати зв,язані з коштами переїздів, винагоро - ди за працю, закупівлею костюмів і т.п. Мріється нам також безперешкодний, позачерговий переїзд наших дітей у львівські театри, на екскурсії в Україну, мріється допомога в книжках = забезпечення учнів у необхідну українську літературу.

У школу не надходить ні один український журнал – а вистачило б хоча три, щоб наш учень мав уяву про свою батьківщину, яка від Перемишля не зовсім "за такими далекими горами".

Loading...

 
 

Цікаве