WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

74.Співвідношення розвитку і навчання у концепції Л.С.Виготського.

Л. С. Виготський виділив та узагальнив такі поширені точки зору на питання про співвідношення навчання і розвитку: навчання і розвиток — два незалежних один від одного процеси; навчання "надбудовується" над дозріванням; навчання чисто зовні використовує можливості, які з'являються у процесі розвитку; навчання і розвиток — два тотожні процеси; навчання може йти як слідом за розвитком, так і попереду розвитку, рухаючи його далі. З розвитком психологічної та педагогічної теорій поступово поняття навчання і розвитку набували статусу міждисциплінарних та базових категорій. Розвиток — процес кількісних і якісних змін організму, нервової системи, психіки, особистості. Навчання — процес цілеспрямованої передачі суспільно-історичного досвіду, організація засвоєння знань, умінь, навичок. Для пояснення питання про вплив навчання на розвиток Л. С.Виготський ввів поняття про два рівні розвитку дитини: перший рівень — рівень актуального розвитку (РАР) — це такий досягнутий рівень інтелектуального розвитку дитини, який забезпечує їй повністю, без допомоги дорослих можливість самостійно вирішувати задачі; другий рівень — зона найближчого розвитку (ЗНР) — визначає такий рівень розвитку, коли дитина може вирішувати складніші задачі за допомогою дорослих або товаришів, який є вищим, ніж перший, бо має забезпечити досвід дитини новими знаннями, вміннями, навичками. Л. С. Виготський зробив такі висновки: навчання створює "зону найближчого розвитку", яка потім переходить в "рівень актуального розвитку"; навчання рухає вперед розвиток, спираючись не тільки на дозрілі функції, але й на ті, що будуть сформовані; навчання повинне йти попереду розвитку; педагогіка має орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день розвитку.

75.Теорія розвитку особистості Е.Еріксона.

Досить популярною є епігенетична концепція розвитку особистості, яку запропоновано одним із засновників "его-психології" Е.Еріксоном. Свідомість, вважає він, може відігравати самостійну адаптаційну роль пристосування особистості до зовнішнього середовища на основі діалогу. Людина ставиться до зовнішніх факторів вибірково, враховуючи їх значущість на кожному етапі життєвого шляху, роблячи вибір між протилежними ставленнями до світу і себе. Саме цей вибір визначає подальший етап саморуху. На початку життя дитина обирає довіру чи недовіру до світу; на другій стадії полярними переживаннями стають почуття автономії та сорому; ігровий вік пов'язаний з почуттями ініціативи —провини; молодший шкільний вік потребує вибору між зацікавленістю трудовим досвідом, працелюбністю і почуттям неповноцінності; юнацтво пов'язане з почуттям визначення власного "Я" чи почуттям дифузії, розмитості, невизначеності ролей; молодість — це вік вибору між інтимністю та ізольованістю; зрілість обирає творчість чи застій; похилий вік — переживання цілісності чи відчаю. Кризу, що розділяє етапи життєвого шляху, Еріксон розглядає як необхідність повороту, а не як катастрофу. Означені біполярні тенденції зумовлені насамперед наступним етапом розвитку. Етапи, що вже пройдено, також впливають на особистісне зростання, однак нові етапи стимулюють і нову форму цілісності. Коли людина переживає екзистенціальні ситуації, можливим є повернення на більш ранні рівні реагування. Всі кризові ситуації, глибинні конфлікти продовжують у певній формі існувати в особистості людини.

76.Роль освіти, навчання і виховання у розвитку особистості.

У людини від народження і до смерті розвиваються всі біофізіопсихічні властивості (здоров'я, інтелект, знання, навички, вміння, спрямованість); але в залежності від якості накопичених кількісних характеристик тієї чи іншої властивості розвиток може відбуватися у певні періоди життя за різними формами: а) інтенсивно-прогресивна; б) еволюційно-прогресина; в) еволюційно-регресивна; г) інтенсивно-регресивна. Більшість властивостей людини розвивається внаслідок її освіти, тобто суспільного явища, яке пов'язане із засвоєнням культури людства, суспільного досвіду. Враховуючи те, що освіта людини відбувається щонайменше за двома напрямами - напрямом інституційної освіти і напрямом самоосвіти, на певному періоді життя будуть переважати різні форми розвитку. Навчання розуміється як головний шлях освіти (людина засвоїть будь-який досвід лише за умов, коли навчиться якось діяти, тоді, коли буде вміти діяти на основі набутих навичок та засвоєних знань). освіта визначає лише можливі тенденції форм розвитку особистості; освіта може мати лише загальні цілі, стратегічну мету; лише інституційне навчання може сприяти досягненню точних, зопераціонованих (операціоналізованих) цілей. Перехід ЗПР(зони перспективного розвитку студентів) у РАР (рівня актуального розвитку) найефективніше здійснюється за допомогою індивідуально-кооперативної технології навчання (ІКТН), яка базується на дуальній природі людини. Дуальна природа людини - це прагнення індивідуального - з одного боку, а з другого - бажання спілкуватися, прагнення до соціуму. Саме органічне поєднання індивідуального і соціального складає основу ІКТН як системного сполучення різних типів самостійної роботи студентів та активних методів навчання (малі групи, сюжетно-рольові ігри, презентації). ІКТН створює необхідні умови для розвитку особистості, формування здатності самостійно вчитися, працювати в команді та досягати точно визначених цілей кожного заняття.

77.Педагогіка як наука про освіту: предмет і завдання.

Свою назву педагогіки отримала від грецьких слів "пайдос" – дитина і "аго" – вести. Традиційно педагогіка визначається як наука про виховання. Однак сьогодні таке визначення не можна вважати правильним.

Сьогодні педагогікою вважають науку, яка вивчає особливу соціально і особистісно обумовлену діяльність по привертанню людських істот до життя суспільства, що забезпечує умови розвитку особистості через діяльність навчання і виховання, у процесі чого формується освіченість людини. Якщо скоротити це визначення, то можна сказати, що педагогіка – це наука про освіту. Поняття освіти та процесу її отримання складає об'єкт педагогіки як науки.

На відміну від інших наук, що також вивчають освіту (філософія освіти, соціологія освіти, педагогічна психологія) педагогіка – єдина спеціальна наука про освіту, яка вивчає освіту в єдності всіх її складових частин.

Предметом педагогіки є процес спрямованого особистісного розвитку людини в умовах її навчання і виховання.

Загальним завданням педагогіки є вияв, вивчення й обґрунтування закономірностей розвитку і формування особистості, розробка на цій основі теорії і технології навчання і виховання як спеціально організованого педагогічного процесу освітньої діяльності.

Сучасна педагогіка являє собою розгалужену систему окремих педагогічних наук, має міцну методологічну основу.

Сучасна педагогіка вивчає і вирішує проблеми виховання, навчання, освіти і розвитку людини, що виникають на різних етапах його життя в різних умовах соціально-економічного і науково-технічного розвитку суспільства, яке постійно ставить нові завдання у області освіти і виховання. Сучасна педагогіка пройшла довгий шлях розвитку і перетворилася на розгалужену систему наукових знань з чітко вираженими галузями, яких налічується близько 20. Але всі галузі спираються в цілому на структуру і принципи загальної педагогіки. Умовно їх ділять на загальнопедагогічні і функціональні.

Загальнопедагогічні:

- Дошкільна педагогіка;

- Педагогіка школи;

- Соціальна;

- Превентивна;

- Спеціальна (дефектологія) - вивчає навчання і виховання дітей з певними фізичними недоліками (сурдопедагогіка - глухонімих, тіфлопедагогика - сліпих і тих, хто погано бачить, олігофренопедагогіка - розумово відсталих).

Loading...

 
 

Цікаве