WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

  1. свідома організація та саморегуляція діяльності та поведінки, що спрямовуються на подолання перешкод у досягненні мети;

  2. Здатність індивіда свідомо змінювати або, навпаки, відстоювати свою лінію поведінки на основі свідомого оцінювання обставин і заради віддаленого результату;

До деякої міри людську діяльність можна розглядати як вольову поведінку. Діяльність постійно пов'язують із свідомістю, оскільки її основна сутність – об'єктивізація активності та свідомості особистості. Ще виразніше виявляється єдність діяльності та особистості у вчинках. При здійсненні вчинку відбувається творення нових індивідуально –значущих і суспільно корисних морально – психологічних цінностей, зразків суспільної діяльності.

Вчинок відіграє винятково важливу роль у морально – психічному розвитку особистості, оскільки органічно поєднує в собі індивідуальне і суспільне, суб'єктивне і об'єктивне, свідомість та діяльність, мотив і наслідок, слова і діла.

Оскільки у вчинку проявляється рівень структури особистості – її спрямованість, то сукупність вчинків називають моральною діяльністю (поведінкою – дії, слова, жести,, міміка тощо). Ще одна суттєва ознака діяльності – її ціле усвідомлений та цілеспрямований характер:

  1. для задоволення потреби людина не тільки змінює те, що дане природою;

  2. в кінці процесу діяльності отримується результат, який на початку цього процесу був лише в уяві людини, тобто ідеально, я мета;

  3. перетворюючи те, що дане природою, людина здійснює водночас і свою свідому мету, яка, виступаючи як закон, визначає спосіб і характер її дій і якій вона повинна підпорядковувати свою волю.

Отже, діяльність – це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

4.Людина, індивід, особистість, індивідуальність.

Терміни "людина", "індивід", "особистість" "індивідуальність" можна віднести до найпоширеніших у нашому житті – їх вживають як у вищих законодавчих актах, так і у повсякденному житті, побуті. Однак смисл у ці слова люди вкладають різний. Причина цього – у багатогранності змісту цих термінів. Філософію цікавить людина з погляду її становища у світі як суб'єкта пізнання. Психологія аналізує людину як усталену цілісність психічних явищ. Істориків цікавить, як під впливом культурно-історичних чинників змінюється людська істота. Та якщо економіка припускає, що людина здатна на раціональний вибір, то психологія виходить і того, що мотив людської поведінки здебільшого ірраціональний. Соціологія розглядає людину як надзвичайно пластичну істоту, здатну до значних соціальних адаптацій. Щодо побуту, то тут взагалі часта ототожнюються поняття "людина", "індивід", "особистість", що не може сприймати як нормальне явище у науці.

У найзагальнішому розумінні термін "людина", вживають як родове поняття, що вказує на приналежність до людського роду — вищої сходинки розвитку живої природи. Це поняття вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує всезагальні, притаманні всім людям якості й особливості, що знаходить свій прояв у терміні "homo sapiens".

У більш конкретному розумінні "людина" — це біологічний вид, що має:

1. характерні тілесні ознаки (прямоходіння; руки, пристосовані до праці),

2. високорозвинений мозок, здатний відображувати світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;

3. свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи.

Якщо мається на увазі не все людство, а одиничний представник людського роду, конкретна людина, то вживають термін "індивід".

Для характеристики людини як суспільного індивіда, суб'єкта і об'єкта соціальних відносин вживають термін "особистість", який визначає в людині саме соціальне. Соціальна поведінка людини визначається взаємодією зовнішніх і внутрішніх умов: зовнішні діють через внутрішні. Особистість стає чинником, який модифікує реакцію індивіда на зовнішній вплив.

Введення поняття "особистість" дозволяє при поясненні діяльності або поведінки людини включати ланцюг, що поєднує всю сукупність внутрішніх умов, через які трансформуються всі зовнішні впливи. У ці внутрішні умови включається психіка людини — психічні процеси, стани та властивості особистості. Особистість можна визначити як сталий комплекс якостей людини з усіма її біо- та соціально-психічними властивостями, що їх вона набуває під впливом оволодіння відповідною культурою суспільства і конкретних соціальних груп та спільнот, до яких вона належить, у життєдіяльність яких включається і на життєдіяльність яких впливає.

Для визначення особливого і специфічного, то вирізняє одну людину з-поміж інших з її природними і соціальними, фізіологічними і психічними успадкованими і набутими властивостями та якостями, вживають термін "індивідуальність", тобто індивід як особистість.

Узагальнюючи сутність розглянутих понять, можна зробити такі висновки:

* кожен індивід є людиною;

* індивід є вихідним пунктом для розвитку людини як особистості;

* особистістю не народжуються — нею стають;

* особистість — це підсумок розвитку індивіда;

* особистостями стають у спільнотах, але і сама людина-особистість згодом утворює нові спільноти до власних інтересів та потреб;

* особистість визначає поведінку, діяльність людини як чинник, що модифікує реакцію індивіда на зовнішні умови, та як ланцюг, що поєднує всю сукупність внутрішніх умов (психіка людини), через які трансформуються всі зовнішні впливи.

5.Особистість та її структура. Взаємозв'язок біологічного і соціального в структурі особистості.

Особистість - це сталий комплекс якостей людини з усіма її біо- та соціально-психічними властивостями, що їх вона набуває під впливом оволодіння відповідною культурою суспільства і конкретних соціальних груп та спільнот, до яких вона належить, у життєдіяльність яких включається і на життєдіяльність яких впливає.

Введення поняття "особистість" дозволяє при поясненні діяльності або поведінки людини включати ланцюг, що поєднує всю сукупність внутрішніх умов, через які трансформуються всі зовнішні впливи. У ці внутрішні умови включається психіка людини — психічні процеси, стани та властивості особистості.

Сучасна психологія особистості виділяє такі основні підходи до опису структури особистості:

Системно-структурний підхід, сутність якого зводиться до такого: особистість розуміється не як сукупність окремих психічних процесів, а як цілісне утворення, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.

Структурний підхід презентує особистість не тільки як її елементи (властивості, стани, процеси), а і як відношення між ними. Ці відношення зв'язують елементи в єдине ціле, визначають структуру особистості та закони її функціонування. Структурна теорія особистості розвивалася в роботах Ананьєва, Ковальова, Мерліна, Платонова. За Платоновим, динамічна функціональна психологічна структура особистості має чотири підструктури:

Перша підструктура — це спрямованість, відношення і моральні якості особистості. Цей найвищий рівень є соціальне зумовленим і формується в процесі виховання.

Друга підструктура — це знання, навички, уміння та звички, що їх набувають у власному досвіді шляхом навчання; вони справляють вже суттєвий вплив на формування особистості та зумовлюються її біологічними властивостями.

Третя підструктура форм відображення формується шляхом вправ і зумовлена біологічними властивостями особистості.

Четверта підструктура — біологічно зумовлена (темперамент, вікові властивості тощо) і формуватися може лише тренуванням.

Особливістю класифікації Платонова є те, що ієрархія і субординація основних підструктур особистості взаємопов'язані з відповідними видами формування властивостей кожної підструктури: тренування — вправи — навчання — виховання.

В роботах Мерліна вважається, що структуру особистості не можна характеризувати як систему, що складається з певних груп психічних властивостей: темпераменту, характеру, здібностей, спрямованості. Одні з них (наприклад властивості темпераменту), взагалі не вважаються властивостями особистості, а інші (характер, здібності, спрямованість) уявляються не як різні "підсистеми, а як різні функції одних і тих самих властивостей особистості.

Структурні моделі особистості Ананьєва і Ковальова схожі з попередніми моделями. Тут також використовується принцип ієрархічного упорядкування рівнів відповідно до прояву в них біологічних і соціальних властивостей особистості.

Існує дві чітко означених структури особистості — біологічна, що генозумовленна, соціальна, яка базується на першій та зумовлюється соціальним досвідом людини:

1. у процесі формування особистості одні властивості набувають стійкості і виявляються постійно (риси особистості), інші — відіграють роль "киплячого шару", що забарвлює особистість у конкретних ситуаціях;

Loading...

 
 

Цікаве