WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Деякі напрямки підвищення рівня професійної підготовки спеціалістів у вищій школі України - Реферат

Деякі напрямки підвищення рівня професійної підготовки спеціалістів у вищій школі України - Реферат

студентами певної інформації, яке дуже часто супроводжується невмінням творчо її застосувати у практичній діяльності, що ускладнює процес адаптації випускників на виробництві, знижує якість їх роботи.
Альтернативою є системно-діяльнісний підхід. Його провідна ідея така: засвоєнні знання є не кінцевою метою, а основним знаряддям підготовки до професійної та громадської діяльності після закінчення вузу.Кінцева мета - система видів діяльності, до яких він залучається після закінчення вузу [1]. Реалізація цього підходу передбачає надання студентам можливості стажування або навіть праці за спеціальністю ще під час навчання; для студентів, які планують займатися науковою діяльністю - стимулювання їхньої участі у дослідницькій роботі кафедр, у розробці нових проектів, у роботі міждисциплінарних дослідницьких колективів тощо. Взагалі студентам, професійні плани яких пов'язані саме з науковою діяльністю, треба надати особливі умови для їх реалізації. З певного моменту підготовка майбутніх науковців та практиків повинна бути диференційованою, із зміщенням акценту у навчанні в бік більш поглибленої теоретичної чи практичної підготовки. Це буде сприяти і більш ранньому самовизначенню студентської молоді щодо майбутньої професійної діяльності, і підвищить якість аспірантського складу.
Забезпечення високого рівня комп'ютерної грамотності спеціаліста, володіння іноземними мовами. Сучасний стан суспільства, характерними ознаками якого є процеси глобалізації та соціальної інтеграції, взаємопроникнення культур, інформатизація, все менше шансів на просування залишає тим спеціалістам, які не володіють комп'ютерною технікою та інформаційними технологіями, не мають можливості користуватися джерелами інформації на іноземних мовах (наукова література, ЗМІ, супутникове телебачення, міжнародні комп'ютерні мережі). Отже, озброєння студентів українських вузів найсучаснішими знаннями з комп'ютерної техніки, а також навичками спілкування на іноземній мові є не просто необхідною частиною підготовки спеціалістів, але умовою виходу України на міжнародний світовий простір, а в кінцевому підсумку - умовою підвищення економічної конкурентоспроможності нашої країни у світовому вимірі.
Міждисциплінарний характер навчання. Як зазначає Є.Є. Маркарян, особливістю наукової культури минулих епох (починаючи з Нового часу) був монодисциплінарний принцип організації науки та навчання [2, с.254]. Вузька спеціалізація наукового знання була підкореною переважно задачам функціонування і розвитку окремих, відносно автономних, сфер суспільного життя. При такому підході відбувались автономізація різних областей наукового пізнання. Наука лишалася системності на рівні виробництва знань. Розширення та ускладнення кола комплексних проблем, які вже неможливо вирішити в рамках окремих галузей наукового знання, диктує потребу у виробництві механізмів взаємної ув'язки, координації та інтеграції останніх. При міждисциплінарному принципі спеціалізація знання призначена для вирішення не ізольованих пізнавальних та практичних задач, а комплексних, таких, що знаходяться на стику різних дисциплін та учасників соціальної практики. Такі завдання вимагають виробітки уніфікованих засобів їхнього вирішення. Це призводить до утворення більш високого рівня спільності наукових теорій, понять, методів.
Міждисциплінарний принцип навчання у вищий школі реалізується в 2-х формах: внутрішньо-вузівській та міжвузівській інтеграції. Під першою розуміється взаємопроникнення окремих дисциплін в рамках одного вузу. Міжвузівська інтеграція виражається у спільній роботі вузів по навчанню частини населення у провідних вузах на старших курсах, підготовці науково-педагогічних кадрів в цільовій аспірантурі, формуванні міждисциплінарних колективів в процесі навчання, модульній системі підготовки спеціалістів, створенні територіальних вузівських центрів. Вища школа повинна враховувати, що слід готувати спеціалістів, здатних приймати участь в комплексних програмах, займатися широким спектром проблем, переходячи від однієї області знання до іншої, від однієї теми до іншої. Тоді спеціалісти, які почнуть працювати над певною науковою або науково-технічною проблемою, будуть скоріше адаптуватися один до одного, оволодівати специфікою проблеми, встигаючи при цьому слідкувати за новими тенденціями розвитку в своїх областях.
Необхідність дотримання нових вимог до підготовки спеціаліста повинна знайти відображення в організаційних формах та методах навчання. Світ як об'єкт пізнання стає більш різнобічним та динамічним, що потребує використання адекватних методів інтенсифікації навчання. Об'єми інформації зросли настільки, що просто збільшення часу на вивчення тих чи інших дисциплін не може дати бажаного ефекту, до того ж має певні межі. Вирішення проблеми полягає в тому, щоб озброїти майбутнього спеціаліста методологією пізнання, навчити самостійному пошуку інформації, зорієнтувати на постійне оновлення знань. Нагальною потребою є поширення активних методів навчання - опорного викладання, установчих лекцій, рольових та ділових ігор тощо - в поєднанні із збільшенням навчального часу на самостійну роботу студентів. На жаль, використання інноваційних методів у вітчизняній практиці є проблематичним, оскільки, по-перше, поки що не вдалося подолати інерцію багаторічного використання інформаційної моделі навчання, а по-друге, через слабку спадкоємність різних ланок системи освіти більша частина випускників шкіл не готова їх сприймати.
Отже, покращення професійної підготовки спеціалістів у вищій школі вимагає комплексного підходу, оскільки визначається факторами різного порядку: 1) суб'єктивними, пов'язаними з готовністю учасників навчального процесу перейти до нових форм та методів роботи; 2) об'єктивними мікрофакторами, пов'язаними із змінами в організації навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі; 3) макрофакторами, пов'язаними із вирішенням проблем на рівні державної політики, а саме: модернізація матеріально-технічної бази вузів, приведення у відповідність попиту на спеціалістів-випускників вищих навчальних закладів та їх пропозиції, створення умов для здійснення маркетингових заходів для просування на ринку праці кінцевого продукту системи вищої освіти - висококваліфікованого спеціаліста.
ЛІТЕРАТУРА: 1. Вища школа на шляху оновлення. - Львів: Світ, 1992. - 120 с.
2. Маркарян Э.С. Теория культуры и современная наука. - М.: Мысль, 1983. - 284 с. 3. Суд над системой образования: стратегия на будущее. - М.: Педагогика, 1992. - 264 с. 4. Яковец Ю.В. История цивилизаций. - М.: Владос, 1997. - 352 с.
Loading...

 
 

Цікаве