WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Фікції в українській вищій освіті - Реферат

Фікції в українській вищій освіті - Реферат

Реферат на тему:

Фікції в українській вищій освіті

"Коли нормальним станом людини чи закладу стає фікція, з неї починається якийсь всеоб'ємний занепад духу. Кінець кінцем це призводить до самоприниження, бо неможливо призвичаїтися до брехні про самого себе і при цьому не втратити самоповаги."

Хосе Ортега-і-Ґассет: "Місія університету"

Аналіз процесів, що відбуваються у вищій освіті, не має шансів на адекватність без урахування комплексу соціокультурних особливостей конкретної країни у певний відрізок часу. Молода українська держава декларує прагнення до відкритого суспільства, яке живе за демократичними принципами. Досягнення цієї бажаної мети відбувається шляхом ламання совкових стереотипів, повернення до фундаментальних цінностей людського буття, осуду негуманних практик і т. д. Одним із найбільш живучих і ганебних понять, яке не полишає свідомість пересічного українця, залишається фікція. Саме вона має, на наш погляд, стати однією з важливих операціональних категорій у філософському аналізі якості української вищої освіти та дискурсі реформ.

Сучасне теоретико-пізнавальне поняття фікції створив Ф. Ніцше, який, хоч і вважав будь-яку істину фіктивною, водночас відводив їй роль інтерпретатора реальності, в якій виражаються певні перспективи, точки зору. Навіть гіпотеза волі до влади – це не істина в повному сенсі, а "теж лише тлумачення" [5, с. 258]. Подальший розвиток "фікціоналізму" знаходимо у працях німецького філософа Ганса Файхінгера [див.: 10]. Філософія науки використовує термін "фікціоналізм" у двох значеннях: 1) вживання понять, які не відповідають реальності (електрон, кварк, чорна діра); 2) використання ідеалізацій (математична точка, абсолютно чорне тіло). Саме друге значення можемо взяти за відправне у даному аналізі фікцій у вищій освіті України, доповнивши наше розуміння також наступним визначенням: "фікція – щось неіснуюче, хибне, вигадане, видаване з певною метою за дійсне" [3, с. 876].

Як часто ідеальне (суб`єктивний образ) ми підміняємо реальним (об'єктивно існуючим) і навпаки? до чого призводить така підміна? з якою метою і ким вигадане видається за дійсне? що робити? – це ті питання, які маємо ставити, досліджуючи означену проблему.

Серед багатьох фікцій сучасної української вищої освіти назвемо лише деякі самоочевидні.

Мережа ВНЗ. Неадекватна потребам, руйнує якість освіти. 904 вищі навчальні заклади для нашої країни – це показник, який (беручи до уваги кількість населення) майже у дев'ять разів більший, ніж у розвинених країнах.

Перелік напрямків і спеціальностей. Кількість напрямків у Переліку-2006 у порівнянні з 1997 роком зросла із 76 до 146! Тобто, всупереч міжнародній практиці (не більше кількох десятків), відбулось "номенклатурне роздування", що свідчить про непродуманість рішень, які приймаються, відсутність кореляції внутрішніх процесів зі світовими, байдужість до вимог ринку, економіки України.

Заочне навчання. Влучні у цьому зв'язку слова К. Павловського: "Вважається, що студент, який навчається заочно, більш інтенсивно навчається вдома, використовуючи підручники та іншу навчальну та довідкову літературу. Це нерідко, якщо взяти до уваги те, що студент працює, є фікцією" [7, с. 85]. В Україні у 1995 році на заочну форму навчання в університети, академії, інститути було прийнято 52,6 тис. осіб, а в 2006 році їх було вже 200 тисяч осіб. Якість заочного навчання є близькою до нуля, що призводить до повного нівелювання самого поняття "освіта".

Доступність інформації, знань. Маємо доступ до валу несистематизованих даних, не завжди достовірної і часто застарілої інформації. "Існує ізоляція викладачів, студентів та учнів від міжнародної інформації, по-перше, через неволодіння міжнародною (англійською) мовою, по-друге, через неналагоджену та дуже дорогу систему постачання інформації, по-третє, через інертність викладачів, які не мають належних стимулів" [4, с. 50]. В українському інтернет просторі практично відсутні електронні версії вітчизняних фахових видань.

Технічне забезпечення навчального процесу. Воно частіше відсутнє або недостатнє, що робить викладання багатьох дисциплін формальним. Особливо прикро, коли дані про кількість наявних навчальних засобів використовуються у звітах безвідносно до показника їх використання (бажано ефективного) викладачами та студентами.

Проведення антикорупційних заходів. Майже повне фіаско. В цьому питанні лише останнім часом з'являються ознаки системності. Результативність боротьби з хабарництвом і корупцією в першу чергу має передбачати зростання доступу до інформації з метою громадського контролю, а також формування культури морального осуду, етичного і психологічного відторгнення традиційної свідомості одних – "легше дати" та інших "як не взяти?"

Ліцензування, акредитація та атестація. Маємо "слабкий розвиток національної культури оцінювання, а також використання тих засобів, які в розвинених країнах не застосовуються і вважаються застарілими"[2, с. 50]. Міжнародна практика вимагає модернізувати вітчизняні оцінні процедури у напрямку створення систем суспільно-державного контролю освітніх закладів, організації роботи незалежних агентств з оцінки якості навчального процесу.

Рівний доступ до вищої освіти. Попри всі намагання, залишається "нездійсненною мрією", проблемою, яка не вирішується лише в системі освіти, бо є обумовленою цілим комплексом соціальних, економічних і культурних аспектів життя держави.

Входження в Болонський процес. На сьогодні маємо переважно видимість такого входження, яке супроводжується низкою декларацій, спонтанною роз'яснювальною роботою, яка нерідко проводиться некомпетентними людьми. Болонський процес в кожному українському вищому навчальному закладі має свої "особливості", свій текст і підтекст, своїх апологетів і критиків, – але майже ніде він поки що не показує реалізацію свого основного призначення – підвищувати якість навчання.

Студентське самоврядування. Задумане як спосіб організації студентського колективу, що передбачає залучення всіх його членів до планування, організації, контролю і підбиття підсумків навчальної та суспільно корисної праці, насправді виявилось маріонеточним та бутафорним.

Перелік проблем вищої освіти України можна продовжувати ще довго: зниження якості викладання, незахищеність викладача від нерадивого студента із його "зв`язками", несправедлива видача дипломів єдиного "державного зразка" для всіх ВНЗ (авторитетних і "парафіяльних"), часто формальна робота державних екзаменаційних комісій, низька якість дипломних робіт, пандемія плагіату та списування, відсутність дослідницької роботи в переважній більшості вузів, "піклування" держави про науковий потенціал, незадовільне фінансування вищої освіти, низький рівень зарплат і т. д., і т. п.

Проблеми можна і треба розв'язувати. Не піддаються вирішенню лише фікції – мовчазна згода видавати фальшиве за справжнє, бажане за дійсне. Правильно писав В. Огнев`юк, що "для освіти принципово важливе розуміння дуалістичної сутності людини, яка виявляється в парності основних категорій буття: природність і суспільність, добро і зло, правда і брехня, любов і зрада, честь і безчестя, справедливість і несправедливість, сором і безсоромність, моральність і аморальність" [6, с. 50]. Розуміючи людську дуалістичну суть освіта, проте, призначена розвивати все позитивне, що є в природі Homo Sapіens. Вища освіта України вже не стоїть на перепутті – вона визначилась із пріоритетами, їй бракує лише сили виконати задумане. Їй заважають фікції, що живуть у нашій свідомості, що використовуються, як аргументи і факти в дискусіях та документах, від яких залежить глибина та ефективність освітніх реформ.

Нове українське суспільство, щоб бути відкритим, має навчитись жити чесно, без обману та колишнього совкового страху. Про останній В. Андрущенко пише так: "Страх – це батько імперії; брехня – її мати; лукавство – її сини і пасинки, точніше – когорта урядовців, які служать імператору, славословлять і одночасно ненавидять його, брешуть і бояться, зазирають у вічі, клянуться у "вічній відданості" і "продають" при першій же нагальній нагоді"[1, с. 50]. Чи далеко відійшли ми від цього опису імперії? Чи вистачить нам мужності дійти до точки неповернення? Впевнений, що так. Хоча б навіть тому, що поняття фікції має також і позитивну сторону: воно може служити "людському розуму як тимчасовий допоміжний засіб, який потім знову виключається з теоретичного розумування"[9, с. 479]. Іншими словами, фікції можуть виконувати функцію фіксатора задуму, ідеального образу, який ще не набув кінцевої або гармонійної реальної форми, але вже бачиться на відстані, чекає часу і шукає засобів. Існує також тип фікцій, які світяться образами вже мертвого реального, їх призначення виступати подразниками для все ще чутливого до обману і несправедливості суспільства, яке, перейшовши міру терпіння, зажадає правди, серйозних змін.

Що робити? Діяти, рішуче продовжувати реформи у вищій освіті, пам'ятати, що освіта – це реальний сектор економіки держави, а не фіктивний, "де не створюються ні матеріальні, ні культурні цінності, а виробляються і відтворюються переважно фіктивні блага"[8, с. 479].

Література

  1. Андрущенко В. Організоване суспільство / Андрущенко В. — К., 2006 — Режим доступу до матеріалу: http://www.referatfolder.org.ua/books/2006/06vaos/

  2. Корсак К. Формування культури оцінювання і забезпечення якості роботи вищих шкіл / К. Корсак // Вища освіта України. — 2004. — № 1. — С.41— 48

  3. Мельничук О. С. Словник іншомовних слів / За ред. О. С. Мельничука. К., 1985.

  4. Мещанінов О.П. Сучасні моделі розвитку університетської освіти в Україні: монографія / О. П. Мещанінов — Миколаїв : вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005.

  5. Ницше Ф. Сочинения : в 2 т. / Ф. Ницше. – М.: "Мысль", 1990. - Т. 2.

  6. Огнев`юк В. Навчання і виховання як соціоцентричні цінності / В.Огнев`юк // Вища освіта України. — 2003. — №4 — С.15—21.

  7. Павловський К. Трансформації вищої освіти в ХХІ столітті: польський погляд / Кшиштоф Павловський. — К. : Навчально-методичний центр "Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні", 2005.

  8. Ральчук О. Інформаційне суспільство: між ейфорією спокус та законами універсуму / Ральчук О. – Режим доступу до матеріалу: http://www.referatfolder.org.ua/portal/all/herald/2003-02/7.htm

  9. Философский энциклопедический словарь. — М: ИНФРА-М, 2004. — 576 с.

  10. Hrsg. Von H. Vaihinger. Die Philosophie des Als-Ob. Sistem der theoretischen, — practischen und religisen Fiktionen Menschheit, auf Grund eines idealistischen Positivismus / Hrsg. Von H. Vaihinger. Berlin, 1911.

Loading...

 
 

Цікаве